Читати книгу - "Країна Моксель, або Московія. Книга 3"

один раз, а одну за одною. Відчуваєте, яка сильна, самостійна особистість? Ігнорує накази самого Великого хана. Смішно і немудро! Адже Плано Карпіні подібного написати не міг. Він знав стан справ у імперії Чингісидів, де за непокору ханові негайно відрубували голову. І не тільки за непокору ханові, а навіть за непослух баскакові. Послухаймо Плано Карпіні:

«Башафів (баскаків. — В. Б.), або намісників своїх, вони ставлять у землі тих, кому дозволяють вернутися; як вождям, так і решті належить підкорятися їх [кожному] рухові, і якщо люди… не роблять того, що вони хочуть, то ці башафи (баскаки. — В. Б.)… людей… убивають…» [28, с. 34].

Тому якщо б Олександр, перебуваючи «в Русії», отримав повеління від сім’ї Великого хана і не виконав його негайно, то місцевий баскак тут же відрубав би йому голову або, в ліпшому для нього випадку, відправив би до хана примусово.

Вся загадка тільки в тому, що Плано Карпіні не міг знати думок і дій Олександра, тому що ханський гонець із Каракорума до «Суздаля» і назад мав би добиратися (верхи на коні) не менше ніж вісім місяців, враховуючи, що була зимова пора. На той час Карпіні вже перебував у Кракові.

Тому вся розповідь про послання матері Великого хана Гуюка до Олександра, так званого Невського, — елементарна побрехенька, звичайнісінька «вставка» у текст.

На побрехеньки Плано Карпіні всі ці вигадки не схожі. Головне, в подібній брехні для звеличення Олександра, так званого Невського, він не був зацікавлений. У цій велетенській омані зацікавлені насамперед московські правителі.

У другій половині XIII століття в Русі (справжній!) гриміла слава про «великого короля всієї Русі». Про що, цілком очевидно, знав Плано Карпіні. Тим більше, що цей титул Данилові Галицькому особисто надав Папа Інокентій IV, який послав Плано Карпіні і до Данила Галицького, і до хана Батия.

А у XVIII столітті, в часи виникнення Російської імперії, коли всі здобутки київської (української) державності викрали і присвоїли Москві, московити вирішили возвеличити Олександра, так званого Невського, на противагу Королю всієї Русі Данилу Галицькому.

«Приєднати» (або «прихопити») у якийсь спосіб «Короля всієї Русі» Московії не давала змоги європейська історія і місце перебування Данила Галицького. Ось тоді, за московським «писанням», десятирічний хлопчак очолив війська у Невській та Чудській «битвах», а згодом — перестав підкорятися наказам ханів. У Московії на арені з’явився такий собі історичний піжон. Згодом дійшло до цілковитого абсурду, коли в дитячих книжках стали писати: «В Золотій Орді поважали і боялися руського полководця, який уже здобув дві великі перемоги. Хани розуміли, що князь Олександр Невський прагнув тільки одного—відродити колишню силу Русі» [30, с. 14].

Усе це пишеться про людину, яка в 1246 році була тільки «хлопчиськом на побігеньках» між ханом і князями справжньої Русі (України).

Ось навіщо було запущено брехню в катерининське видання книги Плано Карпіні «Історія Монгалів».

Наразі ми порівнювали й аналізували текст книги Плано Карпіні 1911 і 1957 років видання. Як бачимо, книга переповнена московськими «доважками брехні». Навіть необізнані читачі звернули увагу на наявні суперечності.

І, щоби закінчити розділ, хочу навести читачам текст справжнього послання Великого хана Гуюка Папі Інокентію IV, відправленого з Плано Карпіні. Послання має настільки виразно погрозливий характер, що цілком позбавляє московитів будь–яких ілюзій стосовно їхнього минулого. Послухаймо послання Великого хана:

«Силою Вічного Неба Далай–хан усього великого народу; наш наказ.

Цей наказ посланий великому папі, щоб він його знав і зрозумів.

Після того як була рада в… області Кагаї, ви нам відправили прохання про покірність, що було почуто від ваших послів. І якщо ви чините за словами вашими, то ти, котрий є великий папа, приходьте разом самі до нашої особи, щоби кожен наказ Яси ми вас примусили вислухати в той самий час.

І ще. Ви сказали, що якщо я прийму хрещення, то це буде добре; ти мудро вчинив, приславши до нас прохання. Але ми це твоє прохання не зрозуміли.

І ще. Ви послали мені такі слова: «Ви взяли всю область Majar (Угрів) і Kiristan (християн); я дивуюся. Яка помилка була в цьому, скажіть нам?» І ці твої слова ми теж не зрозуміли. Чингіс–хан і Каан послали до обидвох вислухати наказ Бога. Але наказу Бога ці люди не послухалися. Ті, про котрих ти говориш, навіть мали велику раду, вони показали себе зверхніми і вбили наших послів, яких ми відправили. В цих землях силою вічного Бога люди були вбиті і знищені. Деякі за наказом Бога врятувалися, єдино його силою. Як людина може взяти і вбити, як вона може схопити (і замикати в темницю)?

Хіба так ти говориш: «я християнин, я люблю Бога, я зневажаю і…» Яким чином ти знаєш, що Бог відпускає гріхи і по своїй благості дарує милосердя, як можеш ти знати його, тому що вимовляєш такі слова?

Силою Бога всі землі, починаючи від тих, де сходить сонце, і закінчуючи тими, де заходить, даровані нам. Крім наказу Бога, так ніхто не може нічого зробити. Нині ви повинні сказати щиросердно: «ми станемо вашими підданими, ми віддамо вам все своє майно». Ти сам на чолі королів, усі разом, без винятку. Прийдіть запропонувати нам службу і покірність. З того часу ми будемо вважати, що ви підкорилися. І якщо ви не послухаєтеся наказу Бога і вчините спротив нашим наказам, то ви станете (нашими) ворогами. Ось що вам слід знати. А якщо ви вчините інакше, то хіба ми знаємо, що буде, одному Богу це відомо.

В останні дні джамада–аль–ахар року 644 (3–11 листопада 1246 р.)» [29, с. 220–221].

Грамоту хана Гуюка до Папи Інокентія знайшов в архіві Ватикану польський монах Кирило Каралевський вже в наш час, у 1920 році. У ХV–ХVІІ століттях послання, мабуть, мало кого цікавило. Тому довгі роки його ніхто не чіпав.

За свідченням Плано Карпіні, грамоту було написано у двох примірниках: «…ми написали її по–латині», а «…вони переписали грамоту по–сарацинськи» [28, с. 58]. Сарацинською виявилася перська мова. Саме грамоту перською мовою було знайдено у сховищі Ватикану.

Я навів лист Великого хана Гуюка, щоб іще раз переконати читачів у невідповідному трактуванні тексту Плано Карпіні Катериною II, яка видала книгу 1795 року. Адже в 1246 році ніякої «північної Русі з містом Суздалем» не існувало і «син князя Ярослава» — Олександр у той рік перебував заручником (аманатом) хана Батия. А залишилися вони з батьком живі в 1237 році лише тому, що справді сказали Батиєві: «Ми віддаємо вам