read-books.club » Сучасна проза » Шляхи свободи. Відстрочення 📚 - Українською

Читати книгу - "Шляхи свободи. Відстрочення"

216
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Шляхи свободи. Відстрочення" автора Жан-Поль Сартр. Жанр книги: Сучасна проза. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 24 25 26 ... 118
Перейти на сторінку:
до пізньої ночі». Щоразу, як вони зустрічалися, перші її слова були про Жака, далі про нього й мови не було. Матьє кашлянув і усміхнувся. «Сідайте, — сказала вона, — тут для вас два листи». Він узяв листи й запитав:

— Читали газету?

— Ще ні, Марієтта принесла її мені разом із поштою, і я не зважилася її розгорнути. Я ніколи не була настільки сильною, щоб читати газети, а тепер почуваю до них відразу.

Матьє усміхнувся і кивнув, та зуби його були зціплені. Між ними все зробилось, як і до того. Достатньо було однісінької об'яви на стіні, і поміж ними все стало, як і до того: вона знову стала дружиною Жака, він більше не знав, що їй сказати. «Шинка, — подумалося йому, — ось що треба мені на дорогу».

— Читайте, читайте листи, — жваво сказала Одетта. — Не зважайте на мене; втім, я піду одягнуся.

Матьє взяв першого листа, на ньому стояв штемпель Біярріца, так можна було виграти бодай хвильку. Коли вона підведеться, скажу їй: «До речі, я йде до війська…» Ні, це буде звучати вимушено. «Йду до війська». Радше так: «Іду до війська». Він упізнав Борисів почерк і його взяли докори сумління, він подумав: «Я вже не писав йому цілий місяць». У конверті була поштова листівка. Борис написав на ній свою адресу, і з лівого боку наклеїв марку на півлистівки. З правого боку написав декілька рядків:

Любий Борисе.

Почуваю я себе гарно (кепсько)[4]…

Причини мого мовчання: справедливе обурення, нехіть, раптова зміна, божевілля, недуга, лінощі, звичайнісінька ницість.[5]

…напишу вам довгого листа через … днів.

Прийміть мої уклінні вибачення і запевнення в моїй періодичній дружбі.

Підпис:

— Ви смієтеся самі до себе, — сказала Одетта.

— Це від Бориса, — відказав Матьє. — Вони з Лолою в Біярріці. — Він простягнув їй листа, й вона теж засміялася.

— Чудесний хлопчина, — сказала вона. — Йому… скільки йому?..

— Дев'ятнадцять років, — сказав Матьє. — Це залежатиме від того, скільки триватиме війна.

Одетта ніжно глянула на нього.

— Ваші учні скоро на голові у вас будуть сидіти, — сказала вона.

Розмовляти з нею ставало дедалі тяжче. Матьє розпечатав ще одного листа. Він був од Ґомеса, чоловіка Сари. Матьє не бачив його, одколи той поїхав до Еспанії. Тепер він був полковником реґулярного війська.

Любий мій Матьє.

Я прибув із завданням до Марселя, до мене приїхала Сара із малюком. Назад вирушаю у вівторок, але не можу з вами не побачитися. Приїду потягом о четвертій годині в неділю, замовте мені де-небудь кімнату, я хочу десь зупинитися, щоб гайнути в Жюан-ле-Пен. Нам треба багато про що побалакати.

Ваш друг Ґомес.

Матьє поклав листа до кишені, засмучено подумав: «Завтра субота, мені вже треба буде їхати». Йому хотілося побачитися з Ґомесом; зараз це був єдиний з його друзів, якого він хотів би побачити: той хоч трохи знав, що таке війна. «Може, мені пощастить побачитися з ним у Марселі, під час пересадки…» Він дістав з кишені пожмаканого листа: Ґомес не написав своєї адреси. Матьє роздратовано стенув плечима і кинув листа на стіл; Ґомес залишився таким, як і раніше, дарма що був полковником, — так і залишився владним і немічним. Одетта врешті зважилася розгорнути газету, вона тримала її у повітрі, у витягнутих руках і старанно переглядала.

— Ох! — вигукнула вона.

Тоді обернулася до нього і легким тоном поспитала:

— Але ж у вас немає мобілізаційної посвідки номер два?

Матьє відчув, як почервонів, і примружив очі.

— Та ні, є, — знічено відказав він.

Одетта дивилася на нього з обуренням, наче він був у чомусь винен. Він додав:

— Та сьогодні я не поїду, залишуся ще на пару діб: до мене приїжджає приятель.

І відчув полегшу від цього раптового рішення: сердечне прощання відкладалося майже до післязавтра. «З Жюан-ле-Пен до Нансі шапкою докинути, вони не будуть зчиняти бучу за кілька годин запізнення». Та погляд Одетти не пом'якшав, і він знітився під цим поглядом, повторив: «Ще на пару діб залишаюся, на пару діб», тоді як Елла Бірншатц тонкими смаглявими руками оповила шию свого батька.

— Ти такий любесенький, татусю, — сказала Елла Бірненшатц.

Одетта хутко підвелася.

— Гаразд, покидаю вас, — сказала вона. — Треба все ж таки одягнутися, гадаю, Жак незабаром спуститься і складе вам компанію.

Й пішла, щільніше загортаючи поли шляфрока на своїх тендітних круглих стегнах. Матьє подумав: «Вона була коректна. Щодо цього вона була коректна» й відчув, як його пройняла вдячність. Яка гарнюня доця, яка ж вона гарна, нехай їй усячина, він відштовхнув її, зробивши здивоване обличчя, Вайс стояв біля дверей, він почував себе незручно в святковому одязі.

— Ти мене компрометуєш, — сказав пан Бірненшатц, витираючи щоку. — І замурзуєш помадою. Ціла купа цьомчиків.

Вона зареготалася.

— Ти боїшся, що подумають твої секретарки. Ось тобі! — сказала вона, цілуючи його в носа. — Ось тобі, ось! — Й він відчув її холодні вуста в себе на лобі. Він узяв її за плечі й відхилив од себе на відстань своїх довгих рук. Вона реготалася й відбивалася, він думав: гарна доця, гарнюня доця. Її мати була гладка і квола, з великими переляканими і покірними очима, од їхнього погляду йому завжди було незручно, та Елла пішла в нього, а більше ніхто на неї не вплинув, вона сформувалася сама та ще сформував її Париж; я завжди їм кажу: раса, що воно таке, та раса, хіба скажеш, що Елла жидівка, зустрінувши її десь на вулиці? Тендітна, мов парижанка, з теплим відтінком шкіри, який властивий південкам, з розумним і палким личком, врівноваженим, погожим, без ґанджу, без раси, без приділу, справжнісіньким французьким обличчям. Він відпустив її, взяв на столі футляр і простягнув їй.

— Ось тобі, — сказав він. І поки вона розглядала перли, додав: — Наступного року вони будуть коштувати удвічі більше, та то вже будуть останні: намистам прийде кінець.

Вона хотіла було знову його поцілувати, та він сказав:

— Годі, тішся собі, тішся! Йди вже хутчій, а то запізнишся на свої лекції.

Вона пішла, усміхнувшись мимохідь Вайсові; молода дівчина зачинила за собою двері, пройшла через приймальню, де сиділи секретарки, вийшла, і Шалом, який, поклавши капелюха на коліна, сидів на краєчку стільця, подумав собі: гарна жидівочка; в неї було маленьке, витягнуте вперед мавпяче личко, яке можна було обхопити долонею, великі короткозорі й вельми гарні очі, либонь, це була донька Бірненшатца. Шалом підвівся і віддав легкий поклін, який вона не могла не помітити. Він знову сів і подумав собі: дуже розумною вона

1 ... 24 25 26 ... 118
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Шляхи свободи. Відстрочення», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Шляхи свободи. Відстрочення"