read-books.club » Фантастика » День триффідів 📚 - Українською

Читати книгу - "День триффідів"

187
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "День триффідів" автора Джон Віндем. Жанр книги: Фантастика. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 23 24 25 ... 76
Перейти на сторінку:
гарніше.

З її усмішки зник сум.

— Дякую вам, Білле, — вона замовкла, а потім додала: — Я вам ще не дякувала? Гадаю, що ні. Якби ви не допомогли мені, коли я…

— А якби не ви, — сказав я, — я б, мабуть, уже лежав і обливався п’яними сльозами в якомусь барі. Мені так само є за що вам дякувати. Зараз не той час, щоб бути самому, — а потім, щоб змінити тему, додав: — Якщо вже ми заговорили про випивку, то тут є чудове амонтільядо[5] і ще деякі цікавинки, які варто спробувати. Нам дісталася чудово облаштована квартира.

Я налив хересу, і ми підняли келихи.

— За здоров’я, силу та удачу, — сказав я.

Вона кивнула. Ми випили.

— А що, — спитала Джозелла, коли ми взялися смакувати дорогий паштет, — як сюди раптом повернеться власник усього цього?

— У такому випадку ми все пояснимо, і він або вона будуть лише вдячні, що тут є хтось, хто може показати, що в якій пляшці й усе таке, але я думаю, що такого, ймовірніше за все, не станеться.

— Ні, — погодилася вона, поміркувавши. — Ні. Думаю, що це малоймовірно. Мені цікаво… — вона оглянула кімнату, і її очі зупинилися на рифленому білому п’єдесталі. — Ви не намагалися вмикати радіо… я так думаю, що ця штука і є радіо, чи не так?

— Це ще й телевізор, — сказав я їй, — але користі від нього жодної. Струму немає.

— Звичайно, я й забула. Гадаю, ми ще якийсь час забуватимемо про такі речі.

— Але я пробував вмикати один приймач, коли виходив у місто, — сказав я. — Він був на батарейках. Жодних результатів. На всіх частотах тихо, мов у могилі.

— Тобто така ситуація скрізь?

— Боюся, що так. Щоправда, були якісь сигнали морзянкою на сорокадвохметровій хвилі. А більше нічого. Навіть від літаків чи суден сигналів немає. Цікаво, звідки був цей бідолаха.

— Отже, нас чекає жахливе майбутнє, Білле?

— Ні, я не збираюся затьмарювати цими думками свою вечерю, — сказав я. — Спочатку задоволення, а потім уже справи — а майбутнє точно належить до справ. Давайте поговоримо про щось цікавіше. Наприклад, скільки романів у вас було і чому ніхто не одружився з вами до цього — або таки одружився? Розкажіть мені про своє життя, будь ласка.

— Добре, — сказала вона, — я народилася за три милі звідси. І мою маму це дуже роздратувало.

Я підняв брови.

— Розумієте, вона вбила собі в голову, що я маю народитися американкою. Але коли машина привезла її до аеропорту, було вже запізно. Вона була сповнена імпульсів і, думаю, деякі з них передалися мені в спадок.

Вона продовжувала теревенити. В її дитинстві не було нічого визначного, але, гадаю, їй приємно було підбивати підсумки, відволікаючись від тієї ситуації, в якій ми опинилися. А мені приємно було слухати, як вона балакає про знайомі та приємні речі, що нині усі зникли з цього світу. Ми пройшли її дитинство, шкільні роки і «публічне зізнання» — оскільки цей термін все ж таки щось значив для неї.

— Я ледь не вийшла заміж, коли мені було дев’ятнадцять, — зізналася вона. — І тепер рада, що цього не сталося. Але тоді я так не думала. Я мала жахливу й гучну сварку з татом, який зруйнував наші плани, бо вже тоді побачив, що Лайонел був ще тим пройдоїдом і…

— Ким? — перервав я.

— Пройдоїдом. Щось середнє між пройдисвітом і дармоїдом — ледацюга, одним словом. Тож тоді я розсварилася з родиною і пішла жити до знайомої, в якої була власна квартира. Сім’я перестала мене утримувати, що було дуже нерозумно з їхнього боку, бо могло мати геть інший ефект, ніж вони сподівалися. Не сталося цього лише тому, що спосіб життя усіх знайомих мені дівчат, які пішли цим шляхом, здався мені дуже втомливим. Мало задоволень, жахливі ревнощі, з якими доводиться миритися, та ще й так багато планування. Не повірите, скільки треба прорахувати, щоб підтримувати одного або двох запасних — чи радше додаткових — коханців у хорошому настрої… — вона замислилася.

— Неважливо, — сказав я. — Я зрозумів, що ви хотіли сказати. Вам просто не хотілося мати коханців.

— А у вас гарна інтуїція. Хай там як, а я не могла сидіти на шиї в тієї дівчини. Потрібно було заробляти гроші, тож я написала книжку.

Мені здалося, що я її неправильно почув.

— Ви пішли на біржу? — перепитав я.

— Я написала книжку[6], — вона глянула на мене й усміхнулася. — Мабуть, я маю вигляд жахливої дурепи, бо саме так на мене дивилися, коли я казала, що пишу книжку. Хоча книжка була не така вже й хороша, тобто не така, як в Олдоса[7] чи Чарльза або інших подібних авторів, але вона мала успіх.

Я утримався від запитання, якого з усіх можливих Чарльзів вона мала на увазі. А просто спитав:

— Ви маєте на увазі, що її видали?

— О, так. І вона справді принесла мені чимало грошей. Ще й права на екранізацію…

— А що це була за книжка? — поцікавився я.

— Вона називалася «Секс — це моя пригода».

Я витріщився на неї, а потім ляснув себе по лобі.

— Джозелла Плейтон. Ну звичайно! Ніяк не міг зрозуміти, чому це ім’я було ледь не скрізь. І ви написали цю книжку? — недовірливо додав я.

Не знаю, як я її раніше не згадав. Її фото було скрізь — і фото було не таке вже й гарне, якщо порівняти з оригіналом — і книжка теж була всюди. Дві великі бібліотеки, які видавали книжки додому, заборонили її, ймовірно, лише через назву. Після цього успіх їй був гарантований і продажі злетіли до сотень тисяч примірників. Джозелла засміялася. Мені приємно було це чути.

— О, дорогенький, — сказала вона. — У вас вираз обличчя точнісінько як у моїх родичів.

— Мені важко їм за це дорікнути, — відповів я.

— Ви хоч книжку читали? — спитала вона.

Я похитав головою. Вона зітхнула.

— От смішні люди. Все, що ви знаєте, — це назва та реклама, і цього досить, щоб вас шокувати. А насправді це маленька невинна книжечка. Суміш наївних хитрощів та рожевої романтики з плямками дівочого рум’янцю. Але назва була вдалою ідеєю.

— Залежить від того, що ви вважаєте вдалим, — сказав я. — Ви ж туди ще й своє справжнє ім’я поставили.

— Так, — погодилася вона, — це було помилкою. Видавці переконали мене, що так буде набагато краще для реклами. Зі своєї точки зору вони, звичайно, мали рацію. Але на якийсь час це принесло мені

1 ... 23 24 25 ... 76
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «День триффідів», після закриття браузера.

Подібні книжки до книжки «День триффідів» жанру - Фантастика:


Коментарі та відгуки (0) до книги "День триффідів"