Читати книгу - "Антон та інші нещастя"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Мені хочеться заревіти на повний голос. Та не просто рикнути, а закричати: «Як пачка кондомів опинилася у МОЇЙ куртці?!».
На душі стає ще паскудніше. Бо я зненацька згадую, як тато Іне перевів на мене погляд від підлоги. ВІД ПІДЛОГИ!!!
Майже істерично відмотую назад наш розмову, намагаючись згадати кожне слово, яке йому сказав.
І згадую, звісно! Аж занадто виразно згадую. «Я просто досліджую. Те й се…» ПРОСТО ДОСЛІДЖУЮ?!!! Мені аж морозом сипонуло по шкірі. ТЕ Й СЕ???!!!
Невже тато Іне подумав, що я збираюся досліджувати те й се за допомогою… КОНДОМІВ???!!! Чоловік міг подумати, що в мене незворотно поїхав дах.
А згадавши свою останню фразу, я в розпачі затулив долонями обличчя.
«If you obey all the rules, you miss all the fun».
Ледь притомний, я бреду далі до «Kiwi», «Coop’а» і маленького магазинчика «Joker», де продаються майже винятково стокові товари. Усюди розвішую оголошення, погано усвідомлюючи свої дії.
Бо тепер я все розумію. Розумію, куди поділися кондоми з учительської кафедри, які Ларс мав продемонструвати нам на уроці. Не треба бути Ейнштейном, щоб це збагнути. Хтось їх украв і запхав мені до кишені. Ось так просто.
Маю величезну підозру, що це витівка альфа-самця.
МІЙ ПЕРШИЙ ТАНЕЦЬ
Ну як, вдалося? — цікавиться Іне, коли ми стрічаємося перед школою.
Я киваю. Власне, я хотів усе розповісти Іне. Але, боюся, вона візьме мене на сміх. А ще боюся, що вона вважатиме Кевіна неймовірно дотепним за таку витівку. Тому просто кажу:
— Усе за планом, — і відводжу погляд.
Брехати Іне не надто легко.
На щастя, цієї миті Іне не надто заклопотана саме моїми оголошеннями.
— Пам’ятаєш, я була в стоматолога? — питає вона й стишує голос. — Видерла ось це, доки чекала в приймальні.
Іне роззирається на всі боки й виймає з кишені зіжмакану сторінку журналу.
Там написано: «Добрі поради, як зберегти подружнє життя».
Іне знову жмакає аркуш і запихає до кишені.
— За повіткою! На великій перерві! — кидає мені, уже йдучи.
Усе зазвичай відбувається так, як закерує Іне.
— Я ось тільки не розумію, чому ота твоя кузина потребує аж так багато твоєї допомоги, — зітхаю я; знала б Іне, який МЕНІ сьогодні випав день; це мені потрібна невідкладна допомога, а не її вередливій кузині. — Я маю на увазі, що я її навіть ніколи не бачив.
Іне відкриває коробочку з овочами.
— Я ж уже казала! Моя кузина зовсім не розуміється на коханні, — каже вона, розгортаючи з харчової плівки морквину. — До того ж вона жила… в Америці… досі.
Я пересмикую плечима.
— То й що… Вважаю, що їй уже давно час стати більш самостійною.
Після тривалої паузи Іне підводить на мене очі.
— Ми ж з тобою умовилися, забув?
Вона розгортає зім’яту сторінку й читає: «Поклади нишком записку в коробочку з перекускою твоєї коханої: “Чекай приємної несподіванки ввечері”».
Я скептично поглядаю на Іне.
— Приємна несподіванка ввечері?
— Ну, ти ж розумієш…
— Ну-у… І як твоя кузина зуміє влаштувати цю несподіванку?
— Підкладе записочки батькам, — легковажно каже Іне.
Я далі дивлюся скептично.
— А якщо ніякої приємної несподіванки так і не трапиться?
— Хай там як, варто спробувати, — категорично стоїть на своєму Іне.
— Ми купили мерехтливу диско-кулю!
Уроки закінчилися, і Уле чекає на мене біля велосипедного стояка. Він задоволено всміхається, запихає в наплічник книжку «Їстівні трубчасті гриби Норвегії», з якою ніколи не розлучається.
Я стиха зітхаю. Як же мені бракує буденної одноманітності. Бо цієї миті відчуваю, що живу так, мовби постійно переношуся з однієї дивної ситуації до іншої. Нинішній день не виняток. Бо ми йдемо до мене додому танцювати. Удвох з Уле.
— Ми ще й у гру гратимемо. «Правда чи дія», — радісно повідомляє Уле, сподіваючись такої ж радості й від мене.
Але я щось зовсім не радію.
— «Правда чи дія»? — перепитую я. — Хто таке придумав?
— Вільде й Сара.
Не сподівався від них.
Доки я відмикаю велосипед, повз мене проходить Кевін. Він начеб ненароком штурхає мене своєю неймовірно крутою шкільною торбою.
— О, Speedo! Гарний був день? — питає він.
Я не маю бажання йому відповідати. До того ж терпіти не можу ту прозиванку. Але Кевіну й байдуже, він криво усміхається і застрибує на свій велосипед.
— Уже не дочекаюся послухати вашу доповідь, — хихоче він.
Доповідь! Ще тільки цього нагадування мені бракувало. Я розлючено мружуся йому вслід і щиро сподіваюся, що шматок туалетного паперу досі в його кишені.
Багато хто пам’ятає свій перший в житті танець.
Я ж маю велику надію, що зі мною цього не станеться. Звісно, Уле мій друг і мені дуже потрібна його наука, але якщо вже згадувати танець, то ніяк не найперший: Уле і я, у моєму помешканні — тупцяємо у вітальні між телевізором і обіднім столом.
По-перше, Уле щойно зжував шматок макрелі в томаті і заївся томатним соусом.
А по-друге, він навчився лише чоловічої ролі в парі. Отже, мені відведено роль дами. Дуже сподіваюся, що на святі в Уле ця роль мені не згодиться.
— Поклади мені руку на плече, — видихає на мене макрельні випари Уле.
Я вагаюся.
— Мене, власне, більше цікавлять ноги, — кажу я. — Як їх переставляти?
— Клади руку! — велить Уле і кладе мою руку собі на плече.
Відчуття дурнувате. А коли він обіймає мене за стан, стає ще дурнуватіше.
— Якщо є бажання, то можна ще й щоками притулитися, — пояснює Уле.
— Цього вчитися не обов’язково, — кажу я.
— Ні, з дівчиною значно приємніше тулитися щоками.
— Обійдемося без щік, — полегшено зітхаю я.
Ми тупцяємо повз телевізор і прямуємо до комода.
— Тато каже, що з дамами треба бути галантним, — пояснює далі Уле.
— Окей, — киваю я.
— Бо дівчата найбільше люблять галантних кавалерів, каже тато.
«Гм, — думаю я. — Цікаво, чи тато Уле орієнтується у нинішньому молодіжному середовищі? Хіба дівчата люблять галантних? Скоріш, віддають перевагу бундючним альфа-самцям».
— Як думаєш, у мене можливо закохатися? — зненацька запитую я, бо, як правило, я милий і галантний, принаймні мені так здається.
— Ні, — заперечує Уле. — Я б нізащо не закохався.
Я зупиняюся, як укопаний.
— Та я не хочу, щоб ТИ в мене закохувався!
— І я не хочу в тебе закохуватися.
— А хтось інший? — допитуюся.
— Хто?
Уле тугодум, коли йдеться про абстрактні речі.
Я знизую плечима.
— Та будь-хто…
Уле довго думає.
— Ні, — нарешті відповідає він.
Я зітхаю і знову кладу руку
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Антон та інші нещастя», після закриття браузера.