read-books.club » Пригодницькі книги » Пригоди Тома Сойєра 📚 - Українською

Читати книгу - "Пригоди Тома Сойєра"

124
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Пригоди Тома Сойєра" автора Марк Твен. Жанр книги: Пригодницькі книги. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 23 24 25 ... 60
Перейти на сторінку:
Тоді чийсь приглушений голос запитав:

— Хто йде?

— Том Сойєр, Чорний Месник Іспанських морів. Назвіть ваші імена.

— Гек Фінн, Кривава Рука, і Джо Гарпер, Гроза Океанів, — Том вичитав ці пишні прізвиська у своїх улюблених книжках.

— Добре. Скажіть пароль!

У мороці ночі два хрипких голоси пошепки промовили одне моторошне слово:

— «Кров!»

Том скотив із пагорба окіст і сам з’їхав услід за ним, при цьому перепало і штанам, і власній шкірі хлопця. Звісно, він міг спуститися зручною, рівною стежинкою, що тягнулась уздовж берега, але їй бракувало перепон та небезпек, які так цінують пірати. Гроза Океанів приніс великий шмат свинячої грудинки, аж вибився із сил, доки дотягнув здобуток до місця. Фінн-Кривава Рука поцупив десь казанок і пачку недосушеного листового тютюну і, на додачу, прихопив кілька кукурудзяних стебел, щоб зробити з них люльки.

Слід сказати, що, крім нього самого, ніхто з піратів не курив і не жував тютюн. Чорний Месник Іспанських морів зауважив, що не годиться вирушати в путь без запасу вогню. Думка була мудрою: про сірники в ті часи в маленьких містечках практично не знали. За сто метрів вище по річці хлопці помітили багаття, що тліло на великому плоту, підкралися до нього і потай викрали головешку. З цього вони зробили цілу пригоду: то шикали один на одного, то раптом зупинялися і прикладали палець до губів, то опускали руку на уявне руків’я кинджала, то зловісним шепотом наказували, якщо «ворог» заворушиться, «встромити йому зброю в груди по самісіньку рукоятку», адже «мерці не виказують таємниць». Хлопчаки добре знали, що робітники, які працювали на плотах, зараз у місті, ходять по крамничках або пиячать, і все ж для них не було б виправдання, якби вони поводилися не так, як годиться піратам.

Незабаром вони відчалили: Том віддавав команди, Гек став до кормового весла, Джо на носі. Том стояв посередині плота, схрестивши руки на грудях і насупивши брови, й наказував глухим, суворим шепотом:

— За вітром! Тримати за вітром!

— Так, сер!

— Так тримати!

— Так, сер!

— Поворот на піврумба!

— Так, сер!

Оскільки хлопчаки гребли рівно й повільно, виводячи пліт на середину ріки, то зрозуміло, що ці накази лунали просто так, заради красного слівця, і нічого не означали.

— Які вітрила підняті?

— Нижні, марселі та бом-клівери, сер!

— Поставити бом-брамселі! Гей, ви там! Пошліть десяток матросів на форстень-стакселі! Ворушись!

— Так, сер!

— Розпустити грот-брамсель! Шкоти і браси! Хутчіше, хлопці!

— Руль під вітер! Вліво на борт! Приготуватися взяти на абордаж! Ліворуч руля, ще лівіше! Нумо, хлопці, дружніше! Так тримати!

— Є так тримати, сер!

Пліт проминув середину ріки, хлопчики повернули його за течією і поклали весла. Рівень води був невисокий, так що течія була не дуже швидкою — не більше, ніж дві-три милі на годину. Хвилин сорок або й годину хлопчики пливли мовчки. Тепер пліт проходив повз Сент-Пітерсберг. Два-три вогники мерехтіли вдалині, над широкою туманною гладдю ріки, всипаною відображеннями зірок, містечко мирно спало, навіть не підозрюючи, яка важлива подія зараз відбувається. Чорний Месник все ще стояв зі схрещеними на грудях руками, «кидаючи останній погляд» на ті місця, де він колись був щасливий, а потім страждав. Йому хотілося, щоб «вона» бачила, як він мчить бурхливими хвилями назустріч небезпеці й дивиться в очі смерті, безстрашно вітаючи її похмурою посмішкою. В своїй уяві він пересунув острів Джексона чимдалі, так, щоб його взагалі не було видно з міста, й тепер «кидав останній погляд на рідні місця» з болем та радістю в серці. Решта піратів також «кидали останній погляд», і всі вони дивилися так довго, що течія ледь не пронесла їхній пліт мимо острова. Однак хлопці вчасно помітили небезпеку і відвернули її. Близько другої ночі пліт сів на мілину ярдів за двісті вище від острова, і хлопчики вбрід перетягнули на берег усі свої пожитки. На маленькому плоту знайшлося старе вітрило, і вони розтягнули його між кущами замість навісу, щоб накрити провіант; самі ж збиралися спати під відкритим небом, як і годиться піратам.

Вони розпалили багаття біля поваленого дерева за двадцять-тридцять кроків від темної гущавини лісу, підсмажили на вечерю цілу сковорідку свинячої грудинки і з’їли половину кукурудзяних хлібців, які прихопили з собою. Це було таке щастя — бенкетувати на волі в недоторканому, безлюдному і ще не дослідженому лісі, далеко від людського житла. Ніколи не повернуться вони до цивілізованого життя. Язики вогню, піднімаючись до неба, освітлювали їхні обличчя, кидали червоні відблиски на колони дерев, які тягнулися вглиб лісового храму, на лаковане листя та пагони дикого винограду.

Коли зник останній шматочок підсмаженої грудинки та була з’їдена остання скибочка кукурудзяного хлібця, хлопчики розляглися на траві, ситі й задоволені. Можна було вибрати трохи прохолодніше місце, але їм не хотілося відмовляти собі в романтичному задоволенні грітися біля похідного вогнища.

— Правда, здорово? — сказав Джо.

— Звісно! — відгукнувся Том. — Що б сказали наші хлопці, якби побачили нас?

— Що сказали б? Та вони б усе на світі віддали, аби тільки опинитися на нашому місці! Хіба ж ні, Геккі?

— Я теж так думаю, — сказав Гек. — Не знаю, як інші, а я задоволений. Чого ще хотіти? Чесно кажучи, я не завжди можу напхати пузо досита; а ще… тут тебе ніхто не зачіпає, не вилає ні за що.

— Таке життя саме для мене, — додав Том. — Не треба вставати рано, і до школи ходити не треба, і вмиватися теж, та й решта всілякої дурні відпадає. Розумієш, Джо, якщо ти пірат, тобі не треба нічого робити, доки ти на березі; а ось самітник мусить увесь час молитися, та й подумай — не дуже весело бути завжди одному.

— Так, це точно, — відповів Джо. — Я, знаєш, про це якось не подумав раніше. А тепер, коли я став піратом, мені це більше до вподоби.

— Бачиш, — пояснив йому Том, — самітників зараз не надто шанують, не те що колись. Ну, а піратом бути завжди почесно… О, а ще самітнику треба спати на чомусь дуже твердому, носити веретище і посипати голову попелом, під дощем мокнути і…

— А для чого носити веретище і посипати голову попелом? — поцікавився Гек.

— Не знаю. Але так треба. Всі самітники так роблять. І тобі довелося б, якби ти пішов у самітники.

— Ну, це вже дзуськи, — відрубав Гек.

— А що б ти робив?

— Не знаю… Сказав би: не хочу — та й усе.

— Хто б тебе послухав? Це ж такі правила.

— А й я б утік, та й по всьому.

— Утік! Оце

1 ... 23 24 25 ... 60
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Пригоди Тома Сойєра», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Пригоди Тома Сойєра"