read-books.club » Публіцистика » Поєдинок з абвером 📚 - Українською

Читати книгу - "Поєдинок з абвером"

212
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Поєдинок з абвером" автора Андрій Купріянович Ткаченко. Жанр книги: Публіцистика / Пригодницькі книги / Сучасна проза. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 23 24 25 ... 43
Перейти на сторінку:
що боряться проти фашистів.

Незабаром до рук Морського потрапила окупаційна газетка. Розвідник знову побачив свій портрет і оголошення про винагороду — мільйон крон за голову партизанського командира. Мовчки прочитав удруге, посміхнувсь, а тоді звернувся до свого ад’ютанта Володимира Шатилова:

— Як ти гадаєш, Володю, коли фашисти дізнаються, що в нас тепер є свій «банк», не пожалкують вони, що так дешево пообіцяли за мою голову?

— Хай жалкують кляті, — відповів Шатилов. — Свої не зрадять, а тих, кого засилає поліція безпеки, он уже скільки потрапило до рук капітана Олевського.

До землянки увійшов майор Бобров, якого тепер жартома називали головним касиром банку.

— Михайле Петровичу, — звернувся він до Морського, — командир господарчої роти Федотов просить видати йому п’ятдесят тисяч крон: треба купити в селян харчів, — і поклав на стіл клаптик паперу.

— А це що?

— Рапорт Федотова. Гроші люблять, щоб їх берегли, розумно тратили і добре рахували, — відповів майор. — Отож, заведемо твердий порядок, щоб люди знали: кожен, хто одержує і тратить кошти, відповідає за кожну крону.

— Спасибі, Костю, за пораду. Я згоден. Підготуй такий наказ. Бери в свої руки «міністерство фінансів», — засміявся. — Гадаю, наш комісар не заперечуватиме,

ВІРНІ ОБОВ’ЯЗКУ СОЮЗНИКІВ

Пора стояла зимова, але в Італії над Фоджею тепло світило сонце. У вільні від служби години американські льотчики, розквартировані в місті, тинялись вулицями й залицялися до дівчаті майже кожна здавалась схожою на мадонну.

До аеродрому місцеві жителі приносили обплетені лозою пляшки «к’янті» й легку закуску. Взамін італійці брали сигарети, армійські черевики, бляшанки з консервованою свининою.

Пілот Ервін Віслі в свої двадцять дев’ять років де лише не встиг побувати, адже їхня дев’яносто восьма група бомбардувальної авіації часто міняла дислокацію. Та Фоджа подобалась йому найбільше. В кабіні своєї «літаючої фортеці» серед безлічі приладів він причепив сувенір з маленьким краєвидом чарівного італійського міста.

…На аеродромі № 15 одержали наказ: «Чотириста дев’яносто восьмій і чотириста шістдесятій бомбардує вальним групам вилетіти для повітряного удару по зазначених об’єктах гітлерівської армії».

Досвіта біля сріблястих «Б-25» вовтузились механіки, заправщики. Потім Ервін вислухав напутню молитву священика й пішов до машини. «Фортеці» злітали одна за одною і брали курс на задану ціль.

Над Словаччиною з хмар вилетіли «месершміти», зав’язали повітряний бій. Машина Ервіна спалахнула. Він увімкнув пристрої вогнегасіння, та полум’я охопило ліве крило. Не можна було гаятись, бо ось-ось вибухнуть бензобаки. Пролунав наказ: «Екіпажу покинув ти літак!» Командир машини Ервін Віслі останнім вистрибнув у люк. Довго не розкривав парашут, щоб не потрапити під кулеметну чергу німецьких винищувачів. Приземлився в лісі; неподалік вибухнула його машина.

Пілот довго блукав хащами з пістолетом в руці. Нарешті, неподалік гірського потоку помітив людину в такому ж одязі, як і він.

— Хелло! З приїздом, друже Лузнер, — впізнав свого товариша Ервін.

— А ви, містер, здається, теж вийшли на кілька станцій раніше, — жартом відповів Говард Леслі Лузнер. — Якщо маєте надійного талісмана, то наці в кращому разі примусять вас чистити нужники в концтаборі.

Насправді ж льотчикам було не до жартів. Станом вище склалося небезпечне. Вони довго блукали лісом, здригаючись від кожного шереху. В Ервіна Віслі був шоколад, Лузнер не встиг вихопити з палаючого літака своєї аварійної пайки. Скромного запасу вистачило на один день.

— Надалі нашим меню буде задубіле від морозу коріння, — похмуро зауважив Лузнер. — Що не кажи, а нас таки добре годували.

— Минулося. Ми викреслені зі списків. Ти добре знаєш, як у нас швидко забувають про збитих льотчиків.

Однак про цих американських пілотів не забули. В район падіння збитих літаків вирушили з Банської Бистриці есесівці і з Нижніх Татр — партизани. Незабаром в горах гітлерівців зустрів загін Морського, Спалахнула сутичка. Луна розносила в межигір’ї татакання кулеметів, гвинтівочні постріли, вибухи гранат, Хоч партизанів було небагато, есесівці не пройшли: месникам допомогли ліс та гірські скелі.

Наступного дня після бою люди Морського знайшли в лісі американців і привели в штаб. Пілоти щиро дякували за порятунок.

— Ми вірні обов’язкові союзників, — коротко пояснив Морський.

Льотчиків переодягли, нагодували. Дивлячись на тарілку з незвичною стравою, Ервін запитав:

— Що це?

— Український борщ, — посміхнувся Микола Люхія, який за дорученням командира взяв американців під свою опіку.

Пілот скуштував.

— О’кей! — вигукнув задоволено.

Під вечір Морський повідомив Центру: «У мене американські пілоти. Вилетіли з Італії бомбардувати гітлерівців і збиті ними над Словаччиною. Віслі Ервін Роберт з Чікаго, армійський серійний номер 16142844 і Лузнер Говард Леслі з міста Пауль Сборо штату Нью Джерсі, армійський серійний номер 4229044. Просять допомогти вернутися на батьківщину».

Якийсь час американські авіатори жили неподалік партизанського табору. Та невдовзі за наказом Центру їх відправили літаком до Радянського Союзу, а звідти — в Сполучені Штати Америки,

ВИРОК ВИКОНАНО

У Нижніх Татрах, де базувались партизани Морського, пішли чутки про новий загін. Він, як і той, що активно воював у Словаччині раніше, теж називався Чапаєвським.

Бійці новоствореного загону висадили в повітря млин, обстріляли костьол, проводили агітаційну роботу. Однак, що найбільше вражало словаків, ті чапаєвці грабували населені пункти в горах, пиячили, бешкетували.

Дії загону на чолі з якимось майором Васильєвим не могли не викликати тривоги й недовір’я. Селяни неприхильно ставились до тих партизанів.

Про Васильєва і його діяльність Морський повідомив Центр. Відповідь була невтішна: «Васильєва не знаємо. Він підлягає всебічному вивченню».

Морський та Григор’єв доручили начальникові контррозвідки Олевському перевірити, хто ж цей Васильєв насправді. Та першим довідався про це розвідник «Сокіл», який мав доступ до таємних документів поліції безпеки.

Тоді Центр наказав Морському захопити і знищити провокатора.

Пошуки тривали більше трьох тижнів.

Якось в

1 ... 23 24 25 ... 43
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Поєдинок з абвером», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Поєдинок з абвером"