Читати книгу - "Отже, Гроші. Книга 1. Кроки 1-10, Mr AnNiBa"

   У класі проходив звичайний урок. Ден сидів за своєю партою біля вікна і з нетерпінням чекав на перерву. За вікном повільно танув сніг, залишаючи під деревами мокрі плями на землі. В повітрі відчувався подих ранньої весни, і сонце час від часу визирало з-за хмар, кидаючи теплі промені на вікна.  

   Ден ледве міг зосередитися на завданні з математики, яке зараз пояснював учитель. Усі його думки були про одне: наліпки з нової популярної колекції міст світу. Це була справжня сенсація у їхній школі. Учні колекціонували наліпки з визначними пам'ятками міст і обмінювалися між собою на перервах. Деякі наліпки були дуже рідкісними, і від них залежала успішність всієї колекції.

   Денові залишалося зібрати всього кілька міст, але одне з них було особливо важливим — Барселона. Це була одна з тих рідкісних наліпок, яку всі хотіли мати, і хлопець вже давно мріяв її отримати. На щастя, сьогодні на перерві у нього з'явився шанс здійснити свою мрію. Він дізнався, що у його однокласника, Макса, є зайва наліпка Барселони. Ден був готовий обміняти свої три наліпки з Римом і два Гонконги, які в нього зайві.

   Коли дзвоник нарешті пролунав, Ден майже вистрибнув зі свого місця й побіг до Макса, який стояв біля дверей класу і розглядав свої наліпки.
— Максе, привіт! — Ден намагався говорити спокійно, але голос трохи тремтів. — Ти ж казав, що у тебе є зайва Барселона. Давай обміняємося? Я віддам три Рими та два Гонконги.
Макс зітхнув і похитав головою.
— Вибач, але Рим і Гонконг у мене вже є, — відповів він, гортаючи свою колекцію. — Я можу продати тобі Барселону, якщо хочеш.
Ден застиг. Продати? Це зовсім не те, на що він розраховував. Гроші, які в нього були, призначалися на обід у шкільній їдальні. Але бажання мати Барселону затьмарило всі інші думки.
 Він швидко прикинув, що обійдеться без обіду сьогодні.

— Скільки ти хочеш за неї? — запитав Ден.
— Десять доларів, — спокійно відповів Макс.
Ден кивнув і витягнув з кишені гроші, які мали піти на сьогоднішній обід. У голові майнуло коротке сумнівне відчуття, але бажання отримати наліпку перемогло. Він передав Максу гроші, і в обмін отримав омріяну Барселону.

На перерві Ден одразу почав розглядати нову наліпку. Яскраві кольори, зображення Сагради Фамілії на фоні блакитного неба. Він радів, що нарешті став її власником.
Але незабаром відчуття ейфорії почало зникати. Він відчув легкий голод, що перетворювався на справжню муку до кінця дня. Шлунок Дена розсердився та голосно вимагав його нагодувати.  

Ден був занадто сором’язливим, щоб попросити когось дати йому трохи їжі, тому до кінця уроків він залишився голодним.
Коли шкільний день нарешті завершився, Ден повернувся додому голодний, як вовк. Вже на порозі він скинув рюкзак і одразу пішов на кухню.

— Мамо, є щось поїсти? — запитав він, не приховуючи свого голоду.
Мати як раз готувала щось на плиті. Аромат страви розтікався по всьому будинку. Вона здивувалася, бо зазвичай він обідав у школі.
— Звісно, але чому ти такий голодний? Ти ж мав поїсти в їдальні. Що сталося? — запитала вона, швидко починаючи готувати йому щось перекусити.

Тато, почувши розмову, вийшов з кімнати і сів поруч з Деном.
— Що трапилося, сину? — спокійно запитав тато, спостерігаючи за Деном, який сидів за кухонним столом.
Ден злегка зашарівся. Він вагався, не знаючи, чи варто розповідати всю правду, але, врешті-решт, вирішив бути чесним.  
— Ну, я... я витратив гроші на наліпку, — тихо зізнався Ден. — Я дуже хотів її отримати, і тому віддав гроші на обід.
Тато кивнув, не виявляючи жодних емоцій. Він лише уважно слухав і чекав, поки Ден продовжить.
— Це була Барселона. Я давно її хотів, і Макс погодився продати мені її, — продовжив Ден, намагаючись пояснити свою мотивацію. — Але тепер я голодний, бо не пообідав.

Тато задумливо потер підборіддя.
— І ти вважаєш, що вона була варта того, щоб залишитися без обіду? — м'яко запитав він, спостерігаючи за сином.
Ден опустив голову. Тепер, коли все відбулося, він не був так упевнений. Наліпка, яка здавалася такою важливою, не виглядала більше настільки необхідною. Він був голодний весь день через неї, і це зовсім не приносило радості.