Читати книгу - "Сонце, молодість, салют, Світлана Бонд"

- Звісно, ні!

Діана не встигла сказати більшого, бо у вікно помітила Алісу. Натхненно шкандибала до будиночка, дивлячись під ноги, і вже готова була схопитися за ручку, як Діана зачинила зсередини двері на ключ.

- У шафу, - вона почала штовхати Вадима в іншу частину кімнати.

Він неохоче сховався, а Діана раптом перестала розуміти, навіщо це робить. Мабуть, сонцем голову напекло. Могла б сказати, мовляв, за пледом прийшов, ні ж, треба було все зіпсувати й викликати ще більше підозр.

Діана зібралася з думками й рішуче відчинила перед подругою двері.

- Вибач, я переодягалася. Боялася, що хтось зайде.

- Так вони й у вікно можуть зайти, ми його ніколи не зачиняємо, - Аліса махнула рукою і пройшлася кімнатою.

Діана стиснула губи. Надалі завжди буде зачиняти, бо усякі таргани лізуть, куди не треба.

- Підемо на вулицю поговоримо? - запропонувала Діана. - Хочу повітрям подихати.

- Так, ходімо, - Аліса взяла телефон під подушкою. - Мені якраз є що розповісти. За Ріка. Боже, він такий класний!

- Ой, голова розривається, не можу, - застогнала Діана і потягнула подругу до виходу.

- Він мене майже весь час ніс, потім на кушетку поклав, - говорила Аліса, більше не в змозі виносити спогади на самоті.

- Як же мені погано, - перебивала Діана, відчиняючи двері.

- Здається, я ще сильніше закохалася, - мрійливо заявила вона.

- Втрачаю свідомість...

Діана вискочила на вулицю, тільки розповіді Аліси її більше не хвилювали. Адже Вадим, сидячи в шафі, чув усе і будь-якої миті повідає про це другові. Користуючись нерозділеною закоханістю Аліси, нею можна зневажати та знущатися, зграя цих нелюдів здатна зруйнувати її морально.

Діана не була впевнена, що Вадима можна підкупити й він не розповість найкращому другові таку правду. Радше навмисно донесе її кожному.

Сидячи на гойдалці, Аліса продовжувала переказувати кожне слово Ріка, кожну його дію. Дотики описувала в найдрібніших деталях, а метафори підбирала краще за будь-якого письменника.

***

На дискотеці вожатим дозволялося стояти разом, аби за дітьми стежили. А в більшості випадків програма трохи різна і перетиналися вони не часто. В їдальні, на тихій годині та дискотеці.

Аліса з Діаною сиділи на лавці й поглядали в далечінь, де вожата шостого загону Агата Євгенівна навчала старших дівчат сучасних танців. Вона так упевнено і граціозно танцювала, що від неї було складно відвести погляд. Решта повторювали, сміялися і нервували, не помічаючи потрібного результату.

- От що-що, але танцює вона справді круто, - прокоментувала Діана.

- Угу, - бурчала Аліса. - Вона класна.

Вони побачили силует Христини, що в темряві виглядав доволі ефектно. Вся в чорному, каптур мантії накинутий на голову. Поруч із нею впевнено шурував кіт Сніжок, ні на крок не відстаючи. Вона оглянула натовп і підійшла до Міші, який одразу покликав її танцювати.

Дівчата дивилися на них не кліпаючи, і зовсім не помітили, коли почався повільний танець.

- Іноді я сумніваюся, що жарти в бік Христини й справді жарти, - зазначила Аліса. - Вона собі вже й кота підкорила.

- Далі й за привороти візьметься, - усміхнулася Діана.

Їхню бесіду перервав Діма, коли сів між ними й обох обійняв за плечі. Приємний запах його парфумів одразу вдарив у ніс, червону краватку вожатий начепив на голову, як бандану, прикриваючи тунелі у вухах. Ніяк не міг позбутися дурної звички, але робив так здебільшого тільки вечорами, нібито так зручніше.

- Може когось із вас покликати танцювати? - він нагадав про повільну музику, що лунала з колонок.

- Не знаю, - знизала плечима Аліса. - Якщо не хочеш - не клич.

- Якщо чесно, не прихильник цього, але дівчата начебто люблять танці, а я завжди можу посприяти. Тож звертайтеся, я просто нерішучий, - сказав Діма.

Таке зізнання викликало сумніви, запідозрити його в невпевненості було досить складно. Хоча може подруги просто не бачили, як він спілкується з дівчиною, яка йому сподобалася. Їм трьом, як найкращим друзям, було комфортно разом, там не було ані краплини сумнівів і удавань. І зараз, його одкровення виглядали досить-таки рішуче.

До них підійшов Ярослав, ховаючи руки в кишенях.

- Саничу, можна тебе на хвилину? - звернувся він до вожатого.

- Прошу мене пробачити, - прошепотів Діма подругам і пішов слідом за сином директорки.

Вони відійшли від натовпу, де музика трохи тихіша, а дітлахи не зіб'ють їх під час розмови. Дмитро Олександрович втупився на підлітка в очікуванні, але той немов язик проковтнув. Уперше його спіймали з такими емоціями.

- Тут така справа, - Ярослав стиснув губи. - Є презервативи?

У вожатого вирвався смішок.

- Вибач, будь ласка, про всяк випадок запитаю: навіщо тобі?