Читати книгу - "Українські традиції"

Тропар свята: Пречистому Твоєму Образові поклоняємось, Милосердний, і просимо прощення наших гріхів, Христе Боже, – звелів-бо Сам Ти на хрест тілом зійти, щоб визволити своє створіння з неволі ворожої. Тим-то вдячно виголошуємо Тобі: Ти радістю все сповнив, Спасе наш, що прийшов спасти світ, слава Тобі.

Святий Благовірний великий князь Володимирський (1219—1263), другий син великого князя Київського, Володимирського і всієї Русі Ярослава Всеволодовича і Феодосії, народився ЗО травня 1219 року. З юності Олександр вирізнявся надзвичайним розумом, вродою і силою тілесною. У 17 років вже самостійно керував Новгородським князівством (1236—1245). Незважаючи на свою молодість, Олександр в управлінні князівством виявляв велику мудрість. Слава про його мудрість ширилася далеко за межі князівства.

Олександр був миролюбним князем. Та коли король шведський пішов війною проти Новгорода, він не злякався. Зібрав свою дружину і з словами: «Нас мало, а ворог сильний, але Бог не з сильними, а з тими, за ким правда», – пішов назустріч нападникам. Вночі він наблизився до берегів Неви і наступного дня, 15 липня 1240 року, у жорстокій битві переміг ворога. Після цієї перемоги Олександра стали називати Невським. Розгром шведів не втихомирив сусідніх німців та литовців, які, скориставшись тим, що Невський від'їхав у Суздаль, напали на Новгородські і Псковські землі і вже були наближались до Новгорода. Благочестивий Олександр, закликавши на допомогу Господа і Пречисту Його Матір в соборному храмі Софії міста Пскова, виступив проти ворогів зі своїми дружинами. На льоду Чудського озера він розгромив нападників. Ця битва відома під назвою Льодового побоїща.

В цей день багато ворогів було побито і багато взято в полон, а решта врятувалася втечею. Німці й литовці ще не раз приходили на Руську землю, та великий князь Олександр щоразу проганяв їх.

Після перемоги на Чудському озері Олександра зустріли у Пскові з хрестами, хоругвами єпископи, священики і простолюд. Невдовзі батько Олександра, великий князь Володимирський Ярослав, помер. Олександр змушений був їхати замість нього до хана Батия. Хан прийняв його з почестями, як славного переможця, і на знак поваги до нього не змусив поклонитися сонцю і вогню, адже князь був християнином і поклонявся тільки Єдиному Богові. Після цього Олександр ще двічі їздив до Орди. Він зумів пом'якшити гнів хана Сартика на Володимирського князя Андрія, а згодом був затверджений ханом великим князем Володимирським, Новгородським і Київським.

Востаннє Олександр Невський їздив в Орду з дуже важливої справи. Наступник Батия, хан Берку, зробив на Русі перепис населення для того, щоб накласти великий податок. Новгородці виступили проти хана і, незважаючи на вмовляння Олександра Невського, відмовились виконувати ханську волю. Серед новгородців був і син великого князя, князь Василь, якого батько посадив у тюрму, а його прихильників наказав стратити. В цей самий час у багатьох містах на Русі вибухнули повстання проти збирачів ханських податків, а в містах Володимирі, Суздалі, Ярославлі й Ростові народ перебив своїх гнобителів. Такі дії були оцінені в Орді як зневага до хана. Орда готувала велике військо проти Русі.

Аби врятувати вітчизну від навали татарських полчищ, великий князь сам поїхав в Орду, щоб умовити хана не здійснювати свого наміру. Господь благословив Невського на цей вчинок, і земля Руська була врятована. Пробувши майже рік в Орді, по дорозі додому він захворів у селі Городці Нижньогородської губернії. Прийняв чернецтво з іменем Олексія і 14 листопада 1263 року, помер на 44-му році життя, залишивши після двох одружень четверо синів та дочку. 23 листопада тіло благовірного священним собором було перенесено у місто Володимир, у монастир Різдва Христового. «Зайшло сонце землі Руської», – говорив Володимирський митрополит, звертаючись до народу в день похорону.

Про святість Олександра Невського збереглось чимало переказів. Розповідають, що ніч перед битвою зі шведами на березі Неви він провів у молитві і що одному з його воїнів було видіння: у вранішньому тумані на воді з'явився човен, в якому, обійнявшись, стояли святі князі, мученики Борис і Гліб. Було чути тихий голос Бориса: «Брате мій Гліб, поспішімо на допомогу нашому родичеві Олександру». З інших переказів відомо, що при вторгненні Мамая на Русь, коли княжив Дмитрій Донськой, раптом вночі самі загорілися свічки в церкві монастиря Різдва Христового у Володимирі, де було покладене тіло благовірного князя Олександра, і що два старці, які вийшли в той час з олтаря, підійшли до гроба святого князя і сказали: «Олександре, встань і спаси правнука свого Дмитрія, якого перемагають іноплемінники!» Олександр устав з гроба і разом з ними зник. Наступного після цього видіння дня була одержана Дмитрієм Донським перемога над татарами на Куликовому полі.

Мощі св. Олександра Невського були відриті 117 років після його смерті і слава про чудеса і зцілення біля його гробниці поширилась по всьому краю. До лику святих благовірний князь був зарахований на Соборі у 1547 році.

Во ім'я Отця і