Читати книгу - "Острів Сильвестра"

5

Насправді все відбувалося не так. Все на цьому острові відбувалося набагато драматичніше і навіть трагічніше.

Пінга і Понг потрапили на цей острів у березні, майже наприкінці місяця. У середині березня у лісі ще лежав сніг, хоч де-неде вже з проталинами. Цьогорічна весна запізнювалася. Та не запізнювалося бажання кохати. Позаминулого року Понг двічі зазнавав поразки у боротьбі за Пінгу. Коли зайці лісу, що розкинувся по берегах озера, сходилися, аби битися за найкращу зайчиху, Понг і помітив її — ставну і в той же час тендітну, з блакитним, ледь помітним відливом на сірому хутрі.

Вона також дивно стрибала і косила очима. Але на шляху Понга постали ще двоє зайців. Яка то була жорстока битва! Особливо задніми лапами, якими самці здатні вбити суперника! Розбита мордочка, пошкоджена нога, підбите око — такими були невтішні наслідки цього любовного змагання.

Поруч, на відстані якогось десятка стрибків, знемагали від муки очікуваного кохання дві молоді зайчихи. Але переможений Понг не пішов до них. Ці зайчихи отримали своїх партнерів. А Пінга (тоді ще не Пінга) побігла в глибину лісу довершувати любов з тим огидним переможцем.

Було б надто жорстоко описувати друге змагання і другий програш бідолашного Понга. Він після цього навіть хотів добровільно піти в зуби до страшного вовка Сільвера, який (всі знали) весь час бродив їхнім лісом. Він тремтів і плакав під кущем і кликав Сільвера. Та коли Сільвер нарешті з’явився, Понг (тоді ще не Понг) кинувся втікати. Коли він біг щосили, йому чомусь здавалося, що перед ним біжить та капосна зайчиха.

Потім була та несподівана осіння зустріч серед лісу. Яким ревниво-солодким було те кохання! Які гарні зайчата потім народилися! А вже далі була зима, коли всупереч всім заячим традиціям Пінга і Понг були разом.

І був цілий рік, коли вони були разом. Правда, кілька разів Пінга зникала, але ж з’являлася знову.

Понг народжувався і вмирав, вмирав і народжувався після тих її зникнень. Тоді, серед весни, падав сніг, а восени ліс заливали його заячі сльози.

А цієї весни вони несподівано натрапили на вовка Сільвера. Хтось із них міг врятуватися, якби вони побігли в різні боки. Але вони мчалися в один, мовби сковані невидимим ланцюгом.

Так вони добігли до краю лісу, за яким починалося озеро. Понг на мить спинився, але побачив краєм скошеного ока, як Пінга помчала далі — по льоду. Тоді він і собі побіг. Лід під його лапами затріщав, але він стрибнув з усіх сил. Коли ступив на берег острова і пробіг трохи ще засніженою, але твердою землею, то вперше озирнувся. Вовк Сільвер борсався у воді, між лісом і островом, і Понг подумав, що вони врятовані.

6

Трагедія полягала в тому, що невдовзі, коли зовсім зійшов сніг, але земля ще була мокрою, Пінга народила четверо зайчат. Вони росли і до того травневого дня, коли на острів припливли хлопець і дівчина, вже весело гасали островом.

А потім була гонитва, і троє зайчат стали жертвами її. Одне вціліло, воно зуміло забитися під найтемніший і найгустіший кущ на острові.

Троє зловлених пливли у човні разом з батьком. Вони не вистрибнули вслід за ним, бо були надто маленькі — три сірих клубочки, вкриті легкою, ледь відчутною, ніжною шерстю.

Яка доля їх чекала? Відбивна на м’ясо? Чи продаж комусь?

— Я пригадую їхні імена і не можу пригадати, — сказала Пінга, коли Понг повернувся в човні загадкової дівчини. — Мені здається, що вони забрали імена разом з собою. Може, ці імена їх порятують?

— Так, люба моя, обов’язково порятують, — поспішив запевнити Понг.

Вона забула через декілька днів після цієї розмови про зайчат. Вона забула так і минулого року, і позаминулого, бо ж щороку ставала мамою три, а то й чотири рази.

На острові лишилося одне зайченя. Але після того жахливого полювання воно боялося навіть своїх батьків.

І все ж Пінга зустрічала його і вважала, що кожен раз зустрічає інше зайченя. Вона чемно віталася і питала, чиє воно? Коли ж зайченя злякано лишало її, Пінга дивувалася сама з себе — а чиє б іще мало бути це зайченя на острові, куди не міг потрапити жоден заєць?

«Я старію, — подумала Пінга. — Цей острів навмисне кимсь вигадано, щоб я була приречена жити на ньому й любити Понга, який є просто зайцем».

Вона подумала, що незвичні слова, рядки, що тепер наповнювали її вродливу заячу голівку, поезія, що звучала в ній («А що таке поезія? — питала вона себе й не могла відповісти), — все це робить її незвичною, благородною, особливою, піднесеною, одухотвореною. Звідкись з’являлися гарні незнайомі слова, звучали, наче приємна музика, мов шелест молодої трави, і від задоволення й гордості Пінга щулила вуха.

Так вона думала два дні тому, коли Понг повернувся на острів. А до того кілька днів і ночей підряд вона сиділа й тремтіла, і вдень над нею тремтіла хмаринка, а вночі самотня зірка, що проривалася крізь хмару. Ця єдина на все захмарене нічне небо зірка вдивлялася в острів. Зірка належала майбутньому цього острова, вона мала його охороняти від злих сил, але Пінга про те не знала. Вона була ще самотніша за цю зірку. На віддалі десяти заячих скоків під кущем тремтіло маленьке зайченя.

7

Сильвестр розплющив очі й побачив над собою мордочки дивних звірів. Зблизька вони видалися страшними, і він з переляку очі заплющив.

— Не бійтеся, — почув він раптом тоненький голосок. — Ми нічого поганого не зробимо.

— Ой, він ожив, — почув він другий, ще тонший голосок. — Він ожив, Понг!

— Дуже добре, — сказав Понг. — У нас з’явився шанс зберегти цей острів, і нас, і його також, цього чоловіка.

«У мене галюцинації», — подумав Сильвестр.

Він розплющив очі. Над ним нікого вже не було.

Поруч зате сиділи два зайці. Він повернув голову — нікого більше на острові не виявилося. Нікогісінько. Хіба десь у гайку міг хтось зачаїтися. Але звідти голосів не було б чути. Отже, це голоси зайців? Але тоді він справді галюцинує. Хоча це означає, що він таки не мертвий.

«Дідько візьми, я, здається, радію цій обставині, — подумав Сильвестр. — Я радію? Холоднокровно задумавши і здійснивши самогубство, я радію, що лишився живим?»

Голос озвався знову. Сильвестр подивився убік і побачив, що один із зайців розкриває рота. Саме з цього рота долинали звуки.

«Це неможливо, — подумав Сильвестр. — Але враження таке, що говорить, промовляє