Читати книгу - "Лабіринт"

Алаїс досі вагалася.

— Каблучка, у яку вставлено merel, відкриває печеру в серці лабіринту.

Оріана смикнула голову Бертранди назад, і шкіра на її шийці натяглася. Лезо ножа виблискувало на світлі.

— Зроби це негайно, сестро, — звеліла вона.

Бертранда скрикнула. Цей звук, здавалося, прохромив мозок Гільєма, неначе ніж. Нахмурившись, він глянув на Алаїс: її поранена рука безпорадно звисала.

— Спочатку відпусти її, — промовила вона нарешті.

Оріана похитала головою. Її волосся розметалося, а очі горіли дико, одержимо. Дивлячись просто на Алаїс, вона повільно й свідомо зробила невеликий поріз на шийці Бертранди.

Дівчинка знову скрикнула, коли кров потекла по шиї.

— Наступний поріз буде глибшим, — вимовила Оріана, і її голос аж тремтів від ненависті. — Діставай Книгу!

Алаїс нахилилася й підняла каблучку, потім пішла до лабіринту. Оріана поспішила за нею, тягнучи за собою Бертранду. Алаїс чула, як пришвидшилося доччине дихання, і зрозуміла: дівча от-от знепритомніє, хитаючись на все ще зв’язаних у колінах ногах.

На якусь мить Алаїс подумки повернулася у той час, коли вона бачила, як Хариф уперше чинив щось подібне.

Алаїс притисла лівицю до шершавого кам’яного лабіринту. Поранену руку пронизав пекучий біль. Їй не потрібне було світло, щоб розгледіти обриси єгипетського символу життя, анкх, як називав його Хариф. Повернувшись до Оріани спиною, щоб приховати від неї свої дії, Алаїс уставила каблучку в маленький отвір посеред центрального кола лабіринту, якраз перед своїм обличчям. Заради безпеки Бертранди, Алаїс молилася, аби все спрацювало. Нічого не було сказано, нічого не було підготовлено, як мало б бути. Нині обставини геть зовсім відрізнялися від тих, коли один-єдиний раз вона стояла тут як учасниця перед кам’яним лабіринтом.

— Di ankh djet[213], — пробурмотіла Алаїс.

Стародавні слова мали в роті присмак попелу. Далі прозвучало різке клацання, неначе повертався ключ у замку. Якусь мить, здавалося, нічого не відбувається. Потім десь із глибини почувся звук, ніби каміння пересувалося з місця на місце. Алаїс обернулася, і в тьмяному світлі Гільєм побачив, як у стіні, в самому центрі лабіринту, з’явилася ніша. Книга лежала всередині.

— Передай її мені, — наказала Оріана. — Поклади її он туди, на вівтар.

Алаїс учинила, як їй було наказано, не відриваючи очей від обличчя сестри.

— А тепер відпусти Бертранду. Вона тобі більше не потрібна.

— Розкрий її, — крикнула Оріана. — Я хочу впевнитися, що ти мене не обдурюєш.

Ґільєм підійшов ближче. На першій сторінці був обведений золотом символ, якого він раніше ніколи не бачив. Овал, за формою радше схожий на сльозу, розмішувався над таким собі хрестом, що скидався на чабанську палицю.

— Далі, — наказала Оріана. — Я хочу побачити її всю.

Руки Алаїс тремтіли, коли вона перегортала сторінки. Гільєм спостеріг поєднання дивних малюнків та ліній, рядок за рядком чітко виписаних символів, які вкривали кожен аркуш.

— Візьми її, Оріано, — нарешті промовила Алаїс, намагаючись говорити спокійно. — Забирай Книгу і віддай мені доньку.

Гільєм бачив, як блищало лезо ножа. Він збагнув, що мало статися, за мить до того, як воно могло б статися, адже ревнощі й жорстокість змушували Оріану руйнувати все, що любила та цінувала Алаїс.

Він кинувся на Оріану, відштовхуючи її вбік. Ґільєм відчув різкий біль, який завдавали йому поламані ребра, і мало не промахнувся, але таки примусив Оріану відпустити Бертранду.

Ніж випав з рук старшої сестри і відлетів далеко за вівтар. Унаслідок зіткнення Бертранда відлетіла вперед. Вона зойкнула, вдарившись головою об край вівтаря, і затихла.

— Ґільєме, візьми Бертранду, — крикнула Алаїс. — Її поранено, Саже теж поранено. Допоможи їм. У селі є чоловік на ім’я Хариф. Він надасть тобі допомогу.

Ґільєм вагався.

— Будь ласка, Гільєме, врятуй її!

Останні слова Алаїс пролунали трохи глухіше, оскільки Оріана вже звелася на ноги і, тримаючи ножа в руці, кинулася на сестру. Ніж прохромив її нещодавно поранену руку.

Гільєм почувався так, ніби його серце розірвалося навпіл. Він не хотів залишати Алаїс наодинці з Оріаною, але бачив, якою блідою була Бертранда, що досі тихо лежала на землі.

— Будь ласка, Ґільєме! Йди!

Востаннє обернувшись до Алаїс, він узяв їхню дочку на свої поранені руки й вибіг, намагаючись не зважати на кров, що витікала з порізу. Ґільєм розумів, що саме цього хотіла від