Читати книгу - "4 3 2 1, Пол Остер"

познайомився з такою кількістю цікавих студентів тут, у Парижі, і мені дуже хотілося б тобі їх представити, щоб ти почав заводити друзів серед своїх ровесників. Три тижні підряд, коли на тиждень приходило два чи три листи, всі залишалися без відповіді, всі розірвані й викинуті, а потім нарешті припинилися й листи. Фергюсон молився, щоб на цьому все й закінчилося, але ж завше залишалася можливість того, що він зустрінеться з Флемінгом ще на якійсь вечері чи випадково зіткнеться з ним на вулиці, а тому історія офіційно не завершиться, доки Флемінг не поїде назад до Америки в серпні, до котрого залишалося ще кілька місяців.

Ночі й надалі були тяжкими: жодного постільного партнера, навіть поцілувати нікого, ніякого сексу, щоб цей хтось витягнув Фергюсона з його ізоляції, та краще вже залишатися самому, і ніхто не буде його торкатися, ніж його торкатиметься хтось на кшталт Флемінга, казав він собі, навіть якщо це не Флемінг винен у тому, хто він, а потому Фергюсон вимикав світло, опускав голову на подушку та лежав у темряві й згадував.

Старанна й діяльна РТТ, що виконувала у Франції ту саму роботу, котра в Америці ділилася між трьома службами (Поштовою службою США, «Вестерн Юніон», і «Ма Белл»), стежила за тим, щоби пошта доставлялася двічі на день, один раз – уранці, а другий раз – удень, і оскільки адреса Фергюсона збігалася з адресою Вівіан, його листи й бандеролі спершу приземлялися у квартирі внизу. Щойно їх доставляли, добра Селестина відносила їх нагору, листи підсовувала під двері Фергюсонової кімнати або стукала в двері та вручала те, що в цю вузьку щілину не проходило: до прикладу, його американські журнали про кіно, або ті книги, що час від часу йому надсилали Гіл та Емі. О десятій хвилині на десяту вранці одинадцятого квітня, коли Фергюсон сидів у себе й читав «Життя – це сон» (La Vida es Sueño) Кальдерона де ла Баркі, він почув знайому легку ходу Селестини по сходах, відтак рипіння підлоги в коридорі, коли вона підходила до його кімнати, і мить потому на підлозі всього в кількох дюймах від його ніг лежав вузький білий конверт. Британська марка. Діловий конверт з віддрукованою зворотною адресою у верхньому правому кутку, де значилося «Книги Іо». Повністю в очікуванні кепських новин, Фергюсон нахилився, підібрав з підлоги лист, а відтак зволікав розпечатувати конверт шість чи сім хвилин – досить довго, щоб уже почати питати себе, чого б це йому так боятися того, в неважливості чого він себе вже давно переконав.

Ще тридцять чи сорок секунд йому знадобилося, щоб зрозуміти: погані новини, яких він очікував, насправді – новини добрі, за аванс від авторського гонорару в розмірі чотирьохсот фунтів «Іо» з натхненням має намір опублікувати «Як Лорел і Гарді врятували мені життя» десь у березні чи квітні наступного року, – та навіть ствердна відповідь Обрі Гулля не могла переконати його, що хто-небудь справді захоче прийняти його книгу, а тому Фергюсон вигадав історію, котра могла би пояснити цей лист, позаочі звинувативши Вівіан у тому, що вона витратилася на цю публікацію сама, поза сумнівом, це вона підкупила Гулля в одній із зловісних закулісних оборудок, що передбачали виписування ще одного чека на тисячі фунтів, щоб заплатити за нові книги «Іо» в майбутньому. Ні разу з того часу, як приїхав до Парижу, не сердився він на Вівіан, ні разу не казав їй якихось жорстких слів і не підозрював її ні в чому такому, що видавало б у ній кого-небудь, крім жінки чесної й доброї, але тут доброта її зайшла надто вже далеко, сказав він собі, це – перетворення доброти в якийсь різновид приниження, а поверх усього іншого це глибоко й потворно безчесно.

До половини десятої він уже був унизу, в квартирі Вівіан, тикав їй лист Гулля і вимагав, щоб вона зізналася в тому, що наробила. Вівіан ніколи не бачила Фергюсона в такому кепському настрої. Юнак був не в собі, він весь кипів від обурливих параноїдальних видінь підступних інтриг і порочних обманів, і, як Вівіан йому потім сказала, лише два можливих відгуки на це спали їй на думку, поки вона стояла й дивилася, як він шаленіє: або вліпити йому ляпаса, або розреготатися. Вона вирішила розреготатися. Сміх був повільнішим засобом з-поміж двох рішень, та через десять хвилин вона спромоглася переконати гордого, надміру чутливого, патологчно не впевпеного в собі Фергюсона, що вона не грала ніякої ролі у прийнятті його книги видавництвом і не посилала Гуллю ні фартинга, ні су, ані жодного мідяка.

Повір у себе, Арчі, мовила вона. Вияви трішки самовпевненості. І Бога ради, ніколи ні в чому подібному мене більше не звинувачуй.

Фергюсон пообіцяв, що не буде. Йому так соромно за самого себе, сказав він, він так настрашений своєю непростимою істерикою, а найгірше те, що він і поняття не має, яка це муха його вкусила. Безумство – ось що це таке, чисте безумство, і якщо таке станеться знову, їй більше не варто сміятися, а треба просто надавати йому по морді.

Вівіан прийняла його вибачення. Вони помирилися. Буря минула, і зовсім скоро вони вже разом пішли в кухню відсвяткувати добру звістку другим сніданком з «мімоз» і маленьких крекерів, увінчаних ікрою, так як би добре він не почувався завдяки добрій звістці в листі Гулля, його безумний вибух не переставав його тривожити, і він задавався питанням, чи не сигнал ця сцена, котру він закотив Вівіан, того, що вони незабаром розсваряться.

Уперше в житті він починав якось побоюватися самого себе.

П’ятнадцятого числа прийшов другий лист від Гулля, де оголошувалося, що у вівторок, дев’ятнадцятого, він прибуває до Парижа. Людина з «Іо» вибачалася за те, що в нього все так жахливо в останню хвилину щодо поїздки, та якщо Фергюсон випадково виявиться цього дня не зайнятим, він із радістю скористається нагодою з ним познайомитися. Він пропонував пообідати о пів на першу у «Фуке», де вони зможуть обговорити плани на книгу, а якщо бесіду доведеться продовжити за межі обіду, його готель – зразу за рогом від Єлисейських Полів, і вони зможуть заскочити туди й там продовжити. Так чи інакше, Фергюсон міг прийняти запрошення чи відмовитися від нього, залишивши записку в консьєржа в «Георгові V». З найкращими побажаннями і т. п.

На основі того, що Вівіан спромоглася з’ясувати у своєї подруги Норми, чиє знання спиралося на те, що вона дізналася від свого колеги Джефрі Бурнама, відоме Фергюсонові про