Читати книгу - "Шпигунка"

Судді мали вислуховувати фрази Бушардона на кшталт: «У цій війні чоловіків і жінок усіх чоловіків, хай якими б досвідченими вони були в хитрощах, завжди легко обводять круг пальця». Видавав він й інші перли, наприклад: «У цій війні простий зв’язок із мешканцем країни-ворога вже стає підозрілим і вартим осуду». Я писав до голландського консульства з проханням надіслати якийсь одяг із залишеного в Гаазі, щоб ви могли постати перед судом у пристойному вигляді. Однак, на мій подив, незважаючи на часті публікації в газетах вашої батьківщини, уряду Голландії повідомили про судовий розгляд лише того дня, коли він розпочався. В усякому разі, вони ніяк не допомогли мені — боялися, що це зашкодить статусу «нейтральної» країни.

Побачивши, як ви заходите до зали суду 24 липня, я зрозумів, що битва програна й залишається тільки гідний відхід. Ви увійшли з неукладеним волоссям й у збляклому одязі, однак крокували твердо, з високо піднятою головою, не приймаючи привселюдне приниження, котре вони підготували для вас. Ви зрозуміли, що битва добігла кінця й вам залишилося тільки гідно піти. Кілька днів тому маршал Петен відправив на розстріл безліч солдатів за обвинуваченням у зраді, бо вони відмовилися йти в атаку проти німецьких кулеметів. Французи постали перед суддями за спробу кинути виклик смерті…

Досить. Немає сенсу й далі розмірковувати над тим, що точно переслідуватиме мене все життя. Я оплакуватиму вашу смерть, я ховатиму свій сором за помилки, яких припустився в незрозумілих моментах, або за думки, що справедливість під час війни і миру однакова. Я нестиму цей хрест, але, щоби вилікувати рану, потрібно припинити чесати заражене місце.

Проте ваші обвинувачі нестимуть іще важчий хрест. Хоча сьогодні вони сміялися й вітали одне одного, настане час, коли цей фарс викриють. І навіть якщо цього не станеться, вони знають самі, що засудили невинну людину, бо потрібно відволікти народ, — так само наша революція, перш ніж принести Свободу, Рівність і Братерство, мусила встановити гільйотину на площі й розважити кров’ю тих, у кого не було хліба. Вони прив’язали одну проблему до іншої, гадаючи, що нарешті знайшли рішення, але насправді створили важкий ланцюг із міцної сталі, що стане їхнім тягарем на все життя.

Є один грецький міф, який завжди мене зачаровував, і він, гадаю, дуже добре описує цю історію. Жила собі гарна дівчина, якою всі захоплювалися і яку водночас побоювалися, бо вона здавалася занадто незалежною. Її звали Психеєю.

Батько Психеї впав у розпач, що його донька залишиться старою дівою, тож пішов за порадою до бога Аполлона, який згодився розв’язати цю проблему: Психея мусила вдягнути жалобний одяг і піднятися на самоті на вершину гори. На світанку з нею мала одружитися змія. Цікаво, що на своїй найвідомішій світлині ви зображені якраз зі змією на голові.

Але повернімося до міфу: батько виконав наказ Аполлона — відправив доньку на вершину гори. Там, сповнена жаху й змерзла, вона заснула, впевнена, що її смерть близько.

Проте наступного ранку вона прокинулась у гарному палаці, ставши королевою. Щоночі вона зустрічалася зі своїм чоловіком, однак він зажадав від неї виконання однієї вимоги — повністю довіряти йому й ніколи не дивитися на його обличчя.

Провівши з цим чоловіком на ім’я Ерос кілька місяців, вона закохалася. Вона обожнювала розмовляти з ним і кохатися, чоловік поводився з нею так, як вона заслуговувала. Водночас її не полишав страх, що вона одружена з жахливою змією.

Одного дня вона більше не могла стримувати цікавість і, дочекавшись, поки чоловік засне, обережно підняла простирадло й при світлі свічки побачила обличчя неземної краси. Однак світло розбудило його. Зрозумівши, що дружина не зуміла виконати єдиного прохання, Ерос зник.

Щоразу, згадуючи цей міф, я питаю себе: «А чи зможемо ми колись побачити справжнє обличчя кохання?» Я розумію, що греки хотіли сказати цим міфом: кохання — це віра в іншу людину, чиє обличчя має залишатися таємничим. Кожен момент нам треба проживати почуттями й емоціями, бо, коли намагаємося розшифрувати й зрозуміти їх, магія зникає. Ми йдемо звивистими осяйними шляхами, піднімаємося на найвищі вершини й спускаємося глибоко в море, але довіряємо тій руці, котра нас веде. Якщо не злякаємося, то завжди прокидатимемося в палаці, та коли боятимемося зробити потрібні для кохання кроки, а лише бажатимемо все дізнатися, у результаті залишимося ні з чим.

Я думаю, моя кохана Мата Харі, що саме це й було вашою помилкою. Після багатьох років на крижаній скелі ви повністю зневірилися в коханні й вирішили поставити його собі на службу. Кохання не підкоряється нікому й зраджує тих, хто намагається розгадати його загадку.

Сьогодні ви ув’язнена французьким народом і, щойно зійде сонце, станете вільною. Вашим обвинувачам доведеться докладати щоразу більших зусиль, аби виправдати вашу смерть, і зрештою все повернеться до них. Греки мають гарне слово, сповнене суперечливих значень, — метаноя. Інколи воно означає жаль, каяття, визнання гріхів, обіцянку не повторювати колишніх помилок.

Інколи ж воно означає йти в невідоме, зустрічатися з ним віч-на-віч, не маючи ні спогадів, ні пам’яті, не розуміючи, яким буде наступний крок. На нас тисне наше життя, наше минуле, закони, які ми вважаємо справедливими або ж помилковими, і раптом усе змінюється. Ми безстрашно йдемо вулицями й вітаємося із сусідами, які лише за мить ними вже не є, вони встановили паркани й дроти так, щоб ми більше не бачили речі, як раніше. Так буде зі мною, з німцями, але особливо з тими, хто вирішив, що легше відправити на смерть невинну людину, ніж визнавати власні помилки.

Дуже шкода, що сьогоднішні події такі самі, як і вчора, те саме відбуватиметься й завтра. Так буде до кінця днів або ж того часу, коли люди нарешті зрозуміють, що вони — не тільки те, що думають, а й те, що відчувають. Тіло легко втомлюється, однак дух завжди вільний, і він допоможе одного дня розірвати це замкнене коло однакових помилок у кожному поколінні. Хай думки завжди залишаються тими самими, та існує дещо сильніше за них… І це називається коханням.

Саме тому, коли ми по-справжньому кохаємо, то краще пізнаємо не тільки інших, а й себе. Нам уже не потрібні слова, документи, протоколи, свідчення, звинувачення й захист. Нам потрібно лише те, про що говорив Еклезіаст:

На місці справедливості була безбожність, на місці праведності була ще більша безбожність. Але Господь судитиме всіх, праведних і грішних, Господь судитиме обох, бо є свій термін будь-якої справи і події.

Нехай так