Читати книгу - "Анексія: Острів Крим"

одне з перших повідомлень про захоплення аеродрому, самі знаєте ким. Особисто мені просто сподобався вислів „ввічливо“ щодо невідомих, які захоплюють стратегічні об’єкти, формально не розкриваючи свого інкогніто, тому для жарту (бо ж у Криму всі чудово розуміли, хто це й звідки) у стилі „але ми-то з вами знаємо, хто це“, ужив пару разів вираз „ввічливі люди“, без будь-якої задньої думки, що це матиме хоч якісь наслідки, крім жартів у кількох читачів, які, можливо, звернуть увагу на вислів, який мені сподобався».

Вигаданий Борисом Рожиним мем миттєво розлетівся Інтернетом. Можна припускати випадкову появу мемів «зелені чоловічки» та «ввічливі люди», проте сама операція, характер її проведення залишає мало сумнівів у її ретельному плануванні й реалізації російськими спецслужбами та ССО. Загалом використання евфемізмів у радянській і російській пропаганді є нормою. Тому цілком можемо припустити, що принаймні масове й нав’язливе вкидання цих термінів сталося з подачі саме кремлівських пропагандистів. Чи вони вкинули їх через популярного блоґера й згодом дали команду російським ботам його тиражувати, чи банально скористалися чужою вигадкою — не так важливо. Хоча другий варіант є більш імовірним.

Разом з тим ситуація з агресією «зелених чоловічків» розвивалася. За словами народного депутата Геннадія Москаля, в’їзд до Криму був заблокований невідомими, у чому їм активно допоміг розформований севастопольський спецпідрозділ «Беркут», який раніше брав участь у розстрілі київського Майдану: «Сьогодні вранці бійці севастопольського „Беркута“, до якого примкнули бійці інших територіальних підрозділів, заблокували два в’їзди в Крим — пост Чонгар та проїзд через м. Армянськ. В’їхати в автономію іншими сухопутними шляхами неможливо, тільки морем. Таким чином, Крим повністю заблокований. <…> За моєю інформацією, більшість з озброєних осіб — кримчани, крім того, там можуть бути й бійці розформованого „Беркута“, котрі дуже добре розбираються в тактиці ведення бойових дій. Озброєна група може протриматися всередині більше, ніж знаменитий будинок Павлова в Сталінграді»58.

Дмитро Білоцерковець так згадує цей день: «Зранку 27-го, як потім виявилось, севастопольський „Беркут“ поїхав на Чонгар перекривати перешийок. І ми всі два дні припускали, що наш „Беркут“ захопив ВР Криму, тому що в цей же день він виїхав із Севастополя, забравши всю зброю. Паралельно ми дізнались, що, на жаль, є повна пасивність в Києві. Я в перший же день як помічник депутата ВРУ одразу повернувся на два дні в Київ, вимагав, аби депутати, а також наша група партії „Удар“ активніше „натиснула“ на в. о. Президента та міністра оборони. А я нагадаю, що до цього міністр оборони Тенюх був колишнім командувачем Чорноморського флоту, і він чітко мав розуміти, що відбувалось у Севастополі. І тут ключовий момент: ми заставляємо й вимагаємо, щоби ввели Внутрішні війська, хоча б сімферопольські. Адже в чому була проблема, Внутрішні війська сиділи в себе на базі в Сімферополі. Я добре знаю цю ситуацію, адже у свій час я служив у Внутрішніх військах, в спортроті в Сімферополі. Хлопці всі там шалено проукраїнські, вони готові були взяти в кільце всю ВР».

Як свідчив Геннадій Москаль, замість швидких дій у Києві почалися інтриги: «Незважаючи на всю серйозність ситуації в Криму, у Верховній Раді України продовжують ділити урядові портфелі. Я поки не бачу посадових осіб, котрі виїхали б в автономію для розв’язання ситуації. При цьому слід розуміти, що в Криму ніколи не сприймуть уряд, сформований Майданом, переговорники мають бути з числа нейтральних осіб. <…> Особисто мене дивує, як таку ситуацію могло проспати Головне управління СБУ в Криму, управління СБУ в Севастополі та Управління військової контррозвідки, дислоковане в Севастополі. Найбільше, що мене лякає зараз, — відсутність адекватної реакції у Верховній Раді України»59.

Андрій Сенченко має свій погляд на тодішню ситуацію: «Усі забувають, що захоплення будівель парламенту та уряду в Криму сталося 27 лютого о 4-й ранку. А уряд України з’явився того ж дня ввечері. Які спецслужби? Які протягом кількох років Янукович комплектував ставлениками Кремля, і вони були заточені тільки для захисту владної верхівки від народного гніву? Голови Служби безпеки немає. Заступники — у бігах. Середня ланка деморалізована, бо вони виконували злочинні команди свого керівництва, у тому числі спрямовані проти Майдану. Аналогічна ситуація — у спецпідрозділах міліцейських або Внутрішніх військ. Так хто мав віддавати команди?».

Уся місцева макіївська dream team із перших днів почала активно закулісно підігравати діям сепаратистів. Єдиною силою, яка протистояла на тлі паралічу підрозділів української армії (за окремими винятками, як-от морпіхи чи 25-та бригада), були Внутрішні війська.

Головною невійськовою силою, яка протистояла агресії, виявилися прості громадяни — кримські татари, українці, росіяни, євреї, вірмени й інші. Але ті, хто нарікає, що кримські татари, мовляв, не взяли зброю й не чинили опір окупантам, забувають, що цей народ за останні століття своєї історії мав цілком мирний спосіб життя й мало чим відрізнявся від інших кримчан.

Режисер Ахтем Сеїтаблаєв поділився спогадами: «Що стосується кримських татар: я точно знаю, що чоловіки готові були виходити й захищати свою землю. Але ніхто не міг повірити, що таке станеться. Крім того, були великі надії на солдатів української армії, яких у Криму 20 тисяч. Адже коли на 18 травня виходили бити татар або під час подій на Ай-Петрі, знаходився і „Беркут“, і Внутрішні війська. Але ніхто не очікував, що буде така тотальна зрада з боку силовиків. А коли вже зайшла регулярна російська армія, я сам своїм сказав: не ходіть нікуди. Тому що ми б пішли на самовбивство. Заради чого?».

Законослухняні громадяни України, кримські татари були щиро переконані, як й інші проукраїнські сили, що завдання захисту безпеки півострова є прямою функцією армії, флоту, СБУ, міліції. Та ці сподівання виявилися здебільшого марними. Хоч варто зауважити, що кримські татари разом з іншими кримчанами здійснили велику роботу, виконуючи, власне, функції держави — забезпечуючи заблоковані українські гарнізони, українські кораблі харчами, водою, телефонним зв’язком.

Севгіль Мусаєва-Боровик так пригадує ті події: «Я знаю, що багато кримських татар готували „коктейлі Молотова“, готувалися до масштабної війни, до партизанського руху. Не було такого, що ми сидимо й нічого не робимо. Але