Читати книгу - "Твори в 4-х томах. Том 4"

неабияку силу волі, щоб утриматися від спокуси. Але якщо творчість стала твоїм найбільшим пороком і найбільшою радістю, лише смерть може її зупинити. В цьому разі матеріальний достаток багато допомагає, бо звільняє від зайвих турбот. Турботи гублять письменника. Слабке здоров'я — теж погано, бо турботи, пов'язані з ним, підсвідомо гнітять і підривають фізичну й духовну силу.

Запитання. Чи можете ви пригадати, коли саме вирішили стати письменником?

Відповідь. Ні. Я завжди хотів бути письменником.

Запитання. У присвяченій вам біографічній книжці Філіп Янг висловлює припущення, що травматичний шок після важкого мінометного поранення у 1918 році дуже відбився на вашій творчості. Пригадую, що в Мадріді ви побіжно торкалися цього припущення, але не вважали його вартим серйозної уваги. Далі ви висловили думку, що талант митця якість не набувна, а спадкова.

Відповідь. Очевидно, того року в Мадріді на мою голову не дуже можна було покладатися. Єдине, що промовляє на мою користь, це те, що я дуже коротко зупинився на книжці містера Янга та його травматичній теорії літератури. Мабуть, після двох контузій і перелому черепа я не міг відповідати за свої слова. Я дійсно пам'ятаю, що говорив про творчі здібності як спадкову якість. У приємній розмові після контузії це звучить нормально, але я гадаю, що лише в такому стані можна робити подібні заяви. Отож краще на цьому й зупинимось до наступної визвольної війни і наступної травми. Згода? У всякому разі, дякую за те, що не назвали імен моїх родичів, які я, мабуть, згадував. Бесіда дає задоволення, коли допомагає щось з'ясувати, але багато з того, про що йде мова, і все, що говориться несерйозно, не повинно потрапляти до друку. Бо, якщо вже щось написано, його доводиться обстоювати. Сказати ж можна хоча б для того, щоб упевнитися, чи віриш у те, що кажеш. Щодо питання, яке ви зачепили, то наслідки від ран бувають усякі. Легкі рани, без переломів, не мають великого значення. Часом вони навіть вселяють упевненість у собі. Якщо ж при пораненні ушкоджено кістки й нерви, то це не йде на користь ні письменникам, ні будь-кому іншому.

Запитання. Що ви вважаєте найкращою інтелектуальною підготовкою для майбутнього письменника?

Відповідь. Я б сказав, що йому слід повіситися після того, як він зрозуміє, що добре писати надзвичайно важко. Потім слід безжально перерізати мотузок, і хай він усе життя намагається писати якомога краще. Принаймні для початку він зможе написати про те, як вішався.

Запитання. Як ви дивитесь на тих, хто займається педагогічною діяльністю? Чи не вважаєте ви, що багато письменників, які одночасно викладають, занапастили себе як літератори?

Відповідь. Письменник, який може писати й викладати, має вміти сполучати те й друге. Багато справжніх письменників довели, що це можливо. Я знаю, що мені це не під силу, і ті, хто може це робити, викликають у мене захоплення. А втім, мені здається, що праця в навчальному закладі може відгородити від життя і таким чином обмежити пізнання навколишнього світу. З другого боку, знання життя накладає на письменника ще більшу відповідальність і робить його працю ще важчою. Щоб написати твір, значення якого виходить за рамки свого часу, треба віддавати всю силу, навіть якщо сидиш за письмовим столом лише по кілька годин на день. Письменника можна порівняти з криницею. Що не письменник, то інша криниця. Важливо мати в ній добру воду і вибирати її потроху й рівномірно, а не вичерпувати все до дна, а потім чекати, поки криниця знову наповниться. Я розумію, що відхиляюся від вашого запитання, але воно не дуже цікаве.

Запитання. Чи порадили б ви молодому письменникові починати з роботи в газеті? Що дала вам школа, яку ви пройшли в «Канзас-сіті стар»?

Відповідь. В газеті нас примушували вчитися писати прості розповідні речення. Це варто вміти кожному. Робота в газеті не зашкодить письменнику-початківцю, і може навіть стати в пригоді, якщо він вчасно її залишить. Це така заяложена істина, що мені доводиться вибачатися перед вами за свої слова. Але той, хто ставить такі утерті питання, наражається на такі ж утерті відповіді.

Запитання. Чи вважаєте ви корисним для письменника спілкування з іншими авторами?

Відповідь. Безперечно.

Запитання. Чи було у вас відчуття єдності з письменниками й художниками, які в двадцятих роках одночасно з вами перебували в Парижі?

Відповідь. Ні. Відчуття єдності не було. Ми просто поважали одні одних. Особисто я з повагою ставився до багатьох митців. Деякі були моїми ровесниками, інші старші за мене. Серед них — Гріс, Пікассо, Брак, Моне, який був ще тоді живий, а також кілька письменників — Джойс, Езра, Стайн у кращих її творах.

Запитання. Коли ви над чимось працюєте, чи впливає на вас те, що ви в цей час читаєте?

Відповідь. Ні, відколи Джойс написав свого «Одіссея». Це не був безпосередній вплив. Але саме тоді, коли вживання відомих нам слів вважалося недопустимим і нам доводилося боротися за кожне слово, з появою його твору все змінилося, і ми дістали можливість звільнитися від існуючих обмежень.

Запитання. Чи була у вас можливість вчитися під час безпосереднього спілкування з письменниками? Вчора ви сказали, що Джойс, наприклад, терпіти не міг розмов на творчі теми.

Відповідь. У товаристві людей мого фаху говорять, як правило, про книжки інших авторів. Чим кращі письменники, тим менше вони говорять про те, що самі написали. Джойс — великий письменник, і пояснював він що-небудь лише йолопам. Інші, яких він поважав, мали самі зрозуміти, що він робив, читаючи його твори..

Запитання. Останніми роками ви, здається, уникаєте зустрічей з письменниками. Чому?

Відповідь. Все це не так просто. Чим далі працюєш, тим більше відчуваєш свою самотність. Більшість моїх давніх хороших друзів померли. Інші роз'їхались. Ми рідко бачимось, зате листуємося, підтримуючи зв'язки, як і в давні часи, коли ми збиралися в кав'ярнях. Обмінюємося смішними, часом потішно непристойними й легковажними листами, і це майже заміняє нам розмови. Тепер більше залишаєшся наодинці з собою, бо тільки так можна працювати, а часу для роботи все менше, і якщо його марнуєш, то це здається непростимим гріхом.

Запитання. Кого ви вважаєте своїми літературними попередниками? Тобто, хто ваші найкращі вчителі?

Відповідь. Марк Твен, Флобер, Стендаль, Бах, Тургенєв, Толстой, Достоєвський, Чехов, Ендрю Марвелл, Джон Донн, Мопассан, Кіплінг у його кращих творах, Topo, капітан Марієт, Шекспір, Моцарт, Кеведо, Данте, Вергілій, Тінторетто, Ієронім Босх, Брейгель, Патеньє, Гойя, Джотто, Сезанн, Ван-Гог, Гоген, Сан Хуан де ля Крус, Гонгора… Щоб усіх перелічити,