Читати книгу - "Мудрі жінки"

У перший рік Любиного вчителювання померла її бабуся. Дівчина зателефонувала Миколі, і він так спланував свою роботу, щоб побути день-два в Ужгороді. Він допоміг Любі організувати похорон. її колеги зі школи сприймали його за Любиного родича. А він був для неї більше, ніж просто родич: Микола став для неї всім.

Після похорону він вперше залишився в Люби вдома. Вона була така нещасна і одинока! Сиділи довго, говорили. Люба розповідала про свою родину, сім’ю. Плакала. Близьких родичів — нікого, далекі — по селах. Друзі є, але більше студентські — розкидані по роботах за направленням. Нових друзів ще не було, мала лише колег по роботі.

Микола розповідав їй про свою сім’ю, друзів. Не хотів надто вихвалятись та змальовувати все в рожевих барвах, щоб не травмувати Любину самотню душу.

Звечоріло. Микола почав відчувати, що його симпатія та жалість переросли в сильний потяг до жінки. Чоловік бачив, як Люба дорослішала — спочатку в машину сідало гарне циганкувате дівча, яке за кілька років перетворилось на красиву і звабливу Кармен. Увечері Микола залишився в цьому домі вже із дорослою ЛюбоюКармен. Трапилось те, що неодмінно сталося в її та його житті.

Він цілував її несміливо і ніжно, а вона так палко відповідала на пестощі, що він не втримався від спокуси бути з нею. Микола любив її, був першим чоловіком, якому Люба віддалася. Це ще більше розбудило в ньому давно забуті юнацькі почуття.

Микола знав, що стосовно дружини чинить підло, непорядно. Він любив Марію і ніколи не забував про свою, тоді ще маленьку, донечку Яринку. Але тут, з Любою, в його душі вирували зовсім інші почуття.

У перший раз їхньої близькості Люба сказала Миколі, що ні з ким не зустрічалася в університеті — чекала тільки на нього. Він бачив, що дівчина говорила щиро. Не раз зауважував, як вона раділа, коли приїздив, щоб відвезти в університет. Та й коли вона

вже працювала, а Микола приїздив до неї на зустріч — змінювалася на лиці, очі світилися щастям. Таке не помітити неможливо.

Це був початок його нового роману, нового кохання, ще одного життя. У нього в серці було місце для двох цілком різних жінок і різних кохань. Люба знала про його сім’ю все: що вони зробили, що купили, де були, в який клас пішла Яринка, як вчиться і таке інше.

Він розповідав їй про сім’ю, щоб якось зменшити свою провину перед Марією і не бути в очах Люби підлим зрадником. Він і сам не міг збагнути, навіщо усе це розповідає, мабуть, так йому було легше на душі. Люба вміла його розрадити, пожаліти, не вимагала нічого для себе. Вона його кохала, і їй було досить тих п’яти-шести днів на місяць, які вони проводили разом, бо розуміла, що ці дні Микола краде у своєї сім’ї. Мучилась від цього і відчувала велику провину перед Марією, гріх перед Богом.

Микола почав приїздити регулярно. Ні він, ні вона уже не могли відмовитися від свого казкового кохання. Воно було сильніше за них. Правду говорять, що бувають випадки, коли людина любить двох однаково сильно і водночас по-різному.

У Миколи був саме такий випадок — він любив і свою білявку Марію, і свою смаглявеньку Любу.

Коли Люба завагітніла, то дуже хвилювалась, що скаже Микола. її тривога була безпідставною. Микола зрадів, бо не раз думав: «Було б добре, якби у нас була дитина і Люба належала лише мені». Він, як кожен чоловік, був великим егоїстом, один хотів царювати у двох королівствах.

Минав час, і Люба народила дівчинку — таку ж смаглявеньку, як тато і мама. Микола любив це дитя. Чоловіки у зрілому віці до своїх менших дітей ставляться зовсім по-іншому, ніж до первістків. Він чекав кожної наступної зустрічі з дитиною не менше, ніж зустрічі з Любою. Донечка відповідала взаємністю своєму таткові — вона ж так рідко його бачила.

Микола допомагав Любі, як міг. Зарплатню ділив на дві сім’ї порівну. Був одним господарем на дві хати. Багач-бідняк: ще трохи — і мусить залишити одне царство. Збудоване на фальші і брехні стояти довго не зможе, як замок із піску, зведений на морському узбережжі. Трохи більша хвиля — і замку як не було.

Час невпинно спливає. І молодша донька росте, і старша дорослішає. Батько любить їх однаково, бо вони обидві — його кров, його життя. Часто, особливо в дорозі, Микола замислювався над ситуацією, яку він сам створив. Вирішив нічого не ламати. Хотів бути щасливим з однією, і з другою сім’єю стільки, скільки дозволить доля. Хоча знав, що робить підло, але не міг розрубати цей міцний вузол. Передчував, що колись має настати кінець цьому подвійному життю, буде соромно перед Марією. Цього він боявся найбільше, знав, що це смертельно зранить серце дружини. Йому шкода було обох жінок, він кохав їх однаково, і сам не знав, з ким би він хотів залишитись, якби довелось обирати. Та усе вирішили дві його дружини…

У будинку Люби на серванті були фотографії Яринки з татом. Люба своїй дитині говорила, що в неї є старша сестричка, яка живе в іншому місті. Це так само татова доня, і вони обов’язково познайомляться.

Фотографій Марії, безперечно, не було, але і Марію, і її подругу Роксолану вона бачила на фотографіях десятки разів. Того дня, коли подруги вели своє спостереження, Люба з дитиною вийшла у сквер на майданчик і відразу ж впізнала обох. Серце в неї обірвалось.

Люба молила Бога, щоб жінки не дочекалися приїзду Миколи і щоб Марія не вчинила скандалу. Люба мала репутацію порядної жінки. Такою, зрештою, вона і була. Микола був першим і єдиним чоловіком в її житті. Люба була вірною йому всі десять років, поки вони були разом. Любила його понад усе… Та колись мав настати кінець подвійного життя Миколи.

Коли Микола приїхав, у Люби від хвилювання підкосилися ноги. Вона спиною відчувала погляд обох жінок. Розуміла, про що вони думають, благала Бога, щоб її дім обминули