Читати книгу - "I прокинеться Левіафан, Джеймс С. А. Корі"

оголосити

щось

типу

амністії?

Ми

здобули

зразок

протомолекули, вистежили Джулі Мао на Еросі, розвалили

«Протоген» і врятували Землю.

— Ви врятували Землю?

— Ми допомогли, — Голден спохмурнів. Смерть Міллера ще

бентежила капітана. Фред знав, що він відчуває. — Це були

спільні зусилля.

Особиста асистентка Фреда прокашляшася й зиркнула на

двері. Скоро пора виходити.

— Зроблю все, що можу, — запевнив Фред. — У нас тут багато

інших справ, але я виконаю все, що можу.

— О, і Марс не отримає «Росі». За правом порятунку це тепер

мій корабель.

— Вони не погодяться з таким трактуванням, але я зроблю все, що можу.

— Ти повторюєш одне й те саме.

— Бо це все, що можу.

— А ти ж розповіси їм про нього? — запитав Голден. — Про

Міллера. Він заслуговує на визнання.

— Поясанин, який з власної волі повернувся на Ерос, щоб

урятувати Землю? Я буду дурним, якщо не розповім про нього.

— Ні. Не про якогось поясанина. Про нього. Джозефуса

Алоїзуса Міллера.

Голден припинив наминати дармову полуницю. Фред склав

руки на грудях.

— Ти прочитав його досьє?

— Ну, так. Я майже не знав його.

— Ніхто його не знав, — Фред трохи пом’якшав. — Я знаю, що

це непросто прийняти, але нікому не потрібна справжня людина

зі складним життям. Нам потрібен символ Поясу. Ікона.

— Пане Джонсоне, — подала голос асистентка. — Нам справді

пора йти.

— Це те, що нас сюди привело, — заперечив Голден. — Ікони.

Символи. Безіменні люди. Усі ці науковці з «Протогену»

мислили категоріями біомаси чи населення. Вони не думали про

Мері зі служби доставки, яка у вільний час вирощує квіти. Ніхто

з них не вбив її.

— А що, якби знали, то не вбили б?

— Якщо вже збиралися вбити, то принаймні могли б дізнатись

її ім’я. Усі їхні імена. А якщо вже ти говориш про Міллера, то

принаймні не роби з нього когось, ким він не був.

Фред не зміг стримати реготу.

— Капітане Голдене! Якщо ти справді вважаєш, що я мушу

змінити свою промову на мирній конференції, щоб не говорити

про шляхетну самопожертву поясанина для порятунку Землі —

якщо ти пропонуєш мені сказати щось на зразок «Так сталося, що в нас у команді був суїцидальний колишній коп», то ти

розумієшся в політиці ще менше, ніж я думав. Міллерова

жертва — це інструмент, і я ним скористаюся.

— Навіть якщо це позбавить його істинного обличчя? Навіть

якщо це зробить із нього когось, ким він ніколи не був?

— Особливо якщо це зробить із нього когось, ким він не був. Ти

взагалі пам’ятаєш, яким він був?

Голден спохмурнів, і якийсь вогник спалахнув у його очах.

Здивування. Спогад.

— Він і справді був надокучливим мудаком, чи не так?

— Навіть якби сам Господь спустився до нього з небес із

тридцятьма напівроздягненими янголами, Міллер опісля

розповідав би, що секс був так собі, й тобі кортіло б його

пожаліти.

— Але він був хорошою людиною.

— Ні, Голдене, не був. Одначе він виконував свою роботу.

А тепер я піду виконувати свою.

— Всип їм усім перцю. І не забувай про амністію. Говори про

амністію.

Фред пройшов вигнутим коридором; його асистентка

трималася на крок позаду. Конференц-зала була спроєктована

для менших заходів. Дріб’язковіших. Для збіговиськ спеціалістів

з гідропоніки, які отримали нагоду втекти від своїх чоловіків, жінок та дітей, напитися й обговорити бобові стручки. Для

засідань шахтарів, які читають одне одному лекції про

безвідходне виробництво і відвальні хвости. Для конкурсів

школярських музичних груп. А натомість оцим потертим

килимам та відполірованим кам’яним стінам випало нести тягар

історії. Саме після розмови з Голденом це обшарпане понуре

приміщення нагадало йому про мертвого детектива. Раніше не

нагадувало.

Делегації сиділи через прохід одна від одної. Генерали

і генералки,