Читати книгу - "Бог-Імператор Дюни"

Тут вона здригнулася.

— Я не дозволю Сіоні спробувати здобути ваш меланж.

— Нейло! Я наказав тобі підкорятися Сіоні у всьому. Так ти мені служиш?

— Владико? — Вона стояла, налякана його гнівом, ближча до втрати віри, ніж будь-коли. Це була криза, яку він створив, знаючи, чим це мусить закінчитися. Нейла поволі розслабилася. Бачив хід її думок, наче вона виклала їх йому найяснішими словами.

«Остаточне випробування!»

— Ти повернешся до Сіони й захищатимеш її життя коштом свого власного, — сказав Лето. — Це завдання, яке я поставив перед тобою і на яке ти погодилася. Саме тому тебе й обрано. Тому ти носиш клинок із родини Стілґара.

Її права рука потяглася до крис-ножа, схованого під накидкою.

«Наскільки певним є те, — подумав Лето, — що зброя може замкнути людину у визначеній схемі дій».

Він із захватом вдивлявся у застигле тіло Нейли. В її очах не було нічого, крім поклоніння.

«Остаточний ригористичний деспотизм… а я його ненавиджу!»

— Тож іди! — ревнув він.

Нейла обернулася і поквапом подалася від Святої Присутності.

— Чи це того варте? — питав себе Лето.

Але Нейла сказала те, що він мусив знати. Нейла відновила віру й точно з’ясувала для нього те, чого Лето не міг знайти в потьмянілому образі Сіони. Інстинктам Нейли слід було вірити.

«Сіона досягла вибухової точки, якої я потребую».

* * *

Дункани завжди вважають дивним, що я набираю жінок до свого війська, але мої Рибомовки — тимчасова армія з усіх поглядів. Хоча жінки можуть бути агресивними та жорстокими, вони дуже відрізняються від чоловіків у своїй відданості битві. Урешті-решт, витоки походження направляють їхню поведінку до більшого захисту життя. Вони виявилися найкращими хоронительками Золотого Шляху. Я посилюю цю рису в сформованій мною схемі їхнього вишколу. Їх на певний час звільнено від повсякденної рутини. Я даю їм особливу спільноту, яку вони з приємністю згадують до кінця життя. Вони дорослішають у сестринському товаристві, готуючись до більш суттєвих подій. Те, що ділиш з іншими в такому товаристві, завжди готує до важливіших справ. Імла ностальгії покриває ці проведені з сестрами дні, роблячи їх не такими, як були насправді. Отак сьогодення змінює історію. Сучасники загалом не живуть у тому ж часі. Минуле завжди змінюється, проте мало хто це усвідомлює.

Викрадені журнали

Виславши звістку Рибомовкам, Лето пізнього вечора спустився до крипти. Вирішив, що найкраще розпочати розмову з новим Дунканом Айдаго в затемненій кімнаті, де гхола міг би почути, як Лето описує сам себе, перш ніж на власні очі побачити тіло предчерва. У центральній ротонді крипти була вирізана в чорному камені бічна кімнатка, яка задовольняла ці вимоги. Покій був достатньо великим, щоб помістити Лето з його повозом, але мав низьку стелю. Приміщення освітлювали приховані кулі, якими він керував. Двері одні, але складалися з двох сегментів — один розкривався широко, аби пропустити Королівський Повіз, другий був малим проходом, для людського зросту.

Лето вкотив свій Королівський Повіз до покою, зачинив великий прохід і відкрив менший. Налаштувався на майбутнє випробування.

Нудьга була дедалі більшою проблемою. Взірець тлейлаксанських гхол став нудно повторюваним. Якось Лето вислав тлейлаксу застереження не присилати більше Дунканів, але вони знали, що в цій справі можуть його не послухатись.

«Інколи я думаю, що вони роблять це лише для того, аби зберегти непослух!»

Тлейлаксу трималися за важливу річ, що, як вони знали, давала їм захист в інших справах.

«Присутність Дункана тішить Пола Атріда всередині мене».

Як Лето пояснив Монео в перший день його служби мажордомом Цитаделі:

— Дункани повинні прийти до мене з чимось більшим за тлейлаксанську підготовку. Мусиш простежити, щоб мої гурії лагідно поводилися з Дунканом і щоб жінки відповіли на частину його питань.

— На які питання вони можуть відповісти, Владико?

— Вони знають.

Звичайно, за роки Монео вивчив усе про цю процедуру.

Лето почув голос Монео ззовні затемненої кімнати, за ним долинули звуки супровідної групи Рибомовок, а потім — характерні невпевнені кроки нового гхоли.

— У ці двері, — сказав Монео. — Усередині буде темно, а ми зачинимо за вами двері. Ввійшовши, зупиніться і почекайте, доки заговорить Владика Лето.

— Чому там буде темно? — У голосі Дункана з’явилися агресивно-тривожні нотки.

— Він пояснить.

Айдаго впхнули до кімнати, двері за ним зачинилися.

Лето знав, що побачив гхола — лише тіні між тінями та темряву, у якій годі виявити джерело голосу. Як зазвичай, Лето ввімкнув голос Муад’Діба.

— Я радий знову тебе бачити, Дункане.

— Я тебе не бачу!

Айдаго був воїном, а воїн атакує. Це дало Лето певність, що гхола повністю відповідає оригіналові. П’єска-мораліте, завдяки якій тлейлаксу пробуджували досмертні спогади гхол, завжди залишала у їхніх свідомостях певні сумніви. Частина Дунканів думала, що вони загрожували справжньому Полу Муад’Дібові. Цей теж поділяв такі ілюзії.

— Я чую голос Пола, проте не бачу його, — сказав Айдаго. Не намагався приховати роздратування, дозволив йому вилитися в голосі.

«Чому Атрід грає в цю ідіотську гру? Насправді Пол давно вже мертвий, а це говорив Лето, носій воскреслих спогадів Пола… і спогадів багатьох інших! — якщо вірити розповідям тлейлаксу».

— Тобі сказали, що ти лише найновіший у довгому ряді дублікатів, — промовив Лето.

— Я не маю цих спогадів.

Лето розпізнав у голосі Дункана істерію, погано приховану під вояцькою бравадою. Клята відновлювальна тактика тлейлаксу викликала звичайний ментальний хаос. Цей Дункан прибув сюди у стані, близькому до шокового, майже впевнений у власному божевіллі. Лето знав: щоб заспокоїти сердегу, зараз потрібні найделікатніші засоби. Це неодмінно буде емоційно виснажливим для них обох.

— Багато чого змінилося, Дункане, — сказав Лето. — Але одне зосталося незмінним. Я все ще Атрід.

— Мені сказали, що твоє тіло…

— Так, воно змінилося.

— Кляті тлейлаксу! Намагалися змусити мене вбити того, кого я… ну, хто мав вигляд, як у тебе. Зненацька я згадав, хто я, і це було… Це міг бути гхола Муад’Діба?

— Це мім-лицепляс, запевняю тебе.

— Він мав твій вигляд і розмовляв як… Ти певний?

— Актор, не більше. Він вижив?

— Звичайно! Так вони розбудили мою пам’ять. Пояснили всю цю чортівню. Це правда?

— Правда, Дункане. Я цього не схвалюю, проте дозволяю, щоб