Читати книгу - "Все буде добре"

Марія вибігла з конференц-зали, ледь не висадивши двері. Промчала довгим коридором, навмання заскочила на кухню і, розштовхуючи кухарів та офіціантів, кинулась кудись уперед. Навздогін їй летіли крики, обурення, гамір, а найголовніше – дитячі голоси, що кликали, благали, заповнювали собою все. Величезна хвиля страху – панічного страху – накривала її з головою, і, вибігши на вулицю, Марія заскочила в перший же магазин, купила пляшку віскі та заковтнула одразу половину темної рідини. Важкий удар алкоголю відкинув паніку кудись під ребра, але цього було недостатньо.

Похитуючись, жінка вийшла на вулицю, підійшла до дороги та виставила руку з піднятим догори великим пальцем. Це був майже центр міста, середина дня, вона виглядала дешево й вульгарно, пляшка алкоголю швидше відштовхувала, аніж допомагала, але всесвіт таки мав совість. За десять секунд поруч пригальмувала тонована «Лада Пріора». Не чекаючи особливого запрошення й відкидаючи дурні стереотипи, Марія сіла на переднє сидіння та повернулась до водія.

– З тебе випивка. Інакше я знайду когось іншого.

Чоловік років тридцяти кілька секунд зважував свої плани на день, життєві поради та досвід, протиставляючи це бажанням і вигляду незнайомої жінки й підбираючи правильні слова. Зрештою, він просто завів двигун і рушив. Марії було байдуже куди. Вона хильнула ще віскі. У дзеркалі заднього огляду можна було побачити, як панічна хвиля на відстані, але впевнено, рушила за «Пріорою».

Марія не пам’ятала, як опинилась у клубі. Зате тут не було паніки – лише музика. Одноманітна, гучна, вона глушила всі емоції. Шум, що спочатку заспокоїв, за кілька хвилин почав тиснути на голову. Жінка вийшла в туалет, але навіть тут було гамірно. У сусідній кабінці хтось безсоромно займався сексом, але зараз її більше турбувало те, що вона не могла намалювати собі губи. Руки тремтіли, наче після жахливого перепою, і це було не дивно: Марія не пам’ятала, скільки вже випила.

Її тіло переходило з одного алкогольного закладу в інший, від однієї музики в іншу, з одних рук в інші. І жінка була щаслива, що не пам’ятала всіх деталей. Щаслива, що навколо досягали оргазму незнайомці. Щаслива, що її оточували такі ностальгічно-звичні запахи поту й алкоголю, сексу й хіті, справжнього людського щастя. Щаслива, що сльози капали на колись білий умивальник закладу, імені й місця розташування якого вона не знала й ніколи не дізнається. Щаслива, що, зрештою, вона отримує саме те, на що заслужила. Те, до чого готувало її життя. Те, чим усе й мало закінчитись.

Марія підняла погляд і втупилась у розширені зіниці жінки, яка колись була дуже привабливою, а зараз просто розпливалася на очах.

– Що, щастя захотіла, хвойдо? – процідила Марія, і відображення вишкірилось у відповідь. – Думаєш, можна просто так розкаятись, і тобі на небі все пробачать? Думаєш, курво, усі твої гріхи можна перекреслити звичайним «прости»? Хрін тобі, а не прощення, – Марія зігнула руку в лікті, демонструючи свою зневагу до великого замацаного дзеркала, і жінка у відображенні похитнулась, але не впала.

Марія вхопилася за раковину та змусила себе стати рівно. Кілька секунд вивчала дно умивальника, пропускаючи крізь себе тваринні стогони парочки в одній із туалетних кабінок.

– Чому я не можу просто здохнути? – промовила тихо до невідомого адресата. – Чому я не можу просто здохнути й покінчити з цим?

Діджей змінив сет, і з колонок полинуло щось розслаблююче. Марія зітхнула, відкрутила кран і вмила обличчя. Глянула на себе. Не така вже вона й стара. Так, макіяж явно не пройшов тест-драйв, але на барі сидять і бридкіші особи. Мокрими пальцями розмазала залишки сліз, серветкою підтерла олівець під очима. Цього вистачить, щоб дійти до барної стійки. Парочка з сусідньої кабінки досягла логічного завершення, і тепер важко дихала, перетравлюючи емоції. В усіх їхніх проявах.

Марія вкинула помаду в сумочку й застібнула блискавку, коли верескливий голос перебив діджейський скречінг:

– Тобто як у тебе порвався гандон?

У пам’яті одразу спливло обличчя маленької дівчинки з двома косичками, і Марія буквально вибігла з туалету. На барі сидів самотній грузин і дві сорокарічні жіночки, які й у свої двадцять не вражали красою, не кажучи вже про нині. Це був той випадок, коли ситуації не міг зарадити ні грамотний макіяж, ні алкоголь у необмежених дозах. Але жіночки не втрачали ентузіазму, пускаючи грузину бісики густо нафарбованими очима. Та всі стріли Амура поки влучали в «молоко».

– Щось тонізуюче, – замовила Марія, сідаючи на вільне місце. – І щоб градусів там було більше, ніж калорій.

Бармен кивнув, і, поки жінка повернула голову в пошуках когось симпатичного на танцполі, біля неї вже стояв коктейль. У комплекті чомусь додавався грузин.

– Слюшай, дєвушк, пачіму грусний такой?

– Життя – лайно, але ми з лопатою. Ну, і з коктейлем, – Марія відсалютувала чоловікові та зробила великий ковток.

Шипучий напій, наче торнадо, пронісся її горлом, залишаючи по собі легкий м’ятний присмак. На секунду запекло – і стало добре. Слава тим аборигенам, яким не ліньки було змішувати вогняну воду зі всім підряд.

– Слюшай, а может, я тібя развєсєлю? Давай, паєхалі са мной. Будєт харашо, абіщаю. Паєхалі?

Перш ніж Марія встигла озвучити своє рішення, у розмову вклинився хтось третій.

– Вона нікуди не поїде, – сказав Сашко, дивним чином опинившись поруч.

Його присутність чомусь не здивувала Марію. Дійсно, нащо дивуватись витівкам фатуму, якщо тобі немає що протиставити? Раптом їй дуже захотілося, щоб грузин натовк Сашкові пику.

– Ну, чому? Це дуже хороший чоловік. Відчуваю, що його компанія могла б мене цілком задовольнити, – сказала Марія, ховаючи знущальну посмішку в шипучому коктейлі.