Читати книгу - "13 звичок, яких позбулися сильні духом люди"

Террі Фоксові у вісімнадцять років поставили діагноз остеосаркома (злоякісна пухлина кістки ноги). Лікарі ампутували йому ногу та попередили, що ймовірність вижити становить лише п’ятдесят відсотків. Вони також дали зрозуміти, що хлопцю пощастило: лише два роки тому, до прогресу в лікуванні онкологічних захворювань, вірогідність залишитися серед живих складала лише п’ятнадцять відсотків.

Минуло три тижні після операції, а Фокс уже ходив за допомогою протезу. Лікарі зауважили, що його позитивний настрій, імовірніше, вплинув на швидке відновлення. За шістнадцять місяців хіміотерапії юнак познайомився з багатьма пацієнтами, які вмирали від раку. Завершивши лікування, він вирішив поширювати інформацію про необхідність збільшення фінансової підтримки ракових досліджень.

Напередодні ампутації Террі прочитав статтю про учасника Нью-Йоркського марафону з протезом ноги. Стаття надихнула його почати бігати, тільки-но це стане можливим. Юнак завершив свій перший марафон у Британській Колумбії, та хоча і прийшов останнім, але публіка на фінішній лінії активно його підтримувала.

Після першого марафону Фокс розробив план зі збирання коштів. Він зважився пробігти усю Канаду, долаючи одну марафонську дистанцію щодня. Попервах Террі сподівався зібрати на благодійність мільйон доларів, однак невдовзі підняв планку. У його планах з’явилася мета: зібрати долар з кожного мешканця Канади, у сумі двадцять чотири мільйони доларів.

У квітні 1980 року Террі пробігав двадцять шість миль (майже сорок два кілометри) на день. З поширенням звістки про ініціативу підтримка почала зростати. Громади влаштовували гучні заходи, коли Фокс прибігав у їхнє місто. Юнака просили виступати з промовою, й зібрана сума зростала.

Террі біг приголомшливі сто сорок три дні поспіль. Але забіг припинився, коли одного дня хлопець не зміг перевести дух — почало боліти в грудях. У лікарні підтвердили, що рак повернувся й уразив легені. Бігун був змушений зійти з дистанції після подолання понад трьох тисяч миль (приблизно 5000 км).

Ця подорож на момент госпіталізації зібрала понад 1,7 мільйона доларів, а коли стало відомо, що Террі захворів, підтримки стало ще більше. П’ятигодинний телемарафон зібрав десять із половиною мільйонів доларів. Пожертви не припинялися, та до наступної весни Фокс зібрав понад двадцять три мільйони доларів. Незважаючи на спроби лікування різноманітними методами, рак поширювався, та у червні 1981 року хлопець помер від ускладнення хвороби.

Террі Фокс усвідомлював, що не може цілковито контролювати власне здоров’я. Йому несила зробити так, щоб люди припинили хворіти на рак. Хлопцю було непідвладне поширення хвороби навіть у власному тілі. Замість концентруватися на цих речах він вирішив спрямувати зусилля на те, що було під контролем.

У листі з проханням підтримати свій забіг Террі чітко висловився, що сам захід рак не вилікує, але принесе зміни. Його слова: «Я дістанусь фінішу, навіть якщо мені доведеться повзти кожну наступну милю».

Вибір зробити щось неймовірне наділив Фокса метою, що живе і досі. Щороку по всьому світі проходить Марафон Террі Фокса. На його честь уже зібрали понад шістсот п’ятдесят мільйонів доларів.

Відмовившись від спроб контролювати все у своєму житті, ви звільняєте чимало часу та сил, які можна присвятити тому, що під контролем. Ось деякі з переваг цього підходу.

• Зростання рівня щастя — люди збалансованого локусу контролю мають найвищий рівень задоволеності життям. Так звані «люди з двостороннім очікуванням», які розуміють, що можна докладати чимало зусиль для керування власним життям, визнаючи при цьому, що не все їм підвладне, набагато щасливіші за тих, хто вважає, що абсолютно все має бути під контролем.

• Кращі стосунки — відмовившись від жаги до керування, ви, ймовірно, покращите стосунки. Проблеми з довірою до інших зменшаться, та ви запросите до свого життя нових людей. Звернутися по допомогу вже не буде проблемою, а оточення вважатиме вашу персону менш критичною. Результати досліджень свідчать, що люди, які полишили спроби все контро­лювати, сильніше відчувають приналежність та товариство.

• Менше стресу — склавши з плечей весь тягар світу, ви відчуєте, що рівень стресу знизився. Імовірно, за відмови від контролю за усім посилиться короткострокова тривожність, але на довгій дистанції стресу та тривоги стане відчутно менше.

• Нові можливості — відчуваючи сильну потребу контролювати усе, важко привнести зміни у життя, бо немає ніяких гарантій позитивного результату. Якщо ви позбудетесь звички все контролювати, зможете впевнено використовувати нові можливості.

• Більше успіхів — більшість із тих, кого непокоїть потреба тотального контролю, має глибоку тягу до успішності, проте внутрішній локус контролю фактич­но може втрутитися у шанси набути успіху. Дослідження показує реальну можливість настільки зосередитися на убезпеченні власної успішності, що насправді можна проґавити нові перспективи для просування до цілі. Облишивши жагу контролювати все, ви виявите посилене бажання озирнутися та, можливо, побачити свій шанс, навіть якщо він слабко пов’язаний із докладеними зусиллями.

Зосередивши погляд на безладі у світі та не звертаючи уваги на те, як контролюєте власне ставлення і поведінку, легко загнати себе в глухий кут. Замість використання сил на попередження бурі сфокусуйтеся на тому, як до неї підготуватись.

Передавати завдання та обов’язки іншим людям.

Прохати про допомогу, коли вона потрібна.

Зосереджуватися на вирішенні проблем у межах контролю.

Урівноважено міркувати