read-books.club » Сучасна проза » Жарт 📚 - Українською

Читати книгу - "Жарт"

136
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Жарт" автора Мілан Кундера. Жанр книги: Сучасна проза. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 23 24 25 ... 87
Перейти на сторінку:
class="p1">Та чи розумів я справжній зміст Люціїних подарунків, чи не розумів, вони врешті зворушили мене і збудили бажання й собі щось подарувати їй. У Люції були тільки три сукенки, які вона вдягала по черзі, тож наші побачення відбувалися в ритмі трьох тактів. Я любив ті сукенки, бо всі вони були пошарпані, заношені й позбавлені смаку; так само любив я і її брунатне пальтечко (коротке і затерте на рукавах), яке гладив іще до того, як провів долонею по Люціїному обличчю. Проте надумався я придбати їй сукню, до того ж красиву, та ще й не одну, а кілька. І якось попровадив її до універмагу.

Спершу вона подумала, що ми зайшли туди з цікавості, просто подивитися на людський потік, що підіймався і спускався сходами. На третьому поверсі я зупинився перед довгою вішалкою, де щільною запоною висіло жіноче вбрання, й помітивши, з якою цікавістю я розглядаю його, Люція підійшла і почала оцінювати декотрі сукні. «Оця гарна», — сказала вона, показавши на сукню в червоні квіточки. Там і справді було небагато красивого одягу, та ми таки знайшли дещо. Я зняв сукню з вішалки і погукав продавця. «Панна може це поміряти?» Люція, може, і запротестувала б, та перед продавцем, який був геть стороннім чоловіком, не зважилася, й отямитися не встигла, як опинилася в комірці для примірювання.

За хвилю я відсунув фіранку, щоб поглянути на неї; хоч у тій сукні не було нічого особливого, я очам своїм не повірив: її сучасний покрій, немов чарами якимись, геть перемінив Люцію на іншу істоту. «Дозвольте?» — сказав за моєю спиною продавець і вибухнув захватом, вихваляючи і сукню, й Люцію. Потім глянув на мене і на мої петлиці й запитав (хоч відповідь уже зарання була відома), чи не з «політичних» я. Кивнувши, я дав на здогад, що це так. Він підморгнув, усміхнувся і сказав: «У мене є і сукні високого класу; не хочете поглянути?», і я відразу ж побачив перед собою цілий набір літніх суконь, а також вечірню сукню. Люція вбирала їх одну за одною, всі напрочуд їй пасували, кожна міняла її, а як вбрала вечірню сукню, то я її просто-таки не впізнав.

Вирішальні повороти в еволюції кохання не завжди зумовлюються драматичними подіями, часто вони постають внаслідок обставин, що на перший погляд не мають ніякого значення. Таким були наші відвідини того універмагу. Досі Люція була для мене ким завгодно — дитиною, джерелом розчулення і втіхи, бальзамом на душу і втечею від самого себе, одне слово, всім, тільки не жінкою. Наше кохання, в чуттєвому сенсі цього слова, не пішло далі поцілунків. Проте навіть цілувалася Люція по-дитячому (я був зачарований довгими цнотливими поцілунками зі стуленими сухими вустами, що, зливаючись у ніжних пестощах, взаємно лічили тоненькі вертикальні рівчачки на губах).

Одне слово, досі я був для неї ніжністю, а не чуттєвістю; я так звик до цієї відсутності, що й не помічав її; моя прихильність до Люції видавалася мені такою гарною, що мені й на думку не спадало, ніби тут може чогось бракувати. Ото вже гармонійне поєднання було: Люція, її сірі чернечі сукні, й мої по-чернечому цнотливі стосунки з нею. Тієї миті, коли вона вбрала нову сукню, те рівняння стало з ніг на голову: Люція вмить зруйнувала моє уявлення про неї. Я побачив ноги, що вимальовувалися під добре пошитою спідницею, побачив пропорційно збудоване тіло, побачив доладну дівчину, хоч і непоказну, та її скромність і непримітність безслідно розчинилася в яскравих барвах і елегантному покрої вбрання. Від того раптового відкриття мені аж дух забило.

У гуртожитку Люція мешкала в кімнаті з трьома сусідками; ходити в гості можна було тільки двічі на тиждень, перебувати в кімнаті лише три години, від п’ятої до восьмої вечора, відвідувач повинен був написати своє прізвище у вахтерки на першому поверсі, здати свій паспорт, а потім і відмітитися, коли покидає гуртожиток. До того ж кожна з її трьох сусідок мала коханця чи й кількох, з якими кортіло усамітнюватися у спільному приміщенні, тож вони постійно сварилися, ненавиділи одна одну і гризлися за кожну хвилину. Все це було таке прикре, що я жодного разу не ризикнув зайти до Люцїї. Аж якось довідався, що ті сусідки за місяць мають їхати на польові роботи в бригаді й пробути там три тижні. Сказав Люції, що хочу скористатися цим періодом і зустрітися з нею в гуртожитку. Вона засмутилася і сказала, що воліє гуляти в моєму товаристві надворі. Я відказав, що хотів би зустрітися з нею там, де нам ніхто й ніщо не заважатиме, щоб ми цілком належали одне одному; крім того, мені хотілося подивитися, в яких умовах вона живе. Люція не вміла заперечити мені, тож і зараз пам’ятаю, яке хвилювання охопило мене, коли вона врешті погодилася.

10

Натоді в Остраві я вже пробув цілий рік, і військова служба, що попервах видавалася такою нестерпною, тепер стала звичною й повсякденною; я таки зумів існувати в тому лихому кублі, завів двох чи трьох приятелів, був навіть щасливий; те літо видавалося мені прегарним (дерева припорошило сажею, та мої очі, які омивало сонячне проміння після того, як я вилазив із копальні, бачили їх тільки яскраво-зеленими), але зерна нещастя криються в надрах утіхи: сумні події осені брали початок від цього зелено-чорного літа.

Почалося зі Стани. Одружився він у березні, а вже за кілька місяців до нього докотилися перші чутки: дружина його вешталася нічними шинками; він занепокоївся й щодня писав їй листи, приходили і відповіді, причому заспокійливі; аж згодом (як настала погідна пора) до нього в Остраву приїхала мати; вони збули разом усю суботу, і до казарми він повернувся блідий і мовчазний; спершу нічого не хотів казати, так було йому соромно; проте наступного дня звірився Ґонзі, а потім іще декому; упевнившись, що всі знають, він щодня розповідав чимраз більше і не криючись: і про те, що дружина його стала хвойдою, й що він поїде сказати їй кілька слів, і що скрутить їй в’язи. І відразу ж пішов до командира, щоб попросити два дні звільнення додому, щоправда, командир вагався, давати йому те звільнення чи ні, адже тими ж таки днями отримав чимало скарг на Стану (як із казарми, так і з копальні), бо він був постійно неуважний і роздратований. Стана все ж таки благав, щоб його відпустили бодай на добу в звільнення. Командир

1 ... 23 24 25 ... 87
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Жарт», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Жарт"