Читати книгу - "Політологія: наука про політику"

у тому числі ядерного, хімічного, бактеріологічного і кібертероризму. По-четверте, соціальні симпатії й антипатії, породжувані терористичними конфліктами, сприяють поляризації суспільства на глобальному рівні і на такій основі — втягуванню широкого кола людей у механізм терору. Активізація тероризму в демократичних суспільствах. Відсутність (або удавана відсутність) причин внутрішнього походження не виключає в багатьох країнах небезпеки прояву різних форм тероризму. Терористичні конфлікти стають міжцивілізаційними.

Сучасний тероризм — це могутні структури з відповідним оснащенням і фінансово-економічними можливостями. Тероризм перетворився в дуже прибутковий бізнес глобального масштабу з розвинутим «ринком праці» і додатка капіталів, зі своїми правилами і мораллю, не сумісними ні з якими загальнолюдськими і демократичними принципами і цінностями. Важлива особливість сучасного тероризму — виразне зростання його військових формувань. Тероризм здатний вести диверсійно-терористичні війни, брати участь у масштабних збройних конфліктах. Все виразніше проглядається тенденція до взаємної дифузії сучасних військових конфліктів і тероризму, вказуючи на тероризм як на війни четвертого покоління, війни в XXI ст., коли країни можуть бути втягнені в збройне протистояння з терористичними і подібними воєнізованими формуваннями, що не мають прямої державної належності. Ще чверть століття назад Беллі Дженкінс припускав як «можливу тенденцію», що національні уряди визнають досягнення терористичних формувань і почнуть використовувати їх тактику як засіб сурогатної війни проти інших країн: «Сучасні традиційні війни стали сильно непрактичними. Вони занадто руйнівні. Вони занадто дорогі...». Інструменти війни, якими колись володіли тільки армії, тепер доступні бандитам. Тероризм XXI століття — психологічно, технологічно й інформаційно — форма сучасного насильства. Технологічний тероризм вийшов на ступінь реальної небезпеки на лідируючі позиції. Можна виділити дві основні характеристики: зв’язок з потенційним застосуванням терористами засобів масового ураження і знищення (хімічної, ядерної, бактеріологічної зброї), а також зв’язок з актами тероризму, спрямованими проти найважливіших об’єктів і елементів промислової інфраструктури, що за своєю руйнівністю здатні спричинити катастрофи. В найближчі роки можемо стати свідками прояву нового виду тероризму, коли диверсії будуть здійснюватися не за допомогою вибухових пристроїв, а шляхом виведення з ладу найбільших інформаційних систем через всесвітню комп’ютерну мережу Інтернет. Комп’ютерні диверсії мають переваги: знижуються шанси потерпілого на відновлення збитків, теракт одержує більш широкий суспільний резонанс, піймати конкретного виконавця дуже важко. Особливу небезпеку для суспільства становить існуюча можливість заволодіння терористами ядерними технологіями, що виведуть терористів на якісно вищий і вкрай небезпечний потенційний рівень. Світове співтовариство поки, що так і не знайшло кардинального засобу від тероризму. Небезпека ж тероризму зростає. Безпорадність окремих держав і всього світового співтовариства перед сучасними терористами вселяє терористам впевненість у власній невразливості, заохочує розвивати досягнутий успіх.

І в сучасних умовах можна говорити про колосальний руйнівний потенціал тероризму, що представляє одну з головних погроз існування людства. Терористичні акти, здійснювані практично у всьому світовому просторі, повністю розвіюють ілюзії стримуючих тероризм факторів. Сумні приклади терористичних дій підтверджують песимістичні пророкування про те, що «держави, незалежно від того, демократичні чи авторитарні, не будуть мати імунітету в майбутньому від нападу терористів», особливу важливість здобуває сформування продуманої й ефективної погодженої відповіді тероризму. Загальновідомо, що насильство породжує насильство. Тероризм викликає тероризм — тому він неминучий. Боротьба з тероризмом важка, високозатратна і малоефективна. Має не активний, а реактивний характер.

В сучасних умовах боротьба проти тероризму ускладнюється подвійною і непослідовною поведінкою правлячих класів і влади, які наживають політичний капітал на терористичних акціях, відтісняють з політичної арени і дискредитують справді демократичні і ліві сили. Тому заходи, що вживаються проти тероризму, половинчаті: репресій зазнають лише справді ліві, прогресивні сили, а злочинні праві екстремісти так і залишаються непокараними. Урядова преса і служба привчають обивателя до повсякденності тероризму. Звертаючи увагу на тероризм, засоби масової інформації сприяють його поширенню. Рішуча радикальна боротьба проти тероризму невіддільна від боротьби проти причин, що його породжують: соціальної несправедливості, насилля, авантюризму, агресії тощо. Логіка політичної боротьби на певному етапі допускає компроміс навіть між системними супротивниками. Досвід історії показує, що згодом такі тимчасові союзники, які вирішили загальне завдання, продовжують боротися вже між собою, поступово, але неухильно згортаючи масштаби легального політичного суперництва до меж однієї політичної партії, переходячи потім на внутрішній фракційний рівень. Тільки демократичні інститути і закони, що забезпечують політичний плюралізм і легальні форми боротьби, дозволяють, скажімо, представнику лівих сил стояти на одній трибуні з правими тощо. В ситуації ж, коли політична влада стане належати одній тільки політичній партії, неминуче відбудеться «внутрішня розбірка» з апеляцією постраждалого до порушених демократичних правил, що досі разом успішно й наполегливо руйнувалися. Вибір шляхів розв’язання конфліктів повністю залежить від конфліктуючих сторін.

Попередження тероризму повинне здійснюватися в кількох напрямках. По-перше, шляхом впливу на основні явища і процеси в суспільстві, що володіють теророгенним ефектом. По-друге, виявлення і запобігання терористичних актів, що могли б бути зроблені в недалекому майбутньому і навіть найближчим часом. Це припускає виявлення суб’єктів і об’єктів тероризму, його причин, способів й інших обставин. По-третє, припинення терористичних актів, що відбуваються по відношенню державних і суспільних діячів. По-четверте, попередження, запобігання і припинення таких, подібних з тероризмом, злочинів, як геноцид, диверсія і т. д. Особливе місце в діяльності державних і громадських організацій у боротьбі з тероризмом належить міжнародним організаціям, а також координації зусиль різних країн у попередженні і припиненні цього зла.

Література

Антипенко В. Ф. Боротьба з міжнародним тероризмом: міжнародно-правові підходи. — К., 2002.

Витюк В. В., Ефірів С. А. «Лівий» тероризм на Заході: історія і сучасність. — М.: Наука, 1987.

Ліпкан В. А., Никифорчук Д. Й., Руденко М. М. Боротьба з тероризмом. — Київ: Знання України, 2002.

Ляхів Е. Г., Попов А. В. Тероризм: національний, регіональний і міжнародний контроль: Монографія. Ростову-на-Дону, 1999.

Ольшанский Д. В. Психологія тероризму. — СПб., 2002.

Салимов К. Н. Сучасні проблеми тероризму. — М., 1999.

Требин М. Терроризм XXI века. — Мн., 2003.

Воєнна політика: держава та армія

Війна — породження політики та її метод для досягнення певної економічної, соціальної, воєнної та іншої мети. Тому правомірна теза про війну як продовження політики іншими, а саме — насильницькими методами. Політика, що допускає війну або призводить до її появи, є політика війни. Але така політика розкриває тільки верхній, стратегічний зріз, що характеризує загальне спрямування діяльності держави. Існує спеціальна галузь, сфера політики, що безпосередньо займається вирішенням практичних питань підготовки і ведення війни — воєнна політика. Ще в XIX ст. один з видатних воєнних теоретиків Генрі Жоміні підкреслював, що під політикою війни розуміються всі взаємовідносини між дипломатичною діяльністю і війною, тоді як термін