Читати книгу - "Лабіринт"

Змішання крові.

Раптом на Еліс зійшло осяяння. Грааль належить усім вірним і нікому зокрема — християнам, мусульманам, юдеям. П’ятеро охоронців обрано за їхньою вдачею, їхніми діяннями, а не за походженням, й усі вони є рівними.

Еліс споглядала, як Марі-Сесіль нахилилася й по черзі витягла щось із-поміж сторінок кожної Книги. Еліс роздивилася лишень останню річ — аркуш паперу. Ні, то не папір, а папірус. Коли Марі-Сесіль підняла його до світла, стало видно напрямок стеблин. І символ.

Анкх, символ життя.

Марі-Сесіль підняла чашу до вуст і випила. Порожню чашу вона відставила вбік обома руками і знову оглянула печеру, доки не зупинила свій погляд на Одріку. Еліс здалося, ніби жінка кидала йому виклик — хай-но спробує перешкодити їй.

Вона зняла з пальця каблучку й попрямувала до лабіринту, порушуючи гнітючу тишу. Оскільки світло лампи блимало позаду неї, відкидаючи на стіни мерехтливі тіні, Еліс побачила серед тіней вирізьбленого каміння два образи, які досі не помічала.

Тепер ясно було видно тіні анкху та чаші, сховані в обрисах самого лабіринту.

Потім Еліс почула різке клацання, неначе в дверях повернувся ключ. Якусь мить здавалося, що нічого не відбувалося. Потім із глибини стіни почувся звук, неначе зрушило з місця каміння.

Марі-Сесіль відступила назад. Еліс побачила, яку центрі лабіринту відкрився невеликий отвір, дещо більший за Книгу. Ніша.

Тепер у голові Еліс геть переплуталися слова і фрази, пояснення Одріка та її власні дослідження.

У центрі лабіринту заховано обізнаність та розуміння. Еліс згадала християнських пілігримів, що йшли Chemin de Jérusalem[217]на нефі Шартрського собору, проходячи кожну постійно звужувану спіраль лабіринту в пошуках осяяння.

Тут, у лабіринті Граалю, світло було — буквально — в осерді речей.

Еліс дивилася, як Марі-Сесіль підняла ліхтар із вівтаря й повісила його вище над нішею. Це було ідеально. Одразу ж у печері стало світліше, і кімната наповнилася світлом.

Марі-Сесіль узяла папірус із однієї з Книг на вівтарі й опустила його в щілину перед нішею. Маленьке світло лампи погасло, і печеру знову огорнула темрява.

Жінка різко повернулася, глянула на Одріка, і її слова порушили заціпеніння:

— Ти ж казав, що я щось побачу!.— крикнула вона.

Беяр підняв на неї свої бурштинові очі. Еліс бажала, щоб він не відповідав, але знала: Одрік не мовчатиме. З якихось незбагнених для неї причин, Беяр був налаштований на продовження церемонії.

— Справжнє закляття відкриється лише тоді, коли скласти всі три папіруси разом — один поверх одного. Тільки тоді, у грі тіней і світла, оприявнять себе слова, які слід проказати, а ті слова, яких не треба згадувати, буде приховано, — відповів він.

Еліс трусилася. Вона знала, що цей холод у ній самій, неначе тепло витікало з її тіла і вона не могла контролювати себе. Марі-Сесіль крутила в руках пергаменти.

— У якому порядку?

— Відпусти мене, — спокійно сказав Одрік. — Відпусти мене і стань у центрі кімнати. Я покажу тобі.

Вона трохи вагалася, потім усе-таки кивнула Франсуа-Батистові.

— Maman, je ne pense...[218]

— Роби те, що кажу, — різко урвала його Марі-Сесіль.

Франсуа-Батист мовчки розрізав мотузки, що прив’язували Беяра до підлоги, і відступив на крок назад.

Марі-Сесіль зайшла за Еліс і приставила їй ножа до горла.

— Якщо ти що-небудь утнеш, — сказала вона, вказуючи на Еліс, коли Одрік повільно йшов кімнатою, — я вб’ю її. Зрозуміло? — потім вона зробила знак синові, і той став поряд з Уїлом. — Або він це зробить.

— Зрозумів.

Одрік поглянув на Шелаг, котра лежала нерухомо, скрутившись на підлозі, потім раптом із сумнівом у голосі прошепотів до Еліс:

— Я правильно чиню? Грааль же не зійде на неї?

Хоча Одрік дивився на неї, Еліс розуміла, що він запитував когось іншого. Когось, із ким він уже здійснював цей обряд.

Попри це, Еліс відчула, що знає відповідь, вона була впевнена у цьому. Еліс посміхнулась Беярові, промовляючи ті слова, які він волів зараз почути.

— Він не зійде, — промовила дівчина пошепки.

— Чого ти чекаєш? — закричала Марі-Сесіль.