read-books.club » Сучасна проза » Амадока 📚 - Українською

Читати книгу - "Амадока"

221
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Амадока" автора Софія Юріївна Андрухович. Жанр книги: Сучасна проза. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 244 245 246 ... 260
Перейти на сторінку:
на тій забинтованій башці. Смієшся чи що?

amoromality

маршрутка Академмістечко — Клавдієве-Тарасове

фото: обриси чоловічої долоні під тонким жіночим светром, який щільно облягає торс, смужка шкіри на жіночій спині, широке чоловіче зап’ястя, що пірнає під тканину, широкі шрами, що переходять із жіночої спини на чоловіче зап’ястя і навпаки

Вподобань 3201

Переглянути всі коментарі (107)

jkoxana Нарешті!

Романа побачила його, щойно випірнула з підземного переходу на Академмістечку. Незважаючи на втому й темряву, на тополиний пух, який сіявся над бульваром Вернадського, перетворюючи ніч на старий негатив, незважаючи на метушню продавців навколо своїх запізнілих яток із пластиковими вішаками й безпомічно оголеними перед закінченням робочої зміни манекенами, з нерозпроданими за день підупалими фруктами, Романа безпомильно розрізнила його кремезну постать у черзі до маршрутки на Клавдієве-Тарасове. Він стояв, опустивши голову й притискаючи до грудей наплічника.

Наче й не було цих нескінченних годин, упродовж яких вона бігала вулицями Подолу (зовсім як Сковорода, якому вітер приніс чіткий запах розкладених трупів — знак забиратися з Києва якнайдалі): догори Андріївським узвозом, розштовхуючи туристів, які прицінювались до глиняних виробів, солом’яних капелюхів і вишитих сорочок, а тоді додолу Боричевим Током, звернувши на цю вулицю просто біля жінки середнього віку з кошиком, яка, не змовкаючи, гукала: «Купуйте свіжі чебуреки! Мама в печі сама пекла!». Романа зазирала у вікна старих зруйнованих будинків, які непристойно відгонили тліном, і у вітрини сміховинних у своїй розкоші вілл: тієї з мозаїкою у вигляді трьох павичів, і тієї з масивними фортечними стінами і вхідними дверима з коркового дерева, і палацу, архітектура якого намагалась нагадувати стиль ар-нуво, що впирався своїми містками й ландшафтним дизайном у доісторичний київський пагорб. Від станції Поштової Романа кинулась до Річкового вокзалу, і там придивлялась до підлітків і рибалок, і прислухалась до їхніх розмов. Спершу вона запитувала майже кожного на своєму шляху, чи не зустрічався їм високий чоловік зі спотвореним обличчям, доволі відразливий на вигляд, герой війни, але згодом їй забракло сили, щоб витримувати їхній подив і заперечне похитування голів.

Її тягнуло на Труханів острів, але все ж вона не рушила Пішохідним мостом над водами Дніпра, а натомість довго йшла Набережним шосе, не зважаючи на сигнали авт, які пролітали повз неї з захмарними швидкостями, сліпили фарами, глушили істеричним вищанням гальмівних колодок. До неї прибився бездомний пес і впродовж певного часу трюхикав позаду, ніби вірний і вічний супутник її життя, ніби темний дух, який не припиняв нашіптувати їй на вухо.

Уже в цілковитій темряві, кілька разів мало не потрапивши під колеса, вона, не дійшовши до станції Дніпро, покинула собаку десь в околицях замкненого о такій порі ринку «Рибалка» і видряпалася до храму Андрія Первозваного. Вона оминула його з лівого боку і рушила далі, Дніпровським узвозом, серед зелені, дерев і жовтих голів кульбаб, освітлених ліхтарями, тоді звернула вузькою пішохідною доріжкою ліворуч і дісталася Маріїнського парку. Не шкодуючи ніг, вона бігла алеями, повз фонтани, пам’ятники і клумби, ажурні поруччя, морозивні кіоски. Вона долала сходи і підйоми, залишила крони неспокійних дерев відображатись у конструктивістських вікнах ресторану «Динамо», перетнула територію спорткомплексу, оминула Ляльковий театр і Музей води, зиркнула з верхньої стежки у видолинок, у неозорі вітрини Парламентської бібліотеки, крізь які можна було розгледіти затишний і порожній читальний зал, і пнулась догори, аж доки біля Пам’ятника жабі не почався спуск додолу, з видом на вигнутий у саму глибінь неба хребет Арки дружби народів.

На скляному мостику Романа раптово загрузла в радісному, розімлілому натовпі суботньої ночі. Навколо неї лунали надламані голоси й тріскучі гітари одразу кількох вуличних музикантів, хтось протискався крізь юрбу на велосипеді, хтось переносив над головами наляканих тер’єрів. Більшість, обліпивши поруччя, самозабутньо робила селфі з видом на невидимий у чорноті ночі вигин Дніпра, що неспішно повз серед вогнів Подолу й Лівого Берега, ніби космічний вуж. У проваллі, далеко внизу, плив невидимий пароплав, і на ньому відбувалася гучна вечірка. Ведучий кричав у мікрофон, благаючи гостей не роздягатись і не стрибати у воду. Князя Володимира з хрестом освітлював серпик місяця.

Тут Романа вкотре пошкодувала, що так вперто відмовляла свого чоловіка від ідеї про власний смартфон. Зі смартфоном вона мала би бодай якісь шанси знайти його зараз, замість того, щоби безглуздо метатися Києвом, не маючи уявлення, куди він подався і які має наміри. Якби була достатньо передбачливою, то могла б встановити йому маячок і скористатися мобільною послугою відстеження координатів особи.

Безсенсовність її поведінки накотила з небаченою силою, коли Романа спустилася Володимирською гіркою і знову опинилася внизу, на Подолі, механічно плетучись знайомими вуличками до помешкання Професора.

Коли вона вдруге за сьогоднішню добу проходила повз двері його під’їзду, туди якраз заходило двоє чоловіків. Один із них був одягнений у спортивний костюм, інший мав на собі щось схоже на костюмні штани і сорочку. Вони тицяли в обличчя консьєржу руками, а той кланявся і відступав, просив пробачення і запрошував.

У метро, прямуючи до станції «Академмістечко», Романа й далі боролася зі спокусою залишитись у Києві і продовжувати пошуки, але знову повторила собі, що ця ідея — божевілля. Вона виснажилась, обійшовши крихітний клаптик Подолу, а Богдан міг у цей час йти паралельною вулицею, за десятки метрів від неї. Вже не кажучи про те, що він міг перебувати в будь-якому іншому районі Києва, кожен із яких — немов окреме велике місто.

Він міг бути в будь-якій точці на території, загальна площа якої становить майже тисячу квадратних кілометрів. Хіба ось так, бігаючи вулицями без жодного плану, вона здатна була відшукати його серед трьох мільйонів мешканців?

Романа вмовляла себе, що їй слід повернутись додому і спробувати заснути. Їй варто відпочити, подумки повторювала вона собі, щоб відновити сили і знову зуміти мислити раціонально. Завтра вранці вона спокійно все зважить і розробить план пошуку. Завтра обов’язково розвидниться, і вона збагне, як віднайти свого чоловіка.

Ковтаючи сльози і картаючи себе за саму ідею виїхати до міста, де все вийшло з-під контролю і пішло шкереберть, Романа випірнула назовні з підземного переходу — і побачила його в черзі пасажирів маршрутки.

Вона нечутно підійшла ззаду і просто тицьнулась обличчям у пропахчене пронизливо знаним ароматом плече. Він, здавалося, зовсім не здивувався її появі: ніжно погладив кілька разів долонею по голові, затримуючи руку на потилиці, а тоді нахилився і поцілував у скроню.

Дуже хочу додому, — прошепотів на вухо, обіймаючи і притискаючи до себе в салоні маршрутки. — Хочу з тобою до нашого ліжка. Я дуже

1 ... 244 245 246 ... 260
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Амадока», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Амадока"