Читати книгу - "Надруковано в Бейруті"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Необхідну суму (кілька мільйонів доларів) банк видав тільки під особисті гарантії власників друкарні, які заклали свою власність, усе, що було в друкарні, її торговельну марку та приміщення разом з верхнім житловим поверхом, а також акції, які вони отримували в компанії «Солідер» в обмін на володіння магазинами тканин на старих ринках та фермою дідуся Абдалли для розведення коней у долині Бекаа. Коротко кажучи, друкарська машина «Гайдельберґ Спідмастер XL 162» поглинула весь спадок пані Евелін, чию біографію написав французькою мовою один ліванський журналіст, додавши її листування з Шарлем Кормом, Жоржем Шеаде і Марґерит Юрсенар. Евелін була бабусею Абдалли, донькою однієї відомої заможної бейрутської сім’ї, а її батько мав титул віконта від Папи Римського. Евелін завжди розповідала історію: коли їй було два роки, Джемаль-паша прийшов до них на вечерю й танці, посадив її на коліна і бавився з нею. Однак при ній ніколи не згадували того, що її мати була однією з численних коханок (чиї імена всім були відомі) цього члена тріумвіратного керівництва в турецькій «Партії єдності і прогресу».
Величезну інвестицію було здійснено якраз тоді, коли члени профспілки власників друкарень, раду яких Лутфі Карам не відвідував з часу, як був поранений його син Абдалла, невтомно збиралися щомісяця, щоб підрахувати скасовані замовлення в секторі, а також пропозиції угод, відкладені перед самим підписанням. Вони обговорювали зростання числа викрадень заручників з політичних причин чи для вимагання грошей, журилися через зупинку нової шкільної програми, яка розроблялася в Іраку під американським керівництвом і передбачала друк підручників мільйонними накладами в ліванських друкарнях, а також через скасування друку серії хадисів Пророка, яку замовили Об’єднані Арабські Емірати для безкоштовного розповсюдження в мусульманських організаціях та бібліотеках по всьому світу. Еміратська сторона вирішила викласти їх в інтернеті, щоб кожен охочий міг скачати. Вони нарікали, що той, хто висунув цю ідею, і сам був колишнім власником друкарні в Бейруті, а тепер перейшов у цифрову справу. Вони провадили різні дискусії: розходились у поглядах на кількість біженців, що тікають від війни в Сирії, знову і знову поверталися до новин про акції протесту проти карикатур на Пророка Мухаммеда та погроми магазинів, про загрозу підпалу торговельного комплексу в центрі міста та натовп бідняків з околиць біля розкішних вітрин у центрі столиці; про смерть власника одного з найбільших рекламних агентств та бажання його вдови закрити компанію, що призведе до обвалу ринку дорогих журналів, які фінансувалися за рахунок реклами парфумів, марок жіночої спідньої білизни та приладдя для письма класу люкс. Останнє слово при поверненні до угоди про покупку сім’єю Карамів машини «Гайдельберґ» належало власнику друкарні «Аль-Анвар», який голосно, з питомим англійським акцентом, який виробив за роки навчання в Лондонській школі економіки, сказав, перефразовуючи попередження, що його пишуть на дзеркалі заднього огляду американських машин:
— У дзеркалі справи здаються гіршими, ніж насправді.
Ці слова приписали заздрощам і закрили на цьому тему.
Справи в дійсності йшли дивно. Загальна ситуація гіршала, й Абдалла, як і ті, хто повторював за ним луною (наприклад майстер Аніс аль-Хальвані), нарікав на все підряд: офіційні тендери; махінації з інструкціями на догоду новим впливовим особам з кіл мілітаристів, що обійняли міністерські посади; революції, які вдарили по ринках арабських країн, без яких Бейрут не зможе існувати; зростання цін на папір; «протеже», які могли експортувати папір, не сплачуючи митного збору. Цю сумну пісню спадкоємець «Друкарні братів Карамів» співав, продовжуючи традицію, в якій досягли вершин столичні торговці: вони збирали чималий дохід і водночас постійно скаржилися, молячись на золотий вік, який пізнали і про який їм розповідали їхні батьки, — принаймні так вони говорили. А ті, хто жив на рубежі двох епох, стверджували, що ці самі батьки у свій час наводнювали світ плачем так, наче бідкання в цьому місті притягує удачу.
Отже, панував занепад, як стверджували економісти та журналісти, — а друкарня працювала на повну потужність, і дивовижна машина, що її придбала родина Карамів, перевершила всі їхні сподівання. Щомісячні банківські виплати було покрито повністю, як і борги, що накопичились у Національному фонді соціального забезпечення, а зарплати стабільно видавалися в останній день місяця. Бухгалтер, який пропрацював у друкарні понад двадцять п’ять років, зауважив потік контрактів на друк у величезних накладах та незвичних форматах. Ішлося, наприклад, про дорогу ілюстровану серію мистецьких книжок-альбомів про цивілізації майя та ацтеків чи про сотні тисяч пакетів, виготовлених з дорогого картону з логотипами «Lanvin» та «Adidas» для компаній, чиї офіси розташовувались на Макао чи Британських Вірґінських островах. Він поставив водіям, котрі привезли «Гайдельберґ», кілька вигаданих на ходу питань, щоб пересвідчитися, що робота налагоджена, але утримався від надмірної цікавості, аби не спровокувати того ж у відповідь, за порадою батька: «Завжди старайся не наражатися на неприємності — подалі від лиха!». Він обмежився тим, що зосередився на документах і рахунках: розсортував їх і склав баланс із урахуванням усіх витрат та резервних коштів, немала частина яких призначалася на несподівані випадки. Виявилося, що в залишку показники сальдо і доходу небувалі. Але він не зміг позбавити себе можливості скористатися благами неочікуваного процвітання й попросив підвищення зарплатні за свою роботу, на що отримав згоду без зайвих питань, як і очікував.
* * *
Персефоні не потрібні були бухгалтерські журнали, щоб помітити таке покращення справ. Вона бачила, що почалися ремонтні роботи в будівлі, а вони ж відкладалися ще з того часу, як друкарню перенесли сюди. Дорогу, яка вела від головної вулиці, забрукували й почали освітлювати вночі. Вона почула, як Абдалла говорив про відкриття рахунку для себе у швейцарських франках в одному з банків Женеви, і він також двічі літав у Париж під приводом роботи, характеру якої Персефона не знала.
Вранці вона говорила по телефону:
— Мамо, гроші течуть рікою місяцями, і я не знаю, звідки вони. Я хвилююся, я бачила привидів у друкарні, чую голоси, а вони найняли нового нічного сторожа, і він мені не подобається.
Теодора Серафідіс не знала, чи вірить її донька тому, що говорить. А Персефона в’їдливо розповідала про свекруху, яка приїхала одного
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Надруковано в Бейруті», після закриття браузера.