read-books.club » Фантастика » "Володар Всесвіту", Микола Олександрович Дашкієв 📚 - Українською

Читати книгу - ""Володар Всесвіту", Микола Олександрович Дашкієв"

201
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою ""Володар Всесвіту"" автора Микола Олександрович Дашкієв. Жанр книги: Фантастика. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 23 24 25 ... 55
Перейти на сторінку:
тварин. І люди теж користуються цими лісовими дорогами.

Кожна з таких стежок скидається навіть не на ущелину, а скоріше на тунель у суцільному зеленому масиві. Проте світло сюди пробивається, і цього досить для існування живого.

Найдрібніші проміжки між стовбурами обабіч стежки заповнені рослинами їхні листки, надзвичайно різноманітні за величиною й формою, мають спільну прикмету: кожен з них — темнозелений, товстий, цупкий і блискучий, наче полакований.

Красиві дороги в «рімбі», — тільки оця красота якась неприродна, сахаринна і швидко надокучає.

Поснідавши якимись кислуватими, проте досить смачними, ягодами, Лимар ішов стежкою, байдужий до принад «рімби», але сторожкий щодо її небезпек. Зустріч з будь-ким зараз його не приваблювала, тому він, коли десь попереду почувся постріл, сховався у зарості.

Донісся ще один постріл, а потім десь загуркотів потужний мотор.

— Танк? — прошепотів Лимар, — Чи, може, літак? Він висунув голову із своєї схованки, щоб стежити за дорогою; і відчув, як на його плече лягла холодна слизька смуга. Перед очима мигнуло щось коричневочорне, звивисте, довге…

— Гадюка!!

Лимар інстинктивно сіпнувся назад, схопив плазуна, щоб одкинути його геть… Але то була не гадюка, а величезна, сантиметрів тридцять завдовжки і з палець завтовшки, п'явка. Він тяг її щосили, а вона вп'ялася йому в плече, звивалася, пручалася, — потворна, сильна, зажерлива. Щоб звільнитися від неї, довеося вдатися до ножа.

Та це був тільки початок. Приваблені запахом свіжої крові, до цього місця невідомо звідки посунули вже дрібніші, з сірник завдовжки, п'явки. Вони миттю присмоктувалися до Лимаревого тіла, і одірвати їх було неможливо.

Охоплений просто-таки панічним страхом, Лимар кинувся навтіки. Він забув навіть про постріли, які почув недавно.

Щойно він зупинився, щоб звести подих, як знову, почув гуркіт моторів і стрілянину. Це вже скидалося на справжній бій: торохтіли кулемети й автомати, брязкали міномети, а ось, наростаючи, пролунали гучні бомбові удари… Ближче, ближнє… І раптом над лісовою дорогою з оглушливим свистом промчав реактивний літак, розсипаючи дрібні бомби.

— Х-ху!.. От тобі й джунглі!.. От тобі й романтика!.. — сердито пирхаючи, Лимар підвівся з землі й витер пістолет.

Сторожко озираючись, прислухаючись до звуків, він пішов уперед. Тепер йому стало цілком ясно, що треба шукати людей. Якщо реактивний літак бомбардував ці джунглі — значить, тут звільнена від окупантів територія.


Розділ X
КОЖЕН ПРАГНЕ СВОЄЇ МЕТИ

Витриманим, шанобливим, уважним постав перед професором Вагнером його новий сусід Петер Фогель. Він засвідчив свою повагу геніальному винахідникові інтегратора й вийшов, навіть не позирнувши на захаращений паперами стіл. До кабінету Вагнера він більше не зайшов ні того, ні наступного дня.

Вагнер поступово сповнювався почуттям незадоволеної помсти, невилитого гніву.

О, хай тільки з'явиться отой Фогель, — він йому покаже!.. Не вперше засилає Харвуд своїх шпигунів, але всі вони були дурні й клювали на першу-ліпшу принаду. А цей — підступний, лукавий… Бач, не йде, грає на нервах!

І старий таки не витримав. Він викликав свого сусіда внутрішнім телефоном, і коли Фогель прийшов, сказав йому з єхидною посмішкою:

— Ви — шпигун. Я це знаю. То знайте й ви: нічого вивідати не вдасться. Оці папірці, — він недбало змів з стола кілька змережаних формулами аркушів, — для таких дурнів, як Харвуд. За те, що ви не набридали, дарую їх вам. А решта — ось тут! — він поляскав себе по опуклому лобі. — І звідти їх не видере ніхто й ніколи.

Фогель-ІЦеглов шанобливо схилив голову:

— Дозвольте сісти, гер професор?

— Сідайте! — незадоволено буркнув Вагнер. — Тільки не брешіть. Краще признайтесь, що ви шпигун, і я, шануючи свою батьківщину, подарую вам незначний секрет, за який Харвуд заплатить готівкою.

Дивна річ: щойно Фогель сів, як його наче хто змінив. Нахмурилися брови. Гострим, пронизливим став погляд сірих очей. У голосі геть щезли запобігливі інтонації.

— В ім'я батьківщини ви хотіли подарувати мені незначний секрет? Чхати на цей секрет і на готівку Харвуда!.. Ви зрадили свою батьківщину, продали геніальний винахід мерзотникам та ще й потрапили до почесної в'язниці. Соромно! Я мріяв побачити професора Вагнера знесиленим, але нескореним. А він — сидить у цьому комфортабельному кабінеті, як мокра курка в курнику, і втішається з того, що найвищий витвір людського розуму загине разом з ним!.. Я скінчив, гер Вагнер! Можете донести на мене Харвуду.

Він різко підвівся й вийшов, не попрощавшись.

О, це була гостра гра!.. Власне, Щеглов не рискував собою: навіть коли Харвуд підслухав розмову — нічого страшного не трапиться. Але біс його знає, як реагуватиме Вагнер. Невідомо, хто він такий, як опинився тут і про який винахід, зрештою, йде мова. Доводилося орієнтуватися на ходу: коли Харвуд — дурень, значить Вагнер — геній. Коли пущено крокодилячу слізку за Німеччиною — то хай Німеччина й вимагає від свого блудного сина розкриття таємниці. І якщо вдалося врахувати всі обставини й вибрати вірний тон — оця розмова не піде на марне.

Минув день, другий, третій… Вагнер не викликав Фогеля-Щеглова, навіть не подавав ознак життя. Мовчав і Харвуд, — отже, старий не розповів йому про розмову. Це вже був якийсь шанс на успіх, і Щеглов заспокоївся.

Коротко проінструктований Харвудом, він швидко опанував методи роботи з інтегратором, його не приголомшили, як Петерсона свого часу, надзвичайні можливості цього приладу, — хоча б уже тому, що в старанно екрановану лабораторію не долітав жоден звук. Зате Щеглов одразу ж оцінив можливість мислити й відчувати в тисячі разів яскравіше. З десятої ранку й до десятої вечора, — увесь час, коли працювали інтегратори, — інженер сидів з «радіошоломом» на голові, буквально поглинаючи книжки, досліджуючи радіосхеми, поновлюючи в пам'яті те, що давно забулося.

Він саме заглибився у якийсь дуже складний розрахунок, коли до його кабінету зайшов професор Вагнер.

Щеглов підвів голову й відсахнувся: перед ним був не владний і самовпевнений товстун, а

1 ... 23 24 25 ... 55
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «"Володар Всесвіту", Микола Олександрович Дашкієв», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги ""Володар Всесвіту", Микола Олександрович Дашкієв"