Читати книгу - "Корсетна майстерня пані Марії"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Він стояв біля афішної тумби, що рясніла різними розпорядженнями міської думи, поліцейського відділка, які забороняли робити те й те, лякали штрафами і буцегарнею. Знічев’я обійшов довкола тумби й натрапив на кольорове оголошення:
Только один день!
ПРОЕЗДОМ ИЗ КОНОТОПА В СТАМБУЛ!
Любимец короля Непала и алжирского бея,
всемирно известный факир
СИДИ-БЕЙ-ЛЕЖИ-ИБН-ЗАДЕ!
В ПРИСУТСТВИИ ПУБЛИКИ
СОЖЖЕНИЕ ЖИВОЙ ЖЕНЩИНЫ!
Спешите увидеть!
Ілько аж підскочив від захоплення. Потрапити б туди, жбурнути з гальорки листівки! Та чи потрапиш, коли «только один день!»? Певно, всі квитки розібрали.
Тонконогий фертик у картатих штанях, крутячи в руці поліровану тростину, підстрибує півником до тумби. Оббігає довкола раз-вдруге, безцеремонно штурхонувши Ілька.
— Ей, отроче! — чує Ілько і повертає голову.
На нього дивився Агафон:
— Хочеш гривеника заробити?
— Не відмовився б.
Тоді біжи он до отця-комірника, — кивнув на собор, — скатки, що від пене. Він тобі дасть ось таких листків.
— Мало, ваше преподобіє, гривеничка.
— В святому ділі не торгуються!
— Я сирітка. Їсти хочу, — заскімлив Ілько.
— Добре! Набавлю дві копійки. Тільки щоб одна нога там, друга тут! Ти грамотний? — раптом поцікавився.
— Ні, ваша милість.
— Ось таких хай дасть, — показав листок.
Одержавши в отця-комірника стосик, Ілько бігом кинувся назад. І дванадцять копійок — гроші, на дорозі не валяються. Та раптом на бігу зупинився, наче спіткнувся об щось «А що, як… — блискавкою майнула думка, — перемішати свої листівки з цими листками, і хай той монах роздає!»
Служба закінчилась. З собору почали виходити віруючі: одні збиралися групами тут же, на подвір’ї, і про щось жваво гомоніли, інші хрестилися і поспіхом йшли геть. Низенький панок з широкими грудьми, неприродно великою головою і задертими вгору вусами, нетерпляче махаючи важкою тростинкою із залізним наконечником, зупинився, роззираючись навкруги, і, угледівши монаха Агафона, попрямував до нього:
— Що ж ти, халамиднику, у святому храмі політику проповідуєш?
— На те воля господня, — спокійно відповів той.
— То ти, видать, соціаліст! Поліція, поліція! — заверещав несамовито.
Агафона і низенького панка оточили з усіх боків, і саме в цю мить, наче з-під землі, вигулькнув городовий поліцейський.
— Ро-зій-ди-и-сь! — владно наказав. — Що тут?
— Ось він, — тикаючи тростиною на Агафона, виступив наперед панок, — роздає віруючим листівки! Візьміть… поцікавтеся! — і подав поліцейському зеленкуватий аркуш.
— Ваше благородіє! Ваше благородіє! — враз схопився на ноги монах. — Які ж це листівки? Це святе послання владики нашого!
— Що ти мелеш! — дико заревів той і почав читати: — Росій-сь-ка со-ці-ал-де-мок-ра— тич-на робітнича пар-ті-я…
— Яка російська! Яка демократична! — захвилювався монах і, нахилившись, схотів із тоненького вже стосика листівку. — Російська соціал… Що таке! Ні, ні, це мені хтось підкинув!.. А-а-а, — згадав про Ілька і рвонув з місця від поліцейського, але той, певно, передбачав це і вчасно встиг схопити його за руку.
— Ні-і-і, голубе, постривай! — і щосили засюрчав у свисток.
Ілько, скориставшись метушнею, ноги на плечі — тільки його й бачили. Завдання групи він виконав! Це ж балачок місту, вважай, на місяць вистачить: монахи роздають парафіянам листівки соціалістів.
— Ну, опівнічники, відпочили трохи і за роботу! — рішуче підводиться Булавіна.
Ілько й Оленка стали один проти одного по обидва боки столу. Дівчина кладе на металічну дошку аркуш чистого наперу, Ілько котить по ньому валик — і листівка готова. Оленка в ту ж мить проводить щіточкою, змоченою друкарською фарбою, по дошці, кладе чистий аркуш паперу, і знову з легким шурхотінням покотився валик.
Ілько вже справжній майстер. Важливість друкованого слова для трудового люду він добре розуміє. І яке то щастя, яка радість для нього своєю працею, своїми діями бути причетним до боротьби з ненависним царатом…
12
Над Києвом другий тиждень ні хмаринки, а все прагнуло дощу. І схоже було, що він от-от проллється над пустирями, яругами, вибалками та вишняками, над університетом та Інститутом благородних дівиць, над Ботанічним садом та Астрономічною обсерваторією і над оселею, де, ув’язнений нестерпною спекою, змушений сидіти й чекати вечора Шкалик. Тоді він поплентається на Олександрівську, в більярдну, що поруч з рестораном «Фіало». Кожного вечора зустрічався там з дідом Грицаєм, агентом охранки, доповідав про результати пошуку тієї клятої жіночки. Поки що нічого — сховалася чи й з Києва виїхала. Але у розпач не впадав — колись-таки вислідить! Не перший рік в поліції служить.
У невеличкому залі, за квадратними столиками, як завжди, — гамір, вереск п’яних дівиць, брязкіт посуду, крики замовників і офіціантів.
Шкалика тут знали і побоювались — філер!
Він поминув зал і увійшов в більярдну, де точилися баталії. Грали на гроші, на вино.
— Кукурікати тобі, дитинко, під цією шкатулкою! — заганяючи в лузу черговий шар і насмішкувато дивлячись на діда Грицая, проказував Яшка Одноокий.
— Не поспішай, Яшо! — натираючи крейдою кий, застеріг Грицай. — Курчат восени рахують!
— А-а-а, ваші благородія! — побачив Яшка Шкалика. — Чого такі зажурені?
— Відчепись! — нахмурився той і, кивнувши дідові, сердито пішов геть.
— Вони сьогодні сердиті!
— Служба, Яшо! Видно, прочухана дістав од начальства, — ліниво проказав Грицай, розгладжуючи пишні вуса. По виразу обличчя Шкалика він уже зрозумів, що нічого втішного той не скаже йому й сьогодні.
Яшка виграв — дід Грицай поліз під більярд і, супроводжуваний сміхом присутніх, кукурікав.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Корсетна майстерня пані Марії», після закриття браузера.