read-books.club » Сучасна проза » Малиновий пелікан 📚 - Українською

Читати книгу - "Малиновий пелікан"

229
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Малиновий пелікан" автора Володимир Миколайович Войнович. Жанр книги: Сучасна проза. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 24 25 26 ... 69
Перейти на сторінку:
утриманню влади, але не на те, щоб зрозуміти і повірити розумнішим людям, що насильство породжує насильство і зло породжує зло. Що насильством нічого схожого на суспільство свободи, рівності, братерства, справедливості і загального благоденства збудувати не можна. Насильством можна було створити тільки суспільство, де процвітали страх, облуда, лицемірство, святенництво, злодійство, наклепництво, недовіра людей один до одного, невіра ні в що і повний розвал господарства. Що й було створено в результаті сімдесятирічного, цілком відповідного ленінському вченню, насильства над великим народом. Якщо й зоставалися в цьому суспільстві відносно чесні і гуманні люди, то тільки наперекір, а не дякуючи системі, що все-таки не зуміла за сімдесят років до решти витравити в людях все людяне. Якщо припустити, що саме таке суспільство Ленін мріяв побудувати, тоді можна вважати, що він був доволі розумним. Якщо ж його мрією був комунізм – світле майбутнє людства, то вибраний ним шлях до цього ідеалу свідчить про те, що він був елементарно дурнуватий. Себто не геній, а просто дурень. Злісний дурень, що обійняв жахливу владу, чому сприяли також нерозумні, самовпевнені люди з його оточення, багато з яких за свої дії жорстоко поплатилися.

Так я ще раз самого себе запитую: як могло статися, що десятки років мільйони людей поклонялися цьому чудовиську і вважали його унікальною скарбницею розуму і носієм усіх людських доброчинностей? Ну, припустимо, гаразд, так звані прості люди, самі нічого не знаючи, довіряли освіченішим і більш, як вони думали, розумним. Але освічені й розумні читали праці свого кумира, в яких чорним по білому було написано: повісити, розстріляти, поставити до стінки. Чому вони читали одне, а прочитували інше? А ось якраз тому, що їм доступним був лише один погляд на цю особу (як і на особу Сталіна). Сумніватися в достоїнствах, критикувати її, а тим паче піддавати насмішкам в анекдотах і карикатурах, вважалося страх яким кощунством.

Феномен кумиротворення мене цікавить давно. Прагнення піднести ту чи іншу особистість до рангу культової здається мені нашим головним лихом, родом національної хвороби, від якої наше суспільство не може ніяк вилікуватися і від чого в цілому зостається безнадійно недорослим. Воно завжди шукає і, зрештою, знаходить чергового дядю, який все знає, все бачить, все передбачує, в якому не можна сумніватися і над ким, як над священною коровою, не можна жартувати. І чим більше не можна, тим він смішніший.

І стали називати його Перодером

Від думок про Леніна я перескочив до нашого недавнього минулого й сучасного, задумався про культ нової особи, який народжується на моїх очах. Пригадалися дев’яності роки, які для когось були лихими, а для мене роками великих сподівань. Сподівань, окрім усього, на те, що ненависний режим упав, а з ним одійшли в минуле його вади і серед них схильність людей до створення нових культів. Але час надій змінився часом смути. Війна на Кавказі, вибухи в будинках Москви, вбивства політиків, журналістів і бізнесменів. Все це принесла з собою оголошена свобода. Одні скористалися нею і рвонули на Захід. Інші побачили, що в рідних межах є чим поживитися, і поживилися. Мало хто намагався скористатися шансом, який випав для Росії, щоб перетворити її у вільну демократичну країну європейського типу. Одні гинули, другі багатіли, треті убожіли. Роздувалися й лопалися репутації.

Пригадую, як тодішній наш вождь вивів за ручку маленького чоловічка з гострим носиком і тонкими губками і сказав: ось тепер він буде ваш батько і вчитель. Всі здивувались, бо досі чоловічок був відомий лише тим, що служив ординарцем у великого градоначальника і носив за ним його розпухлий портфель. Іноземці не знали про нього навіть цього і попервах задумались над запитанням: «Who is this quy?» Чоловічок стояв перед здивованим народом, оглядав усіх олов’яними очима, а потім тихо сказав: «Замочу!» І хоча вимовлене слово було майже плагіатом з одного творця позаминулого століття, народ, який того творця не читав, в маленькому чоловічкові відразу признав чоловіка великого і заревів від захвату. Чоловікам він одразу видався вищим зростом і ширшим у плечах, а жінки захоплювалися його статурою, ходою і коли його бачили, переживали щось схоже на оргазм. А він, користуючись любов’ю народних мас, рішуче взявся за справу і розпочав з того, що звелів усім співати давню пісню. Потім звичайну демократію перебудував у вертикальну і суверенну, всі багатства землі розподілив між своїми, але якісь шматки жбурляв народу і той із вдячністю це, кажучи по-нашому, хавав, вважаючи, що маючи такі харчі, всілякими дурницями на кшталт свободи і демократії можна й зневажити. Зауважу попутно, що свобода попервах здається хорошим обмінним товаром. Спершу її міняють на харчі, потім на те, щоб завжди було не гірше, ніж тепер (стабільність), потім на безпеку, і тільки потім-потім виявляється, що немає ні харчів, ні безпеки, ні стабільності, ні свободи. При Перодері народ увірував, що ніколи так добре не жив, як при ньому, і запитував себе: якщо не він – то хто?

Ми і гренки

Акуша віднедавна каже: «Нам, старик, варто поміняти спосіб думок, або вшиватися звідсіля, доки не пізно».

Думка про те, що треба вшиватися, була популярною в сімдесяті роки минулого століття і нині увійшла в ширшу моду. Тоді були ще якісь надії, що впаде тодішня влада і настане щось добре. А настав хаос. З хаосу вилупилося, і то негайно, сьогоднішнє невідь-що й закріпилося невідомо на який час. І знову треба або боротися, або вшиватися. Вшиватися якось не хочеться, а боротися тим паче. Тим паче, що невідомо, з ким і за що. Раніше ідеалісти боролися за народне щастя і сподівалися, що народ їх колись зрозуміє і оцінить. Народ було прийнято любити й поважати. Вважалося, що він мудрий, з часом сам в усьому розбереться. Згодом стало ясно, що народ – це велика маса людей взагалі-то доволі нерозумна, яка ніколи ні в чому не розбирається. У кращому разі довірить розбиратися окремим розумникам, які свій розум спрямовують на те, щоб пошити народ в дурні. Народ не знає ніхто, і сам він не знає, що він таке і чого б хотів. Його можна налаштувати на щось хороше, але легше за все цілком схилити до чого завгодно поганого. Один мудрий американець казав, що можна довго обманювати небагатьох людей, можна недовго обманювати багатьох, але не можна безконечно обманювати всіх. Він помилявся. Наша практика показала, що всіх якраз можна обманювати без

1 ... 24 25 26 ... 69
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Малиновий пелікан», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Малиновий пелікан"