Читати книгу - "Червона трава"

не додивлялась до кінця. Навіщо мріяти — Лазулі й так прийде, і ніякий це не сон. Грайвесна жила взаправду. Вона пучками відчувала, як кров б’є у скронях, з насолодою стискала й розтискала кулаки, граючи м’язами. На якусь мить навіть заснула, забувши про свою ліву ногу, просто зволікала з тим, що колись доведеться нею поворухнути, бо знала це відчуття і звідати його вчасно було великою насолодою.

Сонце матеріалізувало повітря в мільйони корпускул, поміж яких метушилось кілька крилатих створінь. Іноді вони раптом зникали в порожньому промені тіні, ніби в якій пащі, і тоді Грайвесні трішки хололо на серці. Але вона знову поверталася до своїх мрій і вже не стежила за танком лискучих леліток.

Вона чула всі знайомі звуки, що ними жив будинок: як грюкають унизу двері, як у трубах заводить пісню вода, як за дверима в лункому коридорі безладно похляпує мотузка, якою відчиняли кватирку, — протяг розгойдував її туди-сюди.

У садочку хтось висвистував. Грайвесна поворушила ногою, і нога клітина по клітині повернулася до життя; була мить, коли цей свербіж став просто нестерпним. Як чудово! З тихим млосним стогоном вона потяглась.

На другий поверх піднявся Сапфір Лазулі, і Грайвесна відчула — серце прокидається. Воно не забилося швидше, а тільки ввійшло в рівний ритм, поважний і потужний. Грайвесна відчула, як зарум’яніли її щоки, і втішено зітхнула. Ось що називають життям!..

Лазулі постукав і ввійшов. Він вирізьблювався в рамі одвірків, стрункий і кремезний, з піском у волоссі. На ньому був комбінезон тютюнового кольору і сорочка з розстебнутим коміром. Очі були того сіро-металевого відтінку, якими бувають деякі емалі, рот виразно окреслений, зі смужкою тіні під нижньою губою, а контури дужої шиї романтично продовжували комір.

Лазулі підняв руку й сперся на одвірок. Він дивився на Грайвесну, простерту в ліжку. Та всміхалася з-за напівстулених повік. Під віями він бачив дві блискітки очей. Її зігнута ліва нога задирала легеньку сукню, і Лазулі з завмиранням серця простежив лінію другої ноги від отороченого китичками черевичка до тіні високо над коліном.

— Привіт… — промовив Лазулі, не змінюючи пози.

— Привіт, — озвалася Грайвесна.

Він не ворушивсь. Грайвесна торкнулася свого намиста з жовтих квіток і непомітно його розстебнула. Не відводячи від Лазулі погляду, опустила руку, і разок важкою гадючкою впав на підлогу. По тому неквапом скинула черевичок, трохи помарудившись із хромованою застібкою. Черевичок легенько стукнув підборчиком об паркет. Тоді Грайвесна розстебнула й другий черевичок.

Лазулі задихав частіше. Мов зачарований стежив він за руками Грайвесни. За її губами, соковитими й червоно-гарячими, як темна глибизна свіжої квітки.

Тепер вона приспустила до кісточки одну панчоху з ефірного мережива, і та стала маленьким сірим клубочком. Потім з’явивсь і другий — обидва лягли поряд з черевиками.

Нігті в Грайвесни на ногах були покриті синім перламутровим лаком. Шовкова сукня мала ряд ґудзиків на кожному боці від плеча до литки. Почала вона згори й розстебнула два перші. Відтак перейшла на другий бік і розчепила три. Тоді ще по два з кожного боку. Зрештою лишився один-єдиний ґудзик на поясі. А тоді обидва полотнища сукні впали до її відполірованих колін, і там, куди лягали сонячні промені, Лазулі побачив тремтливий пушок.

Два трикутники чорних мережив зачепились і зависли на торшері, тепер треба було розстебнути тільки останній ґудзик, бо на самому низу її животика лишалось іще легке кошлате вбрання, яке становило з Грайвесною одне ціле.

У її усмішці раптом зібралося все сонце кімнати. Як заворожений, Лазулі опустив руки і нерішуче підступив до неї. Грайвесна саме вийшла з сукні і завмерла, схрестивши руки на грудях, наче по важкій роботі. Поки роздягався Лазулі, вона не поворухнулась, і тільки на пружних персах, розкинутих вільно й безтурботно, невблаганно наливалися рожеві бруньки.

Розділ 29

Він ліг поряд і обійняв її. Грайвесна повернулась на бік і відповіла на його цілунки. Тонкими пальцями вона гладила йому щоки, губи ледь торкались його він. Лазулі ввесь тремтів, відчуваючи, як пекучий вогонь охопив йому поперек і став виразно окресленим бажанням. Він хотів розтягти його, не хотів спускати з ретязя свою плотську жагу, бо інша річ, реальне занепокоєння, холодило йому потилицю й не давало розслабитись. Лазулі заплющив очі, тихий шепіт Грайвесниного голосу приколисав його оманливим чуттєвим сном. Лазулі лежав на правому боці, Грайвесна — лицем до нього. Він підняв лівицю, зустрівся вгорі з її білою рукою й пішов по цій руці до пахвової ямки, ледь прикритої цупким білим волоссячком. Розплющив очі й побачив краплю-перлину прозорого поту, що збігала в неї по груді. Нахилився й злизнув її — перлина мала присмак підсоленої лаванди. Тоді торкнувся губами напнутої шкіри, і дівчина, засміявшись від лоскоту, поклала його руку собі на стан. Друга його рука ковзнула по її довгому волоссі і стисла шию. Його груди накрили її настовбурчені пипки. Грайвесна вже не сміялась, її вуста трохи розтулились, і від цього обличчя стало ще молодшим — так прокидається маля.

За спиною в Грайвесни стояв чоловік і сумно дивився на Сапфіра Лазулі.

Лазулі не поворухнувся. Він непомітно помацав лівою рукою позад себе. Ліжко було невисоке, і він допнувся до своїх штанів, що лежали долі. Потім намацав причепленого до паска ножа — свого ще скаутського ножа з глибокою боріздкою на лезі.

Лазулі не зводив з чоловіка очей. Грайвесна тільки ронила зітхання, і між губами в неї біло зблискували зуби. Лазулі вивільнив праву руку. Чоловік стояв біля самого ліжка, за спиною в дівчини, і не ворушився. Неквапом, так само дивлячись на нього, Лазулі звівся навколішки і перебрав ножа в правицю. На скронях і верхній губі виступили краплини поту. Різало очі. Він спритно, немов багром, ухопив чоловіка лівою рукою за комір і нахилив до ліжка. Відчував у собі нездоланну силу. Чоловік був інертний, мов труп, і Лазулі раптом відчув, що ще трішки — і той розчиниться в повітрі, зникне в нього на очах. Він перехилився через Грайвесну, яка шепотіла якісь розрадливі слова, і з дикою силою вгородив ножа тому типові в серце. Удар вийшов глухий, як по діжці з піском, і лезо ввігналося в самісіньку колодочку, втягши за собою тканину. Лазулі висмикнув ножа — кров на лезі вмить скипілась. Він витер її підкладкою чужого піджака. Тоді поклав ножа напохваті й штовхнув безживне тіло, яке сповзло на килим. Лазулі втер ліктем мокрий лоб. Його м’язи налилися нелюдською силою — ось-ось задвигтять. Він підніс руку до