Читати книгу - "I прокинеться Левіафан, Джеймс С. А. Корі"

і п’ятьох супутниках.

Голден хотів би опинитися там і побачити все зблизька, але

Ерос, повернувши, набрав іще більше швидкості — немов

у нетерплячці, нарешті побачивши кінцеву мету. Він сидів із

командою на камбузі «Росинанта» і дивився трансляцію

в новинах. Еймос викопав звідкись ще одну пляшку ерзац-текіли і щедро розливав по кавових кухликах. Алекс поставив

курс на Тайко за лагідної третини g . Поспішати не було куди.

Усе скінчилося, залишався тільки прощальний салют.

Голден дотягнувся до руки Наомі й міцно її стиснув, коли

астероїд вийшов на орбіту Венери і наче на мить зупинився.

Йому здавалося, що все людство цього моменту затамувало

дихання. Ніхто не знав, що Ерос — ні, що Джулі — зробить

зараз. Ніхто не спілкувався з Міллером після тієї його останньої

розмови з Голденом, а його планшетний термінал не відповідав

на виклики. Ніхто не знав достеменно, що сталося на тому

астероїді.

Коли настав кінець, він був збіса красивий.

Ерос на орбіті довкола Венери розкрився, мов коробочка-крутиголовка. Гігантський астероїд розколовся на десяток

шматків, що вишикувались уздовж екватора планети довгим

намистом. Тоді цей десяток розділився на ще десяток, і десяток

після того — фрактальне сонмище блискучих насінинок вкрило

всю поверхню планети і зник ло під густими хмарами, що

завжди приховували Венеру від поглядів ззовні.

— Ого, — прокоментував Еймос майже благоговійним голосом.

— Який мальовничий кінець, — сказала Наомі. — Трохи

бентежний, але мальовничий.

— Вони не залишаться там назавжди, — похитав головою

Голден.

Алекс вижлуктив останні краплі текіли зі свого кухля і долив

собі з пляшки.

— Про що ти, кеп?

— Та просто здогад. Але я дуже сумніваюся, що протомолекула

збудувала це все просто, щоби зберігати там. То — частина

якогось більшого плану. Ми врятували Землю, Марс і Пояс.

Тепер цікаво, що станеться далі.

Наомі й Алекс обмінялися поглядами. Еймос стиснув губи.

Поверхнею Венери на екрані затанцювали дуги безлічі

блискавиць.

— Капітане!.. — обурився Еймос. — Ти мені так увесь кайф

обламаєш.

Епілог. Фред

Фредерік Лусіус Джонсон. Колишній полковник збройних

сил Землі, різник станції Андерсон. А тепер ще й станції

Тот. Необраний прем’єр-міністр ОПА. Десяток разів він дивився

у вічі власній смерті, втрачав друзів через насильство, політику

і зраду. Пережив чотири замахи на вбивство, тільки про два

з яких було хоч комусь відомо. Кухонним ножем убив нападника

з пістолетом. Віддавав накази, що забрали сотні життів, та

відповідав за свої рішення.

А все досі нервується, наче школяр, коли доводиться говорити

на публіку. Безглуздо, але факт.

«Пані та панове, ми стоїмо на роздоріжжі...»

— На прийомі буде генералка Себастіан, — повідомила його

особиста асистентка. — Нагадую, що не слід запитувати про її

чоловіка.

— Чому? Я, сподіваюся, його не вбив?

— Ні, пане Джонсоне. Усі зараз обговорюють, як він скочив

у гречку, і генералка трохи нервується через його подружню

зраду.

— А, то вона може попросити мене його вбити.

— Ви можете запропонувати свої послуги.

«Зелена зала» очікування насправді була декорована

в червоних та охрових тонах, мала чорну шкіряну канапу, дзеркальну стіну і столик, заставлений гідропонною полуницею

й ретельно мінералізованою водою. Три години тому глава

служби безпеки Церери, жінка зі суворим обличчям на ім’я

Шаддид, провела його від порту до місця конференції. Відтоді

він міряв цю залу кроками — три в один бік, поворот, три

назад — походжаючи, немов капітан стародавнього лінкора на

кормі.

Десь-інде

на

станції

розташувалися

представники

і представниці сторін, донедавна залучених до конфлікту —

кожне у своїй кімнаті, кожне зі своїм асистентом. Більшість із