Читати книгу - "Брама Абаддона, Джеймс С. А. Корі"

розраховувала на менше. — Ти скористалася мехом для

рятувальних робіт. Ним тільки й дерти метал.

— Не цілком. У мене потім сів акумулятор і шафку у шлюзі

я добивала сама.

— Невже?

— Ага.

— Що ж, — промовив Еймос, дістаючи колбу фальшивої кави

з машини та підпливаючи до столу, — тоді це була вражаюча

робота.

Кларісса уявила його за роботою, з опущеною маскою, яка

ховає його обличчя, в оточенні іскор, у їхньому мерехтінні, згорблений, немов Гефест, коваль богів, що гарує в підземеллі.

Така асоціація могла спасти на думку тільки Кларіссі Мао. А от

Мельба Кох подумала би лише про температуру електричної

дуги та склад металу в плитах, що він ладнав між ними шов. В її

свідомості лунали обидва голоси, хоча жодна з цих думок по-справжньому їй не належала.

Вона зависла. Трохи згодом, коли корабель набере швидкість

і завдяки тязі його рушіїв Кларісса стане ногами на палубу, її вис

однаково триватиме. Світ Кларісси був вибудуваний навколо

історій про те, хто вона така. Донька Джулса-П’єра Мао, сестра

Джулі Мао, ключовий член екіпажу «Серізьє», знаряддя

батькової помсти. Тепер вона ніхто. Багаж на кораблі свого

колишнього ворога, який прямує з однієї в’язниці до іншої. Ба

більше — вона навіть немає нічого проти цього. Напевно, востаннє

вона

почувалася

настільки

безликою

ще

в амніотичному мішку.

— У чому була проблема?

— Гм?

— Ну, ти сказав, що я встругнула номер. Про що мова?

— Та палубний люк до майстерні постійно заїдає. Відколи ти

його пом’яла. Відчиняється хіба наполовину.

— Ретрактор перевірив?

Еймос озирнувся й зиркнув на неї насупленим поглядом.

Кларісса знизала плечима.

— Інколи перекошує механізм приводу, коли нерівномірно

розподіляється навантаження. Ми штуки чотири чи п’ять

поміняли по дорозі.

— Справді?

— Я от подумала, — на мить замислилася вона й правила

далі. — Мене ж уб’ють, мабуть, на Місяці?

— Так, якщо пощастить. Формально смертну кару в ООН не

скасовували, хоча до неї рідко доходять. Гадаю, тобі радше до

скону світить крихітна камера. Якби це сталося зі мною, то я би

віддав перевагу кулі.

— Нам ще довго летіти?

— Тижнів п’ять.

Вони замовкли.

— Я скучатиму за цим кораблем, — промовила вона.

Еймос стенув плечима.

— То, кажеш, перевірити привід? Еге? Чого б не спробувати…

Хочеш допомогти?

— Не можу, — відповіла Кларісса й показала браслет на нозі.

— Чорт. Можна перепрограмувати. Принаймні щоб пустити

тебе в майстерню. Бери пасок з інструментами, Персику.

І підемо роз колупувати клятий люк.

Уже за годину Кларісса вела рукою по гладенькій поверхні

рами, шукаючи місця, де її чухав люк. «Це все я, — подумалося

їй. — Це я його зламала».

— Ну, що скажеш, Персику?

— Приємно щось полагодити.

Епілог. Анна

Анна сиділа в оглядовому відсіку на «Томасі Прінсі»

й дивилася на зорі.

Приміщення мало форму купола, де кожну пласку поверхню

займав екран із високою роздільною здатністю, який показував

краєвид на всі 360 градусів за бортом.

Сидіти тут було все одно що подорожувати по космосу на

садовій лавці, думала Анна. Цей відсік став її улюбленим на

цілому кораб лі, адже зорі, видимі звідси, анітрохи не мерехтіли

через атмо сферні коливання, натомість яскраво горіли своїми

барвами. Тепер вони здавалися такими близькими. Немовби

простягни собі руку — й зможеш до них дотягнутися.

Блимнув наручний термінал, нагадуючи, що вона саме

записувала відеоповідомлення. Анна вирізала шмат, коли

задивилася на зорі, і почала запис знову.

— Отже, той лист від єпископської конференції виявився

запрошенням на офіційну зустріч. Схоже, на мене хтось таки

наскаржився. Можливо, Ешфорд. Він по самісінькі вуха у своїх

юридичних проблемах з ОПА і