Читати книгу - "Щоденник Україножера"

Раптом повз мене пройшла людина в костюмі, як це сказати, навіть не знаю, в костюмі рота. Такий собі рот на ніжках. Потім промайнув пан у костюмі клоуна, як ото в американських хоррорах про клоунів-убивць. Просто рекламне вбрання ринкових зазивал, ясно, але рот був якийсь тужливий, а клоун, навпаки, занадто енергійний.

Ще там працює один чоловічок, який ходить з реклам­ними буклетами в руках і з натягнутою на голову головою коня. Ходить людина-кінь у джинсах, заглядає в бутіки, а кругом нишпорять громадяни, незграбно й смішно вдягнуті, як ото вміють вдягатися на постсовітськім просторі. Взагалі, навкруги дуже багато цікавого, просто на кожнім кроці, але мені місцева атмосферка якось не дуже подобається. Воно, канєшно, наче й нічого такого, але заїбало, чи як це буде по-французьки. Країна схожа на мандрівне шапіто з недокатованими акторами, де в програмі (тільки у нас!) — сердиті клоуни-вбивці в футболках-сєточках і шльопанцях-моноліт! Не проєбіть!

Агронацизм

Якось заходю до вагона метро в навушниках з музичкою, їду. Коли відчуваю фібрами душі струмінь скандалізації, витяг навушники, і шо я чую й бачу...

По-блядськи вдягнута негритянка, чи вгашена, чи просто притрушена, губата така пані чорного кольору, сидить між двох огрядних тіток і криє їх матом, таким брудним московитським, але з гарним тропічним акцентом: «Ти зайєбала, сука бльяядь йобаная!!!» — гучно і напористо. І копир­сається при тому в своїй сутєньорській сумочці. Всі регочуть і добродушно на все це діло втика­ють. Ті дві тітки трохи напружено, але ігнорують екзотичну пані, і морозяться. На станції Гідропарк до вагону заходять троє плантаторів в спортивних костюмах, з голеними макітрами, п’яні. Дивляться на все це діло з інтересом.

Коли та негритянка переходить на політику: «Гдьє ета ваша Вкраїна?! В пііііззддььєєє, блядь!» І оце ж весь вагон замість того, щоби вчинити традиційну для агронацистів карательную апєрацію, як почав з цієї чучундри іржати, при тому так, знаєте, без задньої думки, абсолютно по-доброму. Ксенофобія та ущємлєніє в чистому вигляді. Більше за всіх іржали ті троє плантаторів в трєніках, хоча видно було, що пацани по жизні конфліктні. Лінчування сміхом ця бестія не витримала, і на якійсь станції втікла з вагону, криючи матом людей, Вкраїну, цілий світ. Отакий я бачив розгул расизму, ксенофобії, неона­цизму та нєтєрпімості. Страшний.

Збіг

Раз їхав машиною з Полтавщини на Київ. Під Бори­сполем проїжджаю здоровенний будинок в чистім полі, а дах в нього яскраво синьо-жовтий, як ото прапір. Коли дивлюся, спереду суне фура з цистер­ною, так та цистерна жовто-блакитна. Тоді дивлюся в дзеркало заднього виду — за мною їде ще одна вантажна фура, а кабіна в фури синьо-жовта. І, сцуко, кругом ріпак квітне жовтий, а небо голубе. А до дзеркала в мене прив’язано синьо-жовту стрічку. І шо характерно, дивлюсь у вікно, а там ця, як її, Вкраїна. Отакий збіг.

Драч

Свого часу один спостережливий ельф влучно зазна­чив, що серед вітчизняних письменників та поетів часто трапляються прізвища, схожі на назви неви­ліковних хвороб. Погодьтеся, який був би цікавий діалог в лікарняній палаті між двома хворими.

— А шо у вас, шановний?

— Та оце ж порався на городі та скрутив мене драч. А у вас?

— А я вже п’ять год мучаюся жаданом, а лікар каже, шо то осложнєніє від іздрика.

— Ну, то нічо. От було, скрутив мене кокотюха. І то наклалося на полежаку, так я й ходити був не міг.

— Ти диви, яке діло. А ще в мене рецидив прохаська. Лікар каже треба різати.

— А сусід мій помер від ірванця, год мучився та вмер був.

— А той, в мене на сраці жолдак виліз, гнійний, чуть гангрену не схопив.

— Ти диви, яке воно. Але це таке, бо от якшо позаяк вискоче, то тут же смерть. Не лікується вопше.

Лікарям-вкраїнологам.

Злякавсь

Кілька разів у житті я лякався по-справжньому. Вперше — коли ледь не втопився в сільському ставку. Плив собі на спині, аж раптом молодий ельф цибанув з дамби бомбочкою прямо в мій кендюх, і я насилу виплив на берег, але ніхто цього не бачив. Це був переляк за життя.

Вдруге — коли випадково опинився в Державному фонді культури під час з’їзду Національної спілки письменників Вкраїни. Які йобла, які шиї, які пінджаки та вишиванки. І часник, часник, часник... Це був переляк за майбутнє країни.

Втретє залякав мене до півсмерті один чоловічок. Отож, пили ми з ним чарку й балакали, і я питаю його: слухай, ти ж такий страшний як упир, тупо схожий на хворого шовкопряда, як тебе жінка до ліжка пускає взагалі? Він подивився своїми дитя­чими очима і сказав: «То ти ще моєї жінки не бачив». І це був переляк за майбутнє нашого народу.

Вчетверте перелякала мене думка, котра випадково промайнула в моїй голові: «А що, як перша міжга­лактична війна із застосуванням ядерних боєголовок і хліборобських знарядь праці, водночас, почнеться з повстання бульбоельфів проти мусорів? І ніяка ж соціологія цього не передбачить. Це станеться в якусь буденну мить, і почнеться з невеличкої ранкової пиздилки на вокзалі, а на ранок планету охопить ядерне божевілля». Це був переляк за майбутнє людства.

Неомалоїсти

Вітчизняні ідеології давно потребують ребрендінгу, принаймні ренеймінгу. Таємні уподобання ураже­них ідеями ідеотів треба освіжити.

Ліві переконання в нашій країні можуть представ­ляти дві сили: замість неомарксистів — неотаксисти, а замість маоїстів — вічно голодні та радикальні малоїсти. Праву частину іконостаса можуть прикрасити сухорляві націонал-недоїсти, а центристами висту­патимуть вгодовані соціал-переїсти. І щоб всі вони обрали за партійну символіку улюблений фетишний харч. Неотаксисти — пластиковий стаканчик риготної кави з ранкового кіоску. Малоїсти — обгризений із двох боків несмачний буханець. Націонал-недоїсти — звареного в каструльці худорлявого малоїста. А соціял-переїсти — печеного на мангалі жирнень­кого державотворця в дорогому костюмі. Врешті, і вибори були б цікавішими.

Гітлер і смерть

Існує цікавий жанр у популярному відеовиробництві калу: передачі з циклу «В наше время духовно-нравствєнного упадка ми всє как-то нєправільно живьом». Бачив колись передачу з такого циклу під назвою «От вас ісходіт какая-то нєгатівная енергія. Вам піздєц».

Там казали про те, як страшно та невиправно вплива­ють негативні думки і кепський настрій на життя, і що це просто жах. І що замість слів «хуй» і «нахуй» треба думати слова «бог» і