Читати книгу - "Таємниці розкриває санскрит, Степан Іванович Наливайко"

хінді куль та скіфським кола слов'янські мови: укр. коліно — «рід», «походження» (пор. у Бориса Грінченка: «Одно — що вона пані великого коліна», тобто «високого роду»); покоління; колінник (у Срезневського) — «співплемінник», «одноплемінник»; сербохорватське коленович — «людина шляхетного походження», «знатна людина».

Отже, скіфське кола, індійське кула/куль, іранське хель/хіль та інші іномовні відповідники — надзвичайно важливий суспільний термін на означення сукупності людей. Він справді найістотніша прикмета кожної давньої людської спільноти. На думку відомого мовознавця В.М.Ілліч-Світича, в основі кула, ареал якого охоплює величезні простори Євразії, збереглося першорядне поняття соціального характеру — назва родового об'єднання, перенесена в окремих групах на сімейне або територіальне об'єднання (ОСНЯ, 363). Тож і не дивно, що цей термін, по-своєму видозмінений в різних мовах, увійшов у важливі для первісного суспільства терміни й поняття, пов'язані з роди<63>ною, родом, родоводом, родовитістю, походженням, знатністю. А також в імена, назви, теоніми й етноніми, одним із яких і є сколоти. Відбився цей термін і в імені першого скіфського царя — Колаксай. Ім'я це означає «Цар племені» й первісно постало з терміну на означення племінного ватажка, а з часом перетворилося на повнокровне чоловіче ім'я.

Що ж до етноніма сколоти, то в ньому виразні три компоненти: с-коло-ти, де — ти (у Геродота — той) грецьке закінчення множини, а кол(о) — «рід», «плем'я». Початкове с- в етнонімі — префікс сукупності, збірності, спільності; він, до речі, якраз і наявний у трьох останніх словах як су-, з- та с-. Підтверджує таку думку й санскрит, подаючи, зокрема, термін сакулья — «родич» (у 5–6 поколінні по чоловічій лінії): йому точно відповідає рос. «сородич». Санскритське са- тут і російське со- цілковито тотожні.

Отже, етнонім сколоти означає «роди», «племена», а коли точніше, то «співроди», «співплемена». Він є терміном на означення усієї сукупності скіфських племен. Що цілком узгоджується з Геродотом: за його часів скіфи жили окремими племенами, а на чолі їх стояли племінні ватажки, яких історик називає царями. Слушність Геродотових слів підтверджують імена скіфських родоначальників — Арпоксай, Ліпоксай та Колаксай, у яких компонент — ксай якраз і означає «цар»; утворене — ксай від індоіранської основи кшатр/хшатр — «сила», «влада». Від цієї ж основи походить і наше цар, широко відбите в українських прізвищах Цар, Царко, Царук, Царик, Царевич, Царенко, Цариченко тощо, а вони, в свою чергу, відбивають приналежність певної частини давньоукраїнської спільноти до воїнського, кшатрійського стану.

Кула в «Рігведі» має і значення, згодом призабуті: «оселя», «поселення», «селище», «село». Тюркське ель/іль відбилося в словах аул, аїл — «село». Угро-фінські kula/kyla сьогодні вживаються в значенні «село». Це спонукає гадати, що й наше село споріднене з цими термінами, особливо з іранськими хель/хіль, які на слов'янському грунті відповідають сел/сіль (пор. укр. село — сільський). А щодо коливання х/с показові іранські й індійські факти: іран. хаома — інд. сома, ахура — асура, Хінд — Сінд, Вахуман — Васуман, Вахішта — Васіштха тощо. Саме ця особливість є визначальною при віднесенні того чи іншого давнього слова з Північного Причорномор'я до іранських чи індійських мов.

З чого напрошується важливий висновок, що етнонім слов'яни — тотожний етнонімові сколоти, а проміжною ланкою між ними є варіант склавини. Тобто всі ці етноніми складаються з однакових основних компонентів і несуть однакове значення — «співроди» або «співплемена». <64> І етнонім слов'яни є таким самим терміном на означення всієї сукупності слов'янських племен, як і етнонім сколоти є означенням всієї сукупності скіфських племен. Хоча, зрештою, ці скіфські та слов'янські племена споріднені, як споріднені й етноніми сколоти, склавини, слов'яни. <65>

Теонімія
Варуна, Посейдон і Дажбожі внуки

У «Слові о полку Ігоревім» кілька разів ужито слово русичі: «Русичі великеє поле черленими щитами перегородили, шукаючи собі честі, а князю слави»; «Тут пир завершили хоробрі русичі: сватів напоїли, а самі полягли за землю Руську», — каже автор. «З вами, русичі, хочу голову покласти», — звертається до воїнів головний герой давньоруської пам'ятки сіверський князь Ігор.

Відразу видно, що тут ідеться про руських воїнів, про княжу дружину. Дослідники по-різному пояснюють слово русич. Проте найпоширеніше трактування зводиться до того, що це слово — епонім, тобто племінна назва, утворена від імені легендарного предка — Роса або ж Руса. Бо закінчення — ич найчастіше мають племена й роди, утворені від епонімів. Мовляв, у ХІІ ст., коли створювалося «Слово», подібні племінні назви сприймалися як родові імена: вони вживалися на означення нащадків сім'ї, роду чи племені, що сходили до одного предка. Бо ніщо не заважало авторові «Слова» розглядати русів як нащадків легендарного Руса, відомого вже на початку Х ст. Дослідник О.Соловйов, зокрема, каже: «…русичі, очевидно, сини Руса… В Х столітті руси вважалися нащадками якогось Роса чи Руса, за одностайним свідченням арабського та візантійського авторів. Воїни ХІІ ст. могли бути названі русичами за ім'ям цього легендарного предка»(СС, 63).

Таке пояснення має право на існування, оскільки традиція пояснювати ту чи іншу племінну назву від легендарного предка властива не лише слов'янським народам, а й стародавнім індійцям. Ще в «Рігведі» — найдавнішій пам'ятці індійської культури, а пізніше й у «Махабгараті» п'ять так званих «ведійських племен» завдячують своїми назвами іменам легендарних предків — Яду, Турвашу, Ану, Друх'ю та ІІуру. Принагідно зазначимо, що індійські сувіри, <68> плем'я, яке в давнину мешкало на півдні України і має надзвичайно багато спільного зі слов'янськими сіверами, також має свого легендарного предка — царя Сувіра.

Та чи не найзагадковішим щодо русичів є те, що і їх, і князів автор «Слова» називає Дажбожими внуками. А оскільки русичі — це воїни, то виходить, що саме воїни — Дажбожі внуки. З чого можна припустити, що Дажбог — суто воїнське божество.

Але чому автор «Слова» називає руських воїнів Дажбожими внуками? І чому русичі не сини, а внуки Дажбога? А коли так, то хто ж тоді доводиться синами Дажбогові?

Уже цитований О.Соловйов пояснює останнє запитання так: оскільки русичі — сини Руса, та