Читати книгу - "Кава з кардамоном"

«Як шкода, що мами немає», — думала Лінка, накриваючи на стіл. Хіба це свята без мами? А вона ж навіть купила для неї подарунок, розмальовану вручну шкатулку для прикрас, хоча взагалі сердилася на маму й охоче подарувала б їй березову різку! «Ну, нічого, — подумала дівчина, пересуваючи свічника на середину столу. — Це ж не значить, що треба перейматися». З мамою чи без неї, свята будуть чудові. Адже зрештою, є Кай, бабуся, Адам. Завжди можна уявити собі, що мама поїхала, наприклад, через роботу, як-от мама Лінчиної однокласниці Анельки. І просто не може бути з усіма. Та розкладаючи рівненько ножі й виделки, Лінка відчувала, як сльози набігають їй на очі. Швиденько витерла їх рукою. Бабця майже весь час була поруч, дівчина не хотіла, аби та побачила, як вона плаче. Збуджений Кай ніяк не міг всидіти на місці.

— Але він прийде, ну скажи, прийде?

Малий продовжував вірити у святого Миколая. Загорнуті в подарунковий папір пакунки чекали в шафі. Лінчине завдання полягало в спритному проведенні акції з робочою назвою «Приходжу і зникаю». У певний момент бабця, яка сиділа в кухні з Каєм, мала наказати йому дивитися на небо й виглядати, чи не летить святий на санях, а тим часом Миколай повинен був стати на порозі й швиденько залишити подарунки. Минулого року все пройшло гладко. Кай, щоправда, знову буде розчарований, що не побачив Миколая, та нехай краще так, ніж упізнає сусіда, у якого зсунеться причеплена борода. Лінка пам’ятала з дитинства, як перестала вірити у святого Миколая. На шкільному святі вона впізнала сторожа, у якого з-під червоних шат видніли білі кросівки.

Бабуся була у своїй стихії. Короп смажився, пиріг допікався в духовці, на вогні булькотіла капуста із грибами. За столом усі поділилися облаткою, проте ніхто не знав, чого кому побажати. Лінка пробелькотіла кілька незграбних речень, міцно обіймаючи бабцю. Їй завжди було важко вітати когось зі святами, ніколи вона не знала, що має сказати. Іноді Лінка заздалегідь придумувала собі якісь слова, та в результаті однаково не могла цього вимовити. Воліла відразу вечеряти, а святвечірні страви завжди дуже їй смакували. Лінка з насолодою відкусила шматочок хрусткого вареника. Бабуся підсмажувала їх на сковороді, шкоринка тоді ставала золотистою і хрумкою, а всередині чаїлася капустяно-грибна начинка. Сьорбнула борщу. Кай, як завжди, розквецяв їжу на тарілці. Йому більше смакували б котлети з морквою. Що ж, до святкових страв її братик ще просто не доріс. Крім того, малий чекав на подарунки.

Лінка пригадувала, що відчувала, коли була малою. Святкова вечеря лише передувала розпаковуванню коробок і пакетиків із блискучого паперу. Цього року вона купила подарунок для Кая й від Адама, який вручив їй гроші, переконаний, що вона краще за нього знає, що саме сподобається малому. Тож у Лінки була нагода походити крамницями, і оскільки братові мрії вона знала добре, вибір відповідного подарунка не здавався їй надто складним. Та виявилося, що в магазинах усе розмели, а купівля «Леґо» з лицарями межувала зі справжнім дивом. Вочевидь Кай не був єдиною дитиною, котра мріяла про такий конструктор. Лінка побувала аж у трьох супермаркетах, розташованих на різних кінцях Варшави, і лише в останньому їй вдалося натрапити на омріяну іграшку. Зараз дівчина усміхалася, уявляючи, як зрадіє братик. Та й самій було цікаво, що ж їй дістанеться. Лінка ні на що особливо не розраховувала. Чоловіки гадки не мають, що потрібно дарувати юним пасербицям, а бабуся була зайнята приготуваннями до свят, і їй ніколи було перейматися подарунками. Лінка розраховувала на якісь гроші. Згодяться, щоб проявити фотки. Бо всі заощадження вона витратила на інші речі… Досі Лінка фотографувала старим «EOS-ом», який вона дуже любила, та на жаль, це була стара аналогова дзеркалка, і таке хобі вимагало чималих витрат: плівки, папір… Іноді, коли двічина експериментувала з освітленням або часом проявляння, уся плівка виявлялася невдалою, але ж вона мусила так робити, інакше ніколи б нічого не навчилася… Лінка лише сподівалася, що їй не подарують тоніку для проблемної шкіри, який однаково не діє, чи білих колготок у червоні трояндочки або ще чогось такого ж безглуздого.

Надійшов слушний момент. Бабуся забрала Кая до кухні згідно із заздалегідь розробленим планом, а Лінка вислизнула до передпокою. Тепер треба було поскладати подарунки й хряснути дверима. А потому помчати до вітальні з вигуком: «А що це так грюкнуло, невже до нас приходив Миколай?!»

Тоді Кай мав вибігти до передпокою, побачити подарунки, здивуватися й засмутитися, що Миколая вже немає, проте відразу ж зрадіти кольоровим пакункам.

Але їхній майстерний план було зведено нанівець. Лінка справді витягла подарунки із шафи, поскладала їх рівним стосиком, і вже збиралася відчинити двері, як раптом вони відчинилися самі. На порозі стояла постать з довгим волоссям і темними колами під очима. Зробився протяг. Двері грюкнули, і це привернуло увагу Кая, за ним прибігли Адам і бабуся. Усі троє стояли, роззявивши рота й утупившись у жінку в пальті. Лінка врятувала ситуацію.

— Глянь-но, Каю, — мовила вона. — Мама зустріла на сходах Миколая, узяла в нього подарунки й сказала йому, що сама їх нам віднесе. Аби той міг швиденько бігти до інших діток.

Мама сиділа за столом, копирсаючись у рибі, і майже не озивалася. Кай, як і личить дитині, котра вчиться читати, отримав завдання роздати подарунки, прочитавши написи на золотих аркушиках. Малий поставив перед мамою гарно запаковану шкатулку для коштовностей, але мама подарунка не розгорнула. Продовжувала колупатися в тарілці й час від часу зиркала на мерехтливий екран телевізора. Лінка почувалася ніяково, бо мама явно здавалася хворою. Проте коли Кай вручив Халіні величеньку коробку, дівчина не приховувала зацікавлення. Це точно не були ані гроші в конверті, ані гель для обличчя! Коробка була більша й вміст її точно був солідніший. Що ж там, справді, таке? Лінка зірвала зелений блискучий папір, і в неї вихопився здивований вигук. Фотоапарат! Але ж який! Цифрова дзеркалка, про яку вона так мріяла. Халіна захоплено роздивлялася свій подарунок.

— Звідки ви взяли гроші? — запитала в Адама й бабусі. — Такі фотоапарати страшенно дорогі.

— Це не ми, а Миколай, — підморгнув Адам. — Він цього року отримав велику премію, і йому цілком вистачило.

Лінка була щаслива. Ніколи в житті вона не отримувала такого чудового