Читати книгу - "Українська література 17 століття"

матацтво і фундамент всіх інших єресей. Бо подобній було самому Спасителеві так речи: «Ту во єдном хлібі тіло і кров». Чого Христос не рекл, але розділив особно тіло под особою хліба, а кров под особою вина. Що щирей вселенський учитель, Павел святий, научаючи, мовить, же од господа то приняв; под хлібом — тіло, а под вином — кров Спасителєву, во пам’ять страданія його, вірним уживати кажет. А оні ввесь мир од святого келиха оддалили.

А по том іншії всі святості, которії церков святая од святих апостол і богоносних отець приняла, єдні проч викинули, а другії повиворочали.

І так діавол сіті свої ім далей, тим барзій в них розтягаєт. А господь бог ся в том кохаєт, в чом костьол альбо темплюм, взявши назвисько од потупленія віри Христови, забавляється.

Бо і царество грецькоє, котороє ся первій називало хрис-тіанським, міло в собі тую мудрость світськую і владзу земную. І для того яко самі цесарове христіанськії, так і патріар-хове всіх чотирьох столиць в рожнії блуди, герезії, одще-пенства од православія вопадали. І для того господь бог, не хотячи дати погибнути тому царству, за великії добродітелі їх продков, помилував їх (що римляни казнею бути розуміють, але ми, православнії, помилуваннєм). Напервій мудрость світськую оддалив од них; а дав смиренномудріє, одняв скіпетра царськії, которії мучували православних христіан, а дав хоть поганина, але оборонцю. Которий, хочай то взявши свой кінсон, не только духовним, але і світським православним без дання причин жадної кривди не чинить, і, як пес, скарбу стережет, сам не разхищаєт і хотящим разхищати забороняєт.

Тут ся виповняють онії слова Христові, же брами пекельнії віри Христової, на визнанню Петра святого уфундованої, перемочи не могуть. Тут ся і онії слова виповняють: «Не бой-ся, малоє моє стадо, яко отець мой благоізволив вам дати царствіє небесноє». Тут ся виповняють [слова] і о оном кораблі, плаваючом по морю зуповном, же його волненіє затопити не может. Тут ся виповнили і онії слова: «Поселяю вас, яко овці посреді вовков».

Присмотрімо ж ся, яко поганин, ворожий неприятель, віри не ломлет, не'губить, за віру не мучить, маєтностей земних не забираєт, до своєї віри кгвалтом не примушаєт, яко римськая столиця.

Нехай же тя не приводить до одступлення віри оздоба церемоній римських, вольності, розказування всьому світу, мудрость світа того і щастя світовоє. Бо тоє все не пользуєт, але вредить, і в том ані сам Христос, ані апостолове, ані отцеве святії не кохалися, і овшем од того бігали.

А [з] другої сторони — наших патріархов убозством і зневоленнєм не стидися. Сам абовім Спаситель за себе кін-кон давав. І апостоли і святії отці аж до трьох сот і шести літ по вознесенії' Христово [м] под нечестивими царями [жили]. І овшем з того ся тіш, іж наша церков єст уфундо вана і основана на Христі, камені краєугольном, засіла в Сіоні во Ієрусалимі, там, где все спасеніє наше содіяся маєт в собі святості од Спасителя цалії, ненарушонії, віри визнання иевонтпливії, і нераздрушонії. І онії обітниці Спасителеві на [нас] ся виповняють, же брами пекельнії православія церкви восточної не перемагають. Не только вселенський неприятель, але і з нас самих повставші лож-нії учителі, ухопленії мудростію римською, одступленієм своїм правовірних христіан одоліти не могуть.

В том можеш собі на приклад взяти братство вілен-ськоє |35, як його превратити не могуть од православія ні опіь, ні меч, але тим барзій бог їх подкріпляєт, так, іж в нім знайдуються люде учокії, годнії, терпливії, смиренно-мудрії; мають шлем спасенія і меч духовний, одолівають властей потужним, духовной і світськой, а слово божіє не в’яжеться, але овшем ростет і множиться у правовірующих.

Не слухай же тих баламутов, которії тобі вдають, іж би там церков божія правдивая міла бути, где владза світськая з духовною змішалася, где пиха гніздо собі збудувала, где мудрость світа того гіанует, где філософія поганськая, Арістотелева наука, слово божіє виворочаєт і інако вірити кажет, где духовнії пространно живуть, вольпостей вшеляких заживають, на віру [православную] і святую не словом божим, але мечем воюють. Бігай од них, бігай! Бо то не Христова, але антихристова віра,- которої ся противниці наші держать.

Мелетій СМОТРИЦЬКИя

0PHNCE,

ТОБТО ПЛАЧ єдиної СВЯТОЇ ВСЕЛЕНСЬКО! АПОСТОЛЬСЬКОЇ СХІДНОЇ ЦЕРКВИ, з ПОЯСНЕННЯМ ДОГМАТІВ ВІРИ. ПЕРШЕ З ГРЕЦЬКОЇ МОВИ НА СЛОВ'ЯНСЬКУ. А ТЕПЕР ІЗ СЛОВ’ЯНСЬКОЇ НА ПОЛЬСЬКУ ПЕРЕКЛАДЕНИЙ ФЕОФІЛОМ ОРТОЛОІ'ОМ, ТІЄЇ Ж СВЯТОЇ СХІДНОЇ ЦЕРКВИ сином.

Фрагмент,

РОЗДІЛ 1,

в якому міститься плач, або нарікання церкви святої східної на злочинних синів

Горе мені, злиденній, ой леле, нещасній, звідусіль в добрах моїх обідраній, ой леле, на ганьбу тіла мого перед світом із шат роздягненій! Біда мені, незносними ладунками обтяжс-ній! Руки в оковах, ярмо на шиї, пута на ногах, ланцюг на стегнах, меч над головою двосічний, вода під ногами-глибока, огонь з боків невгасимий, звідусіль волання, звідусіль страх, звідусіль переслідування. Біда в містах і в селах, біда в полях і дібровах, біда в горах і в земних безоднях. Немає жодного місця спокійного ані житла безпечного. День у боліс-тях і ранах, ніч у стогнанні й зітханні. Влітку спека до млості, взимку мороз до смерті: бо ж гола-голісінька і аж на смерть гнана буваю. Колись гарна й багата, тепер споганіла й убога. Колись королева, всьому світові люба, тепер усіма зневажена і опечалена.

Приступіть до мене, усі живі, всі народи, всі жителі землі! Послухайте голосіння мого і дізнайтесь, якою я була колись, і подивуйтеся.

Посміховищем тепер світові стала, перша оздоба східної а колись була дивом дивним і лю-церкви дям, і ангелам. Оздобленою була

перед усіма, принадною і милою, гарною, як вранішня зоря удосвіта, красною, як місяць, чарівною, як сонце, одиначкою у матері своєї, вибраною неньці моїй рідній за єдину чисту

голубицю непорочну, ані жодної близни і зморшки або чогось такого не маючи. Олія розлита — ім’я моє; криниця води живої — назвисько.

Вгледівши мене, дочки сіонські 1 найблагословеннішою королевою проголосили. Коротше кажучи, тим я була між дочками сіонськими, що Єрусалим між усіма містами жидівськими; що лілія між терням, тим я була між дівицями.

Через ту красу зажадав король, кращий з-поміж синів людських, вроди моєї, а полюбивши мене, вічним шлюбом з собою з’єднав.

Діток народила і зростила, а вони церква східна зреклися мене, стали мені посьмі-

ОД ВЛАСНИХ СИНІВ v „

СВОЇХ ТЕРПИТЬ ховиськом і глумом. Ьо роздягли

мене з шат моїх і