Читати книгу - "Невдале викрадення, Сая Морі"

— Я іноді й забуваю, який ти приємний співрозмовник, — вона з гучним стуком поставила чашку на стіл, сіла якомога далі від нього та відвернулась до вікна.

— Голодна? — Сергій відкрив холодильник і ліктем правої руки підтримав дверцята. Він повертів у руках пакуночок якоїсь їжі, після чого принюхався до нього. Здавалось, чоловік зовсім не помічав, як його слова постійно засмучували Ярину.

— Дякую, вчора наїлась, — буркнула дівчина, але вже за мить, наче забула про всі образи. — Слухай, а що то за дивні спалахи були вчора у вікні?

— Якщо й були якісь спалахи, то тільки у твоїй уяві, — легковажно відмахнувся Сергій і поморщився, коли помітив плісняву на черговому претендентові на сніданок. — Хоча, враховуючи, як нам обом вчора було погано, дивно, що бачила тільки ти і лише якийсь спалах.

— Це мені не привиділося. Я точно впевнена, що бачила такі ж спалахи за вашим вікном позавчора чи може ще раніше, — Ярина пам’ятала, як в день, коли відбувся вибух бачила те саме. Проте тоді через ясне сонце вона й справді подумала, що їй привиділося, але тепер була певна, що щось не так.

— Тоді у мене для тебе погані новини, — на кілька секунд Ярина навіть повірила у задумливий тон, який одразу розвіяв невиправдані підозри щодо його серйозності, — якщо ти постійно бачиш якісь примарні спалахи.

— Іноді мені здається, що ти навмисне змушуєш мене відчувати себе не дуже розумною, аби відвернути мою увагу від чогось важливого, — насправді вона була майже впевнена, що Сергій її ображав просто так, але не хотілося цього визнавати вголос.

— А може, мені й не треба змушувати? — він насмішкувато відгукнувся і зачинив білі дверцята. Сергій вже чітко зрозумів, що у квартирі свіжої їжі немає. Він обернувся до Ярини та перед тим як піти разом із кавою до кімнати кинув їй неоднозначну фразу: — А якщо серйозно… Не бери до голови. Добре?