Читати книгу - "Пригоди в оргазмотроні"

який щораз більше захоплювався своїм молодим учнем. Садґер, скоріш за все, не схвалював того, що Райх спав із колишньою пацієнткою. Пізніше Райх висуне Садґеру зустрічні звинувачення в мастурбації своїм же пацієнтам під час сеансів. Райх умовив того лікувати Лію Лазкі безкоштовно. Коли Лазкі сказала Садґеру, що єдиним засобом контрацепції, яким вони зі Сваровскі користувались, було «вчасно витягти», той скористався принагідною можливістю, як заявляв Райх, вставити їй діафрагму прямісінько на аналітичній кушетці. «Він вів себе, як хворий, — Лазкі згадувала про Садґера. — Коли я сказала йому, що практикувала coitus interruptus[21], той сказав, що це призвело до «органоневрозу», і відмовлявся лікувати мене, допоки я не закину цього. Він сказав, що навчить мене, як користуватися діафрагмою». Лазкі додала, підтверджуючи Садґерове ставлення до Райха: «Садґер жахливо ревнував й заздрив Райхові, який тепер покинув його і став улюбленцем Фрейда. Я помітила, що коли під час сеансу в мене не було особливого бажання розпинатися в одкровеннях Садґеру, мені було достатньо просто згадати ім’я Райха, і він (Садґер) одразу ж вибухав тирадами й біснувався, а моя година в його кабінеті спливала непомітно»{81}.

У результаті таких розбіжностей у поглядах Райх завершив практикувати психоаналіз. Письменниця й психоаналітик Лу Андреас-Саломе, яка була музою Ніцше та Рільке, одного разу написала, як Фрейд зауважив, що Садґер «вочевидь насолоджується об’єктами свого аналізу більше, аніж власне допомагає їм чи чогось вчиться у них»{82}. Чи сповнювало Райха те, що він практикував психоаналіз, новими знаннями, чи радше лоскотало нерви Садґеру, залишається питанням без відповіді. Райх, без жодних на те сумнівів, підливав масла у вогонь, в якому горіла повага до Садґера в колах психоаналітиків, і шукав для себе більш політично вигідного наставника. Він продовжував лікування із Паулем Федерном — талановитим, депресивним та неорганізованим віце-президентом віденського товариства, який не лише аналізував Райха безкоштовно, але й, почасти, підгодував свого збіднілого пацієнта{83}.

Федерн працював аналітиком з 1903 року (він був п’ятим, кого прийняли до Фрейдового товариства) і був активним соціалістом, відданим реформам, і — попри їхні подальші розбіжності — він, як ніхто інший, допоміг Райхові пізнати можливості, які психоаналіз надавав для покращення світу, в якому той жив. Батько Федерна був визнаним лікарем, а його мати заснувала Дім урегулювання — організацію, що за допомогою імплементації державних освітянських програм та ініціатив з охорони громадського здоров’я розвивала суспільний добробут у збіднілих районах Відня. Пауль Федерн входив до ради правління цієї установи, коли на її чолі засідала його сестра. Федерн був одним із двох психоаналітиків, яких згодом оберуть до парламенту (іншим був Фрід’юнґ); він став членом муніципальної ради Відня й відповідальним за очищення армійської в’язниці від вошей та проведення опитування щодо питань матеріально-побутових умов життя, про результати яких повідомляли комендантів будинків.

Як стверджував його син Ернст Федерн, який пішов стопами свого батька прямісінько в професію психоаналітика, Федерн був «другом “простих людей”», які прозвали його «Гарун аль-Рашид» на честь легендарного халіфа із «Тисячі й однієї ночі», який великодушно змінював на краще життя багдадських бідняків. Ернст Федерн, який вважав, що його батька забули згадати у написаній Джонсом біографії Фрейда, бажаючи реабілітувати пам’ять про нього, так підсумував професійні здобутки його життя: «Першовідкривач з психічного здоров’я та застосування психоаналізу до соціальних проблем, він палко намагався перетворити психоаналіз в інструмент для соціальних і політичних змін, відтак залишаючись відданим своїм соціалістичним переконанням»{84}.

Федерн був найстаршим віденським учнем Фрейда (його також знали як «Апостола Павла»), і, коли 1922 року Фрейд захворів, той став виконувати обов’язки голови та директора Віденського товариства психоаналітиків. Усе ж Фрейд одного разу сказав Юнгу, що вважав Садґера кращим аналітиком. Терапевтичні навички Федерна також піддала сумніву Гелен Дойч. У своїх мемуарах вона чітко акцентувала увагу читача на високому відсотковому співвідношенні самогубств серед його пацієнтів — улітку 1922 року саме її чоловіка Фелікса Дойча (який за сумісництвом був персональним лікарем Фрейда) викликали на виїзд після того, як одна з пацієнток Федерна скоїла самогубство, випивши отруту{85}. Пацієнтка, окрім того, була небогою Фрейда. У той час Федерн саме аналізував Райха. Як і свій пацієнт, якого й сам колись видумав, Райх призупинив розпочатий із Федерном аналіз, перш ніж добратися до ядра своїх бід — а там, як стверджувала Ільзе Оллендорф у своїй біографії, «таїлися певні проблеми, яким він так ніколи і не зміг зазирнути у вічі».

Два

На 1922 рік австрійська економіка, яка з 1919-го перебувала в стані вільного падіння, тупцювала по краю тотального колапсу. Країна все ще не оговталась від витрат воєнних часів, а рейтинг інфляції виходив з-під контролю. Одразу після війни в обігу знаходилися 12 мільярдів австрійських крон; до кінця 1922-го ця сума сягнула 400 мільйонів{86}. Без вугілля чи нафти, що були необхідні фабрикам, промисловість країни була мертвою, а урядовий монетний двір працював у дві зміни, без упину друкуючи нові банкноти. Люди змінили гаманці на ранці, бо ж носили із собою цілі стоси папірців, що поступово знецінювались. 1922 року була випущена банкнота номіналом у 500 000, а ще рік тому здавалося, що такої в природі існувати не може. Попри неспинний поліграфічний процес, центральний банк не міг упоратися з гіперінфляцією, і провінційні міста стикнулися із потребою самотужки випускати свою екстрену валюту.

Туристи з усіх-усюд ринули до Австрії, аби не проґавити такого вигідного обмінного курсу. Про злощасний «туристичний сезон», під час якого австрійську націю плюндрували жадібні іноземці, Стефан Цвейг писав так: «Усе, що до землі цвяхами не прибили, пропало»{87}.