Читати книгу - "Джейн Ейр"

здавались навіть кращими за очі міс Темпл, але краси їм надавав не їхній колір, не довгі вії чи тоненькі, неначе намальовані брови, а розум і жвавість, що світилися в них. Вона заговорила, і я не могла повірити, що це говорить вона. Хіба ж може чотирнадцятилітня дівчинка мати таку глибоку, таку сильну душу, щоб з неї бив могутній струмінь щирого, довершеного і пристрасного красномовства? А саме такими були слова Елен того пам'ятного для мене вечора; дух її, здавалось, квапився пережити за короткий час усе те, що багато хто переживає за довге життя. Вони розмовляли про речі, що їх я зроду не чула: про стародавні часи й народи, про далекі країни, про розгадані й ще не відкриті таємниці природи; говорили вони й про книжки. Яку силу книжок вони прочитали! Які широкі знання вони мали! Як добре вони знали історію Франції й французьку літературу! Однак мій подив дійшов до краю, коли міс Темпл спитала в Елен, чи не пробувала вона у вільну хвилину пригадати латинь, якої її навчав батько, а потім дістала з полиці книжку — то був Верґілій — і попросила її перекласти сторінку. Елен почала читати, і моя шаноба до неї зростала з кожним перекладеним рядком. Ледве вона встигла скінчити, як задзеленчав дзвінок: настав час лягати спати. Ми мусили негайно йти. Міс Темпл обняла нас обох і сказала:

— Хай Господь благословить вас, діти! Вона тримала Елен у своїх обіймах довше, ніж мене, і відпустила її дуже неохоче; проводила її поглядом аж до дверей;

дивлячись на неї, знову тяжко зітхнула і витерла зі щоки сльозу.

З-за дверей спальні ми почули голос міс Скетчерд. Вона оглядала шухляди комодів і саме висунула шухляду Елен Бернс. Вона зустріла Елен суворою доганою і додала, що завтра їй буде почеплено на плече кілька недбайливо згорнутих речей.

— Мої речі справді лежали жужмом, — тихо сказала мені Елен. — Я хотіла поскладати їх і забула.

Наступного ранку міс Скетчерд написала великими літерами на шматку картону слово «Нечепура» і почепила цей напис на високе, розумне й благородне чоло Елен. І та носила його аж до вечора, спокійно й терпляче, вважаючи, що заслужила таку покару. Та тільки-но скінчилися вечірні уроки і міс Скетчерд пішла, я підскочила до Елен, здерла картон і жбурнула його в камін. Лють, на яку вона була нездатна, кипіла в мені цілісінький день, буйні пекучі сльози раз у раз котилися по моїх щоках, бо її покірливість завдавала мені нестерпного болю.

Десь через тиждень після описаних подій міс Темпл отримала відповідь від містера Лойда; він, очевидно, підтвердив, що я казала правду. Зібравши всю школу, міс Темпл оголосила, що було перевірено справедливість обвинувачень, висунутих проти Джейн Ейр, і вона рада заявити, що Джейн ні в чому не винна. Вчительки почали мене вітати й цілувати, а по рядах моїх товаришок перебіг вдоволений шепіт. Отже, з мене спав тяжкий тягар, і я з запалом взялась за навчання, твердо вирішивши перебороти всі труднощі. Я завзято працювала і добилася деяких успіхів; моя пам'ять дедалі покращувалась, навчання загострювало мій розум. Через кілька тижнів мене перевели до наступного класу, а через два місяці дозволили брати уроки французької мови та малювання. За один день я вивчила два часи дієслова etre і намалювала свій перший будинок (своїми перекошеними стінами він міг позмагатися з Пізанською вежею). Того вечора, вкладаючись спати, я навіть забула приготувати собі в уяві смачну вечерю — смажену картоплю або тепле молоко з булочкою; цими ласими стравами я звичайно намагалася заспокоїти голод, що завжди мене мучив. Натомість я наситилась видовищем чудових малюнків, які постали переді мною в темряві і всі були мої власні: будинки й дерева, мальовничі скелі й руїни, череди корів, як на картинах голландських художників, гарненькі метелики, що пурхають над трояндами, пташки, які дзьобають стиглі вишні, гніздо кропив'янки із схожими на перлини яєчками серед молодих пагінців плюща. Думала я і про те, чи зможу колись вільно перекладати французьку книжку оповідань, яку мадам П'єро показувала мені того дня. Солодкий сон узяв мене в свої обійми. Правду сказав мудрий Соломон: «Краще зелень, подана з любов'ю, ніж жирний бик, приправлений зненавистю».

Тепер би я нізащо не поміняла Ловуда з його нестатками на розкоші Ґейтсхеда.

РОЗДІЛ IX

Проте нестатки, чи, скоріше, злигодні в Ловуді відчувались дедалі менше. Надходила весна; ось вона вже й настала. Пересілися зимові морози, потанули сніги, потеплішали зимові вітри. Мої бідні ноги, набряклі й здерев'янілі під час січневих холодів, почали загоюватись і відтухати від лагідного подиху квітня. Вночі і вранці вже не було тієї справді канадської холоднечі, од якої в нас застигала кров у жилах. Тепер ми вже охочіше йшли на прогулянку в сад, а в теплі сонячні дні гуляти там було й зовсім приємно; на рудих клумбах вже пробивалася зелень, що день, то буйніша, так ніби вночі тут з'являлася Надія, лишаючи по собі уранці дедалі яскравіші сліди. З-поміж листя проглянули квіти: проліски, крокіси, лілові ведмежі вушка та золотаві братки. У четвер по обіді (то були напівсвяткові дні) ми ходили на прогулянки і щоразу знаходили все нові й нові гарненькі квіти край дороги та попід живоплотами.

Я також знайшла для себе приємну розвагу — милуватися краєвидом, що розгортався поза високою цвяхованою огорожею нашого саду. Там височіло величне пасмо горбів, що оточувало глибоку долину, зелену й тіняву, де по темному кам'янистому дну весело вистрибував струмок, граючи блискотливими бризками. Зовсім інакшим був цей краєвид під сталево-сірим зимовим небом, коли все скувало морозом і засипало снігом! В ту пору з фіолетових верхів'їв, гнані східними вітрами, спадали холодні, як смерть, тумани, вони котилися по схилах і зливалися з морозяною імлою, що здіймалась над струмком. Та й сам струмок тоді бурхливо і нестримно котив свої каламутні хвилі, він мчав через ліс, і його скажений рев, до якого частенько прилучалися шум заливного дощу або завивання бурі, було чути далеко навкруги. А ліс на його берегах стояв шерегами кістяків.

Квітень перейшов у травень; і був то гарний, тихий травень. Щодень над головою синіло ясне небо, лагідно пригрівало сонце, і теплий вітерець повівав із заходу або з півдня. Навколо все буяло. Ловуд розпустив свої пишні кучері, він увесь зазеленів, заквітчався. Велетенські в'язи, ясені та дуби знов ожили й запишалися. У затишних куточках буйно повиганялися лісові трави, незліченні різновиди моху