Читати книгу - "Понтиїзм. Казки кінця світу"

Вказівним пальцем малює хрестик на животі. Ніби кенгуру, що намагається зашити свою пошматовану сумку.

Проповідь

Дорогі браття та сестри! У цю святкову ніч, на порозі Нового року важливо поговорити про головне. Весь світ зараз зайнятий поглинанням їжі та алкоголю. Однак одиниці обраних саме цієї миті думають про спасіння душі. Про каяття і про вічність. Цієї святкової миті настав час поговорити про головне.

Засоби масової інформації та інші шарлатани пропонують нам, істинним вірянам, провести цей рік під знаком дракона. Вони хочуть, щоби ми жили зі змієм, із сатаною, який заволодів би нашими душею і розумом. Наше завдання: зберігати спокій, робити свою справу у тиші й молитися.

Господь промовляє до нас словами Святого Письма і називає нас, своїх відданих служителів: «Ви — сіль землі». Чому так? У ті далекі часи не було холодильників, продукти псувалися. Був лише єдиний консервант — сіль. Сіль зберігала продукти, продовжуючи їхнє життя. Люди дякували солі. Господь називає нас сіллю землі, бо лише в нашому служінні, у нашій вірі ще зберігаються паростки істини та щирої правди. Ми маємо нести свою ношу і консервувати свою душу для звершень майбуття…

За кілька днів до цього вечора ви клопоталися по роботі. Зводили звітності, підводили баланси і служили суєтності свого повсякдення. Тепер же, перед обличчям Нового року, що віщує оновлення землі, я кажу вам: подумайте про головне. Підведіть баланси своїх добрих і лихих справ. Чи були ви добрими батьками і синами? І не сумнівайтеся, що ваші інвестиції молебнів за ваше спасіння в надійних руках. Всьому ведеться облік, і кожен отримає по заслугах своїх.

Цієї ночі доброму слову не буде місця у людських серцях. Натовпи живих мерців питимуть кров одне одного і гризтимуть кістки невинних агнців. Але ваші стійкість і віра будуть для них маяком і гаванню водночас. Світло ваших сердець сліпуче.

Зелений змій у їхніх жилах оберне їх на болотяних чудовиськ. Присмоктавшись до пляшки, вони вже не ті, кого ви знали раніше. Це вже хтось інший. Хтось, у чиїй голові сидять десятки зелених чоловічків і смикають за нитки, як лялькарі.

Цієї ночі місто — ліс. Кожен із нас дерево. Стовбури ростуть у наших тілах, тягнуться гілками вгору, до небес. Хтось повниться соками землі. Серце напувається радістю і добротою. Хтось же має пустку в серці й душі. Їхня голова — дупло, в якому селиться білочка вар’ятства й ненависті.

Вони смокчуть одне одного, як вампіри. І так само, як вампіри, живуть своїм розпусним життям лишень вночі. Вони бояться світла Божого, світу нашого, нашої всеохопної любові та благості.

Вони, неначе мумії, намагаються заховатись у лахмітті, щоб ніхто не бачив понівечених і скалічених тіл. Скринька Пандори знову відкриється за кілька митей.

І кожен повинен вирішити для себе: на чиєму ти боці?

Чи долучився ти до оргії лихослів’я? Чи будеш з нами молитися тихослів’ям?

Чи хочеш ти впустити в себе дим лихих фантомів і примар? І, втягуючи його, відчувати себе кимсь іншим? Чи будеш і нами очищати дух і кристалізувати душу?

Чи житимеш ти рік у посіпаках змія, у його лабетах облудних і пазурах пекельних? Чи станеш ти на бік воїнства вірного та очистиш це місто від бруду і жахіття?!

Дошкуляти своїм словом і любов’ю. Силою ми заганяли зневіру в лихі печери, вирізали мечем ідолопоклонників, топили кам’яних і дерев’яних бовдурів. Зневіра чорною хворобою проникає в серце, гноєм розтікається по тілу. Коли лікар не знає, що робити і як рятувати тіло — він відрубує хворий орган.

Змія, під знаком якої нам пропонують прожити цей рік, скидає свою шкуру. Шукає оновлення і забуває свої традиції, забуває науку, якій навчає її життя. Амнезія, підтримана Творцем, який створив усе суще. Архітектор храму нашого тіла дає нам пам’ять. Для нашого навчання, досвіду, пам’яті й пам’ятання. Вглядаючись у морок сьогодення, ми бачимо темні віки минулого. І лишень світло віри прокладає нам шлях у цих нетрях.

Я чую янголів милосердя. Шурхіт їхніх крил і стишені кроки холодними плитами нашого храму. Янголам холодно. Їм немає місця у цьому світі цього вечора. Я прошу вас: впустіть їх до себе. Відкрийте для них дверцята своїх сердець і впустіть їх до себе. Зігрійте янголів. Поговоріть про головне. І не забувайте: ми — сіль землі. Ми вийшли з Мертвого моря, щоб уберегти нашу віру у своїх думках і серцях.

Тепер перейдімо до наших новин. У неділю рано у спортзалі відбудеться футбольний матч між командами…

Ідоли

Скажу відверто: людина — тварина паскудна і недовговічна, — Карл Михайлович полюбляв уразити клієнта завченим текстом. Обкатані схеми переконання ніколи не хибили. Всі 12 проєктів, реалізованих його фірмою «Ідоли і Ко», починалися саме так: зі стислої вступної лекції, що розкривала «філософію його діяльності та вносила концептуальну ясність», як навчали його на вечірніх курсах «Як стати топ-менеджером і не піти на дно».

— Людина мріє вкарбуватись у пам’ять. Лишити слід. Методи для цього не важливі. Важливе лишень устремління в безсмертя. Після смерті людям ставлять пам’ятники. Кому — на площах і скверах, кому — на кладовищі. Людина хоче бути відбитою в граніті або відлитою в бронзі. Приблизно цього вона прагне і за життя — мармуру і золота.

Карлу Михайловичу двадцять п’ять, хоча на вигляд йому ледь не всі тридцять п’ять. Статечності й монументальності його постаті додають черевце та ім’я, яке він ненавидів усе життя.

Коли Карл Михайлович був підлітком і страждав через прізвисько «Карла-Марла», він уявляв свою передсмертну записку: «У моєму імені прошу винити мою бабцю — фанатку Карла Маркса і мамцю — фанатичку шоколадної фабрики ім. Карла Маркса».

— Кожен із нас свідомо чи несвідомо творить власний культ, — тепер же, будучи директором і поки що єдиним працівником своєї фірми, Карл Михайлович дуже цінував своє ім’я, яке ніби вивищувало його над іншими і натякало, що він має нерозривний зв’язок із минулим, з історією.

— Все починається з вашої айдентиті, — Карл Михайлович зробив паузу, — цебто ідентичності. Хто ви? Звідки прийшли? Чого прагнете? А головне, — що можете запропонувати на ринку людських взаємин? У чому ваша унікальність?

Карл Михайлович зробив іще одну паузу, театрально добираючи слово.

— Як то кажуть, у чому ваша фішка? І якщо вже розвивати цю думку, то як ви зумієте розіграти свої фішки за великим гральним столом історії; коли на кін поставлено ваше життя і репутацію.

Карл Михайлович