Читати книгу - "Rework"

Зіркове середовище формується з атмосфери довіри, незалежності й відповідальності. Вони є результатом того, що людям надається можливість усамітнено працювати, зручне робоче місце та якісні робочі інструменти, яких вони заслуговують. Чудове середовище — це середовище, де виявляють повагу до людей, які виконують роботу, і до того, наскільки добре вони її виконують.

Вони не діти

Якщо ви будете ставитися до працівників як до дітей, вони й працюватимуть як діти. А поза тим багато компаній і керівників саме так і ставляться до працівників. Перш ніж будь-що зробити, підлеглий мусить спитатися дозволу. Навіть найдрібніші витрати треба узгоджувати з начальством. Дивно, що їх не змушують питати дозволу, аби сходити в туалет.

Стиль керівництва, за якого будь-який крок потребує узгодження, формує культуру бездумних дій. Створюються взаємини боса і працівника, у яких червоною ниткою проходить теза: «Я тобі не довіряю».

Що ви виграєте, наприклад, якщо забороните працівникам користуватися соціальними мережами або дивитися ролики на YouTube у робочий час? Ви не виграєте нічого. Бо час не конвертується магічним чином у роботу. Люди знайдуть якийсь інший спосіб відволіктися.

Та й у будь-якому випадку, ви не змусите кожного ревно працювати від дзвінка до дзвінка. Це міф, що люди відпрацьовують щодня по вісім годин. Так, вони можуть перебувати в офісі протягом восьми годин, але насправді вони не весь цей час працюють. Вони мусять періодично відволікатися, щоб позбутися монотонності робочого дня. Нікому не зашкодить, якщо вони проведуть трохи часу на Facebook або YouTube.

Замисліться про час і гроші, що їх потребують усі ці дурниці з контролем працівників. Скільки коштує встановлення та налаштування програмного забезпечення для нагляду за персоналом? Скільки часу витрачатимуть фахівці IТ на стеження за діями інших працівників, замість того щоб працювати над проектами, що мають реальну цінність? Скільки часу ви змарнуєте, пишучи правила, що їх однак ніхто не читатиме? Оцініть усі ці витрати, і до вас швидко прийде розуміння, що недовіра до працівників — неймовірно коштовна річ.

Відряджайте людей додому о сімнадцятій годині

Працівником мрії для багатьох компаній є двадцятикількарічна особа, яка має мінімальне приватне життя, із задоволенням працює чотирнадцять годин на добу і часто спить просто на робочому місці.

Та напаковувати офіс хлопцями й дівчатами, готовими до праці в нічні години, не є аж такою вдалою ідеєю, як може комусь здатися. Пересиджування на роботі стає виправданням за низьку якість роботи. Утверджуючи цей стиль у своїй у компанії, ви тримаєтеся за цілком хибні міфи, на кшталт «Працювати і вдень, і вночі — наш єдиний шанс позмагатися з великими компаніями». Та насправді треба не збільшувати кількість робочих годин, а поліпшувати їхню якість.

Коли працівникам є чим зайнятися поза офісом, вони активно беруться до роботи. Вони зацікавлені швидше виконати завдання і звільнитися, бо на них чекають приватні справи — скажімо, треба забрати дітей зі школи або сходити на репетицію хору. Вони змушені шукати способи бути більш ефективними, тому розумно використовують свій час.

Є такий вислів: «Якщо ви хочете, щоб щось було зроблено, доручіть виконання найбільш зайнятій людині». Вам потрібні зайняті люди. Люди, які мають життя поза роботою. Люди, які мають багато різних справ і турбот. Не треба чекати, що робота заповнить усе життя людини — принаймні якщо ви хочете працювати із цією людиною досить довгий час.

Перший поріз гоїться без шрамів

Тієї ж миті, як щось пішло не так, природною реакцією керівника є прописати правила поведінки в інструкції. «Хтось ходить в офіс у шортах?! Треба запровадити дрес-код!» Та ні, не треба. Досить сказати Джону, щоб більше не вдягав шорти в офіс.

Внутрішні правила — це наче шрами організацій. Свого роду систематизовані перебільшені реакції на події, що навряд чи стануться вдруге. Вони є колективним покаранням за індивідуальні вчинки.

Саме так народжується бюрократичний підхід. При цьому ніхто не прагне насаджувати його. Він підкрадається повільно. Усе відбувається поступово: одна інструкція — один шрам.

Перший поріз гоїться без шрамів, тож не треба їх створювати на тілі організації штучно. Не створюйте внутрішнє правило тільки через те, що одна людина одного разу щось зробила неправильно. Такі інструкції доречні лише для ситуацій, які повторюються знову й знову.

Будьте собою

Навіщо люди, які мають бізнес, так намагаються справити враження солідної публіки? Навіщо всі ці статусні ознаки: канцелярська мова, формальні заяви, штучна дружелюбність, юридичний жаргон тощо? Читаєш, що вони пишуть, — і здається, що це написав робот. Такі компанії звертаються наче на вашу адресу, але аж ніяк не до вас персонально.

Ця імітація професіоналізму є попросту смішною. Усі ми це знаємо. Й однаково маленькі компанії намагаються наслідувати цей стиль. Вони думають, що якщо надуватимуть щоки, то здаватимуться більш значними й більш «професійними». Та насправді вони виглядають сміховинно. До того ж вони жертвують однією з найбільших переваг маленької компанії — можливістю спілкуватися з публікою просто й безпосередньо, не пропускаючи кожне мовлене слово крізь фільтри юридичного відділу та піар-служби.

Немає нічого поганого в тому, аби поводитися відповідно до своєї вагової категорії. Уміння чесно говорити про себе — теж непроста наука. Перше враження про вас люди складають за тим, що і як ви кажете, — тож навіщо починати з брехні? Не бійтеся бути собою.

І це стосується стилю мови, що його ви використовуєте всюди — коли листуєтеся електрон­ною поштою, оформлюєте упаковку, постите у своєму блогу, даєте інтерв’ю, проводите презентацію тощо. Розмовляйте з клієнтами так само, як спілкуєтеся з друзями. Пояснюйте речі так, наче ви сидите поруч із ними. Уникайте незрозумілих слів, професійного і корпоративного жаргону. Не намагайтеся справити враження, втуляючи без потреби всілякі розумні слівця, натомість використовуйте нормальні зрозумілі слова. Не говоріть про «монетизацію» або «транспарентність» — говоріть про заробляння грошей і відкритість. Не вживайте сім слів там, де досить чотирьох.

І не змушуйте своїх працівників закінчувати листи юридичною заковикою на кшталт: «Це e-mail-повідомлення призначено винятково для використання призначеним одержувачем (одержувачами) і може містити конфіденційну інформацію та дані, що не підлягають розголошенню». Це все одно що написати: «Ми вам не довіряємо й готові довести це в суді». Успіхів вам у спробі привернути до себе симпатиків у такий екзотичний спосіб!

Пишіть, аби ваш текст прочитали, а не аби щось написати. Кожного разу, написавши текст, прочитайте його вголос. Чи звучить він так, як звучав би в живому спілкуванні? Якщо ні — подумайте, як наблизити його до розмовного стилю.

Хто сказав, що слід завжди писати ділові листи в офіційному стилі? Хто сказав, що, беручись до писання, ви маєте зачиняти на ключ свою індивідуальність? Забудьте про правила. Спілкуйтеся!

Коли ви пишете, не думайте про всіх тих людей, які можуть прочитати ваш текст. Думайте про конкретну людину й пишіть для неї. Якщо ви звертатиметеся до натовпу, текст буде незграбним і сповненим загальників. Маючи на думці конкретного адресата,