read-books.club » Сучасна проза » Спокута 📚 - Українською

Читати книгу - "Спокута"

208
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Спокута" автора Ієн Макьюен. Жанр книги: Сучасна проза. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 23 24 25 ... 104
Перейти на сторінку:
три роки? — але Роббі волів чистити до блиску свої черевики сам. Убраний у білу майку та брюки від костюму, він спустився східцями у самих панчохах, невзутий, несучи пару чорних туфель. До вітальні вів вузький коридорчик, який закінчувався скляними вхідними дверима, крізь які вливалося криваво-помаранчеве світло, відбиваючись на бежево-оливкових шпалерах огняними візерунками, нагадуючи стільники. Він став як укопаний, уже взявшись за ручку, вражений такими змінами, потім зайшов. Повітря в кімнаті війнуло вологим теплом, солонуватим присмаком. Мабуть, прання щойно завершено. Мати лежала на канапі, задерши ноги, а капці теліпалися на пальцях.

— Приходила Моллі,— сказала вона й сіла, щоб виявити ввічливість.— І я рада повідомити, що в неї все вже гаразд.

Роббі приніс із кухні ящик для чистки взуття, сів у крісло ближче до матері й розклав на килимі сторінки «Щоденного скетча» (випуск вийшов три дні тому).

— Ти молодець,— сказав він.— Я чув, що ти зайнята, й пішов до ванної.

Він знав, що має скоро йти, що йому треба чистити черевики, але натомість відкинувся в кріслі, потягнувся на весь свій чималий зріст і позіхнув.

— Чорт забирай! Що я роблю зі своїм життям?

У його голосі було більше страждання, ніж іронії. Він схрестив руки і втупився у стелю, почухуючи ступню великим пальцем другої.

Мати дивилася кудись у простір, понад його головою.

— Тепер викладай усе. Щось не так. Що з тобою? І не кажи, що нічого.

Ґрейс Тернер працювала прибиральницею в Таллісів, відколи втік Ернест. Джек Талліс і на думці не мав виселити молоду жінку з дитиною. У селі він знайшов заміну садівнику й різноробочому, якому не конче було жити в бунгало. Передбачалося, що бунгало залишиться для Ґрейс на рік-два, доки вона не захоче переїхати або не вийде заміж. Її добра вдача і талант полірувати меблі — ця відданість поверхні стала родинним жартом — зробили її популярною, а також Ґрейс обожнювали шестирічна Сесилія і її восьмирічний братик Леон, що порятувало їх з Роббі від злигоднів. Під час шкільних канікул Ґрейс дозволялося приводити з собою шестирічного сина. Роббі грався в дитячій кімнаті, у саду, а також бавився в інших куточках будинку, куди йому дозволяли зазирати. Леон був його приятелем, з яким вони лазили по деревах, а Сесилія — меншою сестричкою, яка довірливо тримала його за руку, і від того Роббі почувався безмежно мудрим. За кілька років по тому, коли він виграв стипендію в місцевій гімназії, Джек Талліс зробив перший крок до багаторічного патронажу, оплативши форму і підручники. Того ж року народилася Брайоні. Важкі пологи спричинили тривалу хворобу Емілі. Послужливість Ґрейс зміцнила становище прибиральниці у домі: на Різдво 1922 року Леон, надівши циліндр і галіфе, пройшов по снігу до бунгало, тримаючи зелений конверт від батька. Це був лист від повірника, де повідомлялося, що віднині бунгало належить Ґрейс, незалежно від того, чи працюватиме вона в Таллісів і надалі. Але вона лишилася в них, навіть коли діти виросли, і полірувала меблі.

Щодо Ернеста в неї була ціла теорія: мовляв, його послали на фронт під іншими прізвищем, і він звідти не повернувся. Інакше його цілковита байдужість до подальшої долі сина була нелюдська. Часто, у хвилини щоденної самотності, ідучи з бунгало до будинку, вона роздумувала про приємні події свого життя. Ернест її завжди трохи лякав. Може, вони й не були б щасливі разом так, як вона щаслива з любим геніальним синочком у маленькій власній хатинці. Якби містер Талліс виявився іншим... Деяких жінок, які приходили до неї дізнатися майбутнє за шилінг, теж покинули чоловіки, ба гірше — їхні чоловіки загинули на фронті. Ці жінки ниділи в злиднях, і Ґрейс легко могла б опинитися на їхньому місці.

— Нічого,— відповів Роббі на її питання.— Зі мною взагалі нічого не сталося.

Узявши щітку і слоїчок вакси, він додав:

— Отже, майбутнє у Моллі буде чудове.

— За п'ять років вона знову вийде заміж. І буде дуже щаслива. З якимсь кваліфікованим робітником з півночі.

— На менше вона й не заслуговує.

Вони сиділи в затишному мовчанні, й мати споглядала, як він полірує своє взуття жовтою щіткою. На його красивих щоках у такт рухам посмикувалися м'язи, а на плечах вони то напиналися, то зіщулювалися під шкірою. Саме провидіння послало їй Ернеста, щоб дати такого сина.

— Отже, ти йдеш.

— Коли я виходив, якраз прибув Леон. З ним один приятель — ну, знаєш, шоколадний магнат. Вони вмовили мене завітати до них на вечерю.

— О, та я там опівдні начищала все срібло. І прибирала для нього в кімнаті.

Роббі узяв черевики й підвівся.

— Коли я вдивлятимуся замість люстерка у срібну ложку, то бачитиму лише тебе.

— Та годі. Твої сорочки розвішані в кухні.

Він упакував щітки до ящика для чистки взуття й відніс на кухню, потім роздивився сорочки та з трьох на вішаку обрав лляну, кремову. Повернувся й хотів уже йти, але мати вирішила затримати його трохи довше.

— А ці малі Квінсі. Їхній хлопчик постіль намочив. Біднесенькі маленькі ягнятка.

Він затримався в дверях і стенув плечима. Він бачив їх біля басейну пізнього ранку: вони галасували і реготалися. Вони б завезли його тачку невідомо куди, якби Роббі не прийшов і не завадив. Денні Гардмен теж був там: витріщався на їхню сестру замість працювати.

— Виживуть,— сказав Роббі.

Кваплячись піти, він піднявся східцями, перестрибуючи по три за раз. Повернувшись до спальні, він квапливо скінчив одягатися й, насвистуючи собі під ніс, нахилився, щоб змастити і розчесати волосся перед дзеркалом гардероба. У Роббі геть не було музичного слуху, і він не міг визначити, яка нота вища, а яка нижча, і як їх розрізняти. Скоріше б почався вечір, думав він, відчуваючи збудження і — дивна річ — полегшення. Гірше бути не може. Радіючи з власної майстерності, наче виряджаючись у небезпечну подорож або до війська, він звично й методично здійснив повсякденні рухи: поклав до кишені ключі, понишпорив у підкладці гаманця та знайшов там десятишилінгову купюру, почистив зуби, перевірив долонею, чи не пахне з рота, схопив зі столу свого листа й поклав до конверта, набив цигарками портсигар і перевірив, чи на місці запальничка. Востаннє оглянув себе у дзеркалі. Вишкірив зуби, озирнувся, щоб подивитися на себе у профіль, через плече глянув на своє віддзеркалення. Нарешті поплескав себе по кишенях, потім кинувся вниз по східцях, перестрибуючи по три

1 ... 23 24 25 ... 104
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Спокута», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Спокута"