Читати книгу - "Рогнеда"

До того Полоцьк і Новгород хоч і були суперниками і намагалися один одного випередити, але загалом, жили в мирі.

Новгородці привозили до Полоцька (де навіть мали торговий двір) свої товари на продаж, полочани відповідно теж везли свої товари до Новгорода, де теж мали торговий двір.

Приязні особливої між ними не було, але й ворожнечі теж. Якось мирились, хоч іноді – та ще й при сприятливій нагоді містяни намагалися одне одного підкузьмити. Але тут уже тримай вухо гостро і, як-то кажуть, не дрімай. У торгівлі можуть і обдурити, що не так і рідко траплялося.

Ті і ті, осібно (чи інколи й разом) їздили з товарами до Києва і далі, шляхом із варяг у греки, і ще далі – аж до Візантії.

І так мало би бути завжди, бо коли варяги іноді насували і щось там намагалися грабонути, Полоцьк і Новгород один одного захищали і ставили північних зайд на своє місце.

І якби Рогволодова княгинька не відмовила новгородцю, то так би воно й тривало хтозна скільки. Аджі і ті, і ті були кривичами, людьми одного слова і роду, і мешкали на півночі Русі. І бог-громовержець у них був один – Перун. І бог торгівлі теж один був. І боги любові одні й ті ж самі, слов’янські, Лель та Лада. І свята були одинакові – хоча б того ж Купала, то що їм ділити? Тому й були добрими сусідами. Але як Єлена Прекрасна у давніх греків стала причиною Троянської війни (це ж треба, на що жінки здатні!), так і полоцька княжна Рогнеда, сама того не відаючи, стала причиною збройного нападу Володимира на Полоцьк. Новгородський князь, що тоді ще тільки почав з князька на князя благословлятися, таки взяв гору.

Якби ж Рогволод знав, де впасти, то й соломки б підмостив…

Але суть того, що невдовзі лучиться – як грім серед ясного неба, – буде значно більшою бідою, аніж непорозуміння між Рогнедою та Володимиром.

У боротьбі за першість на Русі Володимир забаг було залучити на свій бік Полоцьке князівство, влада якого вже тоді поширювалася на всі землі сучасної Білорусі.

Між Новгородом і Києвом було воно, Полоцьке князівство, і його треба було перемогти, аби розчистити собі шлях на Київ.

Це коли Володимир задумав і виношував напад на Київ.

Чи, як задумав Ярополк, перед тим як з Києва йти вгору на Новгород, щоб зробити Рогволода своїм спільником.

В обох випадках, ідучи з Новгорода на Київ (чи з Києва на Новгород), Рогволода не обминеш. Його треба було або перемогти оружною рукою, або схилити на свій бік, посватавшись до його дочки.

І все навколо цього й закрутилося. А Рогнеда, не підозрюючи лиха, що вже громадилося на обрії, зайнята була лише собою та своєю вродою.

Наказавши дочці виходити за Ярополка, Рогволод, сам того не підозрюючи, виніс собі вирок. Що насамкінець виявиться смертним.

Чи як тепер прийнято казати: вищу міру покарання.

І Рогволод сам собі її виніс, не на того поставивши[10]. Гадав, у Ярополка (старший в роду, великий князь у Києві, куди вже вище) майбутнє, а виявиться – у Володимира до того – якогось там удільного новгородського князя. І хто б міг передбачити? Рогволод був добрим і завше веселим, але – недалекоглядним. Напевне, сама доля в тій міжусобиці братів, чи – історія – зробила ставку на Володимира, доручивши йому зміцнити Київську Русь і перетворити її на велику державу, а самого Володимира нарекли святим та рівноапостольним, великим і славним… Красним Сонцем Русі…

Не врахував цього Рогволод. Та й звідки він міг знати наперед, чия доля і куди поверне, і хто візьме гору, а хто провалиться в якісь там тартарари?![11]

Намагаючись – кожен окремо – захопити головний престол Русі, брати-князі Святославичі шукали спілки з полоцьким, тоді вельми в силі князем Рогволодом, завше товариським – зі знатними й челяддю він завжди тримався однаково рівно, за що його й любили в князівстві.

Отож після загибелі Святослава Ігоровича на Дніпрових порогах, ще коли печенізький князь Куря стрибав на радощах із черепом київського князя в руках та сьорбав з нього хмільний бузат, запиваючи свою побіду, сини загиблого, навіть ще й тризну по батькові до пуття не справивши, затіяли між собою брань превелику. Полоцький князь Рогволод за нею спостерігав спокійно, певний був – виграє Ярополк. А коли (уявімо й таке) казав сам собі Рогволод, – ніхто з них не виграє, то їхні князівства добряче ослабнуть у тих чварах – теж добре. Тоді Рогволод обом Святославичам диктуватиме свою волю.

Як і гадав Рогволод, спочатку перемагав Ярополк. Мріючи про єдиновладдя