Читати книгу - "Аптекар"

Тортури не вважалися покарою, кара наставала щойно після них, отже, кат карав запідозреного в злочині перш, ніж суддя визнає, що він злочинець. Каспер чувся кимось дуже значним, від нього залежало, хто постане перед судом і в якій якості, але що жертва могла бути невинною, то кат мусив зодягати рукавиці, аби не торкатися до неї голіруч і тим самим занечистити.

У Львові, як і в Сяноку, застосовували два види тортур — розтягування тіла линвами і припікання, кожен із них повторювали тричі, але навпереміну. Перший вид займав надто багато часу, другий був дієвішим, бо припікання залізом чи свічкою не потребувало якогось особливого підготування.

Коли Каспер уперше мав розтягнути жертву, війт вийняв грубу обтріпану книжку і зачитав: «В єдній стіні висотою на півтора ліктя від землі забиваємо гак із кулком, а такий самий гак забиваємо по противній стіні, іно трохи вище. Шнур, котрим іззаду на плечах спутано руки тортурованого, перетягаємо через вище кулко, а ноги примоцовуємо до нижчого кулка на противній стіні. Шнур ся змащує лоєм, жиби легко мож го було смикати, бо посмик за шнур спричинює виламане рамен зі суглобів».

— О, видите? — штрикнув війт пальцем у стелю. — То вам не гоцки-кльоцки, а квалітетна робота.

І було три види покарання: баніція, або вигнання з міста, тілесна кара і кара на горло. Баніцію вважали особливо ганебною і виконували її за певним обрядом: спочатку били дзвони, скликаючи міщан, відтак оголошували на Ринку ім’я злочинця і вчинені злочини та виводили його за мури міста, дорогою шмагаючи. При цьому баніта мав тримати в руках віхоть соломи, який пізніше кат спалював, виголошуючи застереження перед поверненням назад. Вигнання могло тривати визначений час, а могло й стосуватися усієї решти життя, і горе тому, хто вернувся б до міста раніше — годі вже його чекала кара смерті. Вигнавши баніту за мури, брами зачиняли, і на цьому екзекуція завершувалася.

З тілесних кар найпопулярнішим було шмагання різками. Одне, найганебніше, відбувалося на Ринку біля пранґера, а друге, стосоване для осіб поважніших та для невеликих злочинців, — у льохах Ратуші. Злодіїв за першим разом таврували на обличчі, за другим — відрізали вуха, за третім — випалювали розпеченим залізом хрест, але щоразу й шмагали від душі. Якщо те все не помагало, то руки втинали, а шахраям, які у грі в кості махлювали, очі виколювали. На ту пору, коли Каспер став катом, тілесні кари занепали, бо вже не мали якоїсь особливої ваги, натомість набирали більшого поширення тортури, як дуже дієвий засіб слідства, після яких злочинець і так покидав катівню скалічений.

Вішали за межами міста, бо вішальник мав ще певний час залишатися на шибениці, допоки зостанеться від нього самий скелет. Шибеничний верх, або Гора Страт, викликала постійне зацікавлення в середовищі чарівниць і знахарів, віра в особливу силу рослин, які там буяли, була така ж міцна, як і мотузка, на якій теліпався злочинець. Та не тільки за рослинами ходили туди потай, але й для того, щоб втяти шматок тіла повішеного, наприклад, палець, з якого чарівниці варили «любчик» — приворотний настій і засіб від імпотенції, а то й цілу руку, якою потім можна відчинити будь-який замок, шматок одягу теж мав свою цінність, його прикладали до рани, як і мотузку. Рука повішеного славилася неймовірними лікувальними властивостями, дехто з лікарів носив її з собою — страшну, чорну, засохлу, але змащену олією, аби перебити сморід. Тому в перші дні виставляли біля шибениці варту, але коли сопух ставав не до витримання, труп залишався без нагляду. Та й те сказати, варта не від того була, щоб і самій втяти щось і перепродати.

Роковані на шибеницю вирізнялися тим, що перед смертю чепурилися — хлопи голилися, вдягали чисте чорне вбрання, дівчата вбирали білі камлотові[8] сукні і, їдучи на возі, сипали з кошика квітами, заливаючись сміхом. Це вже увійшло в дивну традицію, і ніхто її з майбутніх вішальників не порушував. Повії завше радісно вітали чоловіків, яких мали стратити, зустрічаючи їх біля в’язниці, і кидали їм квіти, які ті чіпляли собі до одягу. При цьому повії співали:

Бувай, мій соколе, мій гранку!

Вже тя чекає женячка.

Лиш не на пані-графині,

Вженять на шибенці нині.

Не підеш з нами до танцю,

А йно зі шнурком, засранцю.

Буде тя вітер гойдати,

Буйне волосся кудлати.

Буде тя ворон любити,

Очі розплющені пити.

Сови тобі заспівають,

Лилики в дримби заграють.

Відьми тебе приголублять,

Пальці вкрадуть і затрублять.

Але не тільки повії вшановували страченців — залежно від особистих симпатій шинкар виносив кухля з вином і вгощав рокованого на смерть, а той, випивши його махом, відразу діставав доброго гумору. Коли віз прибував до Гори Страт, на версі якої стояла шибениця, злочинця пересаджували на плескатий віз без полудрабків. Коні витягали його попід шибеницю, злочинцеві накидали мотузку на шию, коней цьвохкали, і вішальник виконував свій останній танець. А щоб він довго не мучився, дорога родина ловила його за ноги і тягнула щосили донизу. Опісля вже кожен, хто мав яку болячку, квапився доторкнутися до мертвого, або до урини, яка витекла з нього.

Отець Амброзій, старий домініканець, що замолоду збирав кошти на викуп невільників, а потім їздив татарськими й турецькими землями і жодного разу не повертався сам, для кожного виду страти сотворив окремі молитви, які злочинці мали за ним повторювати. Той, кого мали повісити, проказував: «Нехай ця шибениця завдяки Тобі, Ісусе, стане для мене драбиною до Неба і фірткою до Царства Твоего». Хто мав бути стятий мечем, казав: «Іду я охоче, кидаючи голову мою під ноги святої справедливості Твоєї», а засуджений на четвертування: «Моє грішне тіло має тепер згідно зі справедливим і слушним вироком на чотири частини бути розділене, і на чотирьох сторонах світу розвішене, і на жахливе видовисько на палі настромлене. А я буду з усіх чотирьох сторін Найсвятішого Хреста Ісуса Бога славити від сходу, заходу, півдня і півночі. Амінь». Якщо страта була через відсічення голови, але з попереднім каліченням, то приречений повторював за святим отцем: «Господи Христе, будь при мені у час мук моїх, і як Ти витримав пробій Твоєї святої правої ноги, поможи мені, аби я теж терпляче витримав пробій моєї правої ноги, а як Ти витримав пробій Твоєї святої лівої ноги, поможи мені, аби я теж терпляче витримав розтрощення моєї лівої ноги, як і ламання моєї злої руки».

Каспер не міг