Читати книгу - "Вступ до психоаналізу"

до ситуації при аналізі сновидь. Адже елемент сновиддя — не те, чого я шукаю, це тільки замінник чогось іншого — власне того, чого я не знаю, але хочу виявити з допомогою аналізу сновидь. Різниця знову-таки полягає тільки в тому, що при забуванні назв я чудово знаю, що назва-замінник — не та, яка мені потрібна, тоді як до такого уявлення про елемент сновиддя ми доходимо лише після тяжких зусиль. Тепер і при забуванні назв з’являється шлях, яким можна дістатися від назви-замінника до поки що прихованої правди — забутої назви. Якщо я скерую свою увагу на ту назву-замінник і шукатиму дальших, пов’язаних із нею асоціацій, то після довгих чи коротких блукань натраплю на забуту назву і при цьому з’ясую, що всі ті назви-замінники, які спонтанно спадали мені на гадку, певним чином пов’язані з забутою назвою, детерміновані нею.

Зараз я подам вам приклад такого аналізу. Одного дня я помітив, що не можу пригадати назви невеличкої країни на Рів’єрі, столиця якої — Монте-Карло. Це вкрай мене дратувало, але так воно сталось. Я почав пригадувати все, що знав про ту країну, думав про князя Альберта з дому Лузіньянів, про його шлюб, про його любов до підводних досліджень і взагалі про будь-що, чим я міг би скористатися, але ніщо мені не зараджувало. Тоді я полишив роздуми і замість утраченої назви став сподіватися інших, які спадали б мені на гадку. Вони не забарилися: саме Монте-Карло, далі П’ємонт, Албанія, Монтевідео, Коліко. Спершу мою увагу привернула Албанія, але її швидко заступило Монте-­Негро,[16] мабуть, через протиставлення білого та чорного.

Потім я зауважив, що чотири з цих назв-замінників містять той самий склад «мон», і миттю пригадав забуте слово, вигукнувши: «Монако!» Отже, назви-замінники й справді походять від забутої: чотири перші — від першого складу, а остання відтворює послідовність складів і кінцевий склад у повній формі. Крім того, я легко з’ясував, що саме тимчасово відібрало в мене ту назву: Монако — це італійська назва міста Мюнхен, і саме думки, пов’язані з цим містом, створили перешкоду, якої не могла здолати моя пам’ять.

Приклад, безперечно, чудовий, але дуже простий. В інших випадках до першої назви-замінника слід підбирати довгу низку асоціацій — тоді аналогія з аналізом сновидь проступала б виразніше. Такий досвід також у мене є. Колись один чужинець запросив мене випити з ним італійського вина, але в шинку виявилось, що він забув назву того вина, яке намірявся замовити, дарма що мав про нього найкращі спогади. З великого розмаїття назв-замінників, які спадали йому на гадку, заступаючи назву забуту, я спромігся виснувати, що пригадати назву вина йому перешко­джали думки про якусь Гедвіґу, і він не тільки підтвердив, що вперше куштував це вино в товаристві тієї Гедвіґи, а й завдяки цьому відкриттю пригадав назву вина. На той час він щасливо одружився, а та Гедвіґа належала до давніших часів, про які він згадував нерадо.

Можливе при забуванні назв має бути можливим і при тлумаченні сновидь; від замінника через низку пов’язаних з ним асоціацій ми повинні доходити до справжнього об’єкта наших пошуків. Виходячи з того, що відбувається при забуванні назв, можна припустити, що й асоціації, пов’язані з елементом сновиддя, зумовлені не тільки самим цим елементом, а й неусвідомленими справжніми думками. Якби нам пощастило це довести, ми б бодай трохи обґрунтували нашу техніку.

Лекція 7

Явний зміст сновиддя і його приховані думки

Вельмишановні добродійки і добродії! Як бачите, ми вивчали хибні дії не без користі. Завдяки цим зусиллям ми — спираючись на вже відомі вам гіпотези — досягли двох результатів: уявлення про елементи сновиддя і знайомства з технікою тлумачення сновидь. Уявлення про елементи сновиддя полягає ось у чому: вони не справжні й не первісні, це тільки замінники чогось іншого, невідомого самому сновидцеві і подібного до прихованих тенденцій хибних дій, замінники чогось, про що сновидець знає, але те знання йому неприступне. Ми сподіваємось, що зможемо поширити це уявлення на сновиддя взагалі, бо воно складається з окремих таких елементів. А наша техніка тлумачення полягає в тому, щоб за допомогою вільних асоціацій, пов’язаних із тими елементами, дати виринути в свідомості іншим замінникам, по яких уже можна було б здогадатися про приховане.

А тепер я пропоную вам змінити нашу термінологію, щоб ми почувалися більш нескуто. Замість слів «прихований», «недоступний», «справжній» уживаймо точніший термін, кажучи «недоступний свідомості сновидця» або «неусвідомлений».[17]

А тепер, поширивши наше розуміння окремих елементів сновидь на сновиддя взагалі, ми побачимо, що сновиддя в цілому — перекручений замінник чогось іншого, неусвідомленого, а завдання тлумача сновидь полягає в розкритті того неусвідомленого. З цього одразу випливають три важливі правила, яких слід дотримуватися при тлумаченні сновидь: 1) не треба перейматися тим, що нібито означає сновиддя, байдуже, зрозуміле воно чи безглузде, ясне чи плутане, бо все це — аж ніяк не те неусвідомлене, яке ми прагнемо розкрити (згодом ми будемо змушені визнати, що це правило підлягає очевидним обмеженням); 2) слід обмежити свою роботу пошуками ідей-замінників для кожного елемента сновиддя і не треба замислюватися над ними, не треба перевіряти, чи містять вони те, що нас задовольняє, не треба перейматися тим, як далеко вони відводять нас від елемента сновиддя; 3) слід чекати, поки приховане неусвідомлене, яке ми шукаємо, постане само — як-от утрачене слово «Монако» в описаній спробі.

Тепер ми вже розуміємо, наскільки байдуже, як повно чи як мало, а передусім як точно чи непевно ми пригадуємо сновиддя. Якщо наш спогад неточний, це лише свідчить, що відбулося дальше перекручення замінника, яке саме по собі не може бути немотивованим.

Тлумачити можна і власні сновиддя, і сновиддя інших людей. На власних можна навіть більшого навчитись, тлумачення видасться переконливішим. Але, взявшись до такої спроби, ми помітимо, як щось опирається цій роботі. Асоціації хоч і виникатимуть, проте ми зважатимемо не на кожну, в нас з’явиться бажання критикувати й відбирати їх. З приводу якоїсь асоціації ми кажемо собі: «Ні, вона тут недоречна, вона не звідси», при другій: «Вона надто безглузда», при третій: «Вона цілком другорядна», а далі можна спостерігати, як отакими запереченнями ми стримуємо, а зрештою й проганяємо геть асоціації, перше ніж вони виясняться. Отже, з одного боку, людина занадто цупко тримається вихідної ідеї, самого елемента сновиддя, а з другого — вибираючи й перебираючи — перешкоджає вільному потокові асоціацій. Якщо ми тлумачимо своє сновиддя не самі, а залучаємо до цього ще когось, можна виразно помітити ще один мотив, який спонукає нас до такого недозволеного перебирання. Від часу до часу ми кажемо собі: «Ні, ця асоціація надто прикра, і я не можу або не хочу повідомляти про неї».

Ці заперечення вочевидь загрожують успіхові нашої роботи. Від них слід захищатись, і, тлумачачи власні сни, ми твердо вирішуємо не піддаватися їм; витлумачуючи чужі сни, ми переконуємо людей невідступно дотримуватись незламного правила: не можна замовчувати жодної з асоціацій, які спадають їм на гадку, навіть коли проти них постає одне з чотирьох заперечень: нібито вони анітрохи не важливі, надто безглузді, аж ніяк не підхожі або вкрай прикрі, щоб говорити про них. Людина обіцяє дотримуватися цього правила, і згодом можна тільки обурюватись, як погано вона виконує обіцянку. Спершу ми будемо схильні пояснювати це