Читати книгу - "Фаренго. Ч. 2. Гніздо"

плече Пела й застрибнула до автобуса. Оса лишалась у минулому. На Пелу Махоніко чекало нове життя, запорука якого сяяла над кишенькою її комбінезону. Ясмін ще до урочистостей устигла повідомити їй, що командувач видав наказ, згідно з яким усіх тих курсантів, котрі отримали кваліфікаційний рівень оператора першої категорії, автоматично зараховували ординарними марінерами до штатного списку сорок шостого будівельного батальйону четвертої бригади допоміжних частин Одинадцятого флоту.

Одинадцятий флот

Витяг з історичного довідника для курсантів підготовчих курсів пілотських шкіл Зоряного Флоту

Одинадцятий флот став останнім великим з’єднанням Зоряного Флоту, яке було створене за особистим наказом Сіорана Великого. Видатний монарх також власноручно затвердив емблему нового імперського флоту — стилізоване зображення червоно-золотої комети, оточене одинадцятьма срібними чотирипроменевими зірками на чорному тлі. Основою нового флоту стала 5-а Окрема військово-дослідницька ескадра віце-адмірала Влада Урмінаса, яка проводила зондувальні та картографічні операції в напрямку Списа Арімана[24]. Завданням флоту Сіоран визначив підтримання та забезпечення колонізації перспективного Сектору Кита. Базовою планетою колонізації монарх призначив Піфію.

Першим командувачем новоствореного Одинадцятого флоту став третій син Сіорана принц Арвас Еарлан, оточення якого становили командири розвідувальних та дослідницьких ескадр, герої підкорення далеких планет Поясу Гулда. Ці молоді та амбітні адмірали, серед яких було багато представників аристократичних родин Землі, Аврелії і Альфи Альфи, перебували у конфлікті з ультраконсервативними жрицями Планети Жінок, котрі послідовно, протягом усіх століть Ери Відновлення, виступали проти нестримного розширення ареалу галактичної колонізації. У династійних суперечках середини третього століття ЕВ жриці завжди ставали на бік найстаршого сина Сіорана Великого, його законного спадкоємця — кронпринца Мартіна, який був одружений на високородній піфійці Ласармі (доньці верховної жриці Кармавадіти і матері майбутнього імператора Сіорана II).

6 десембрія 241 року ЕВ, коли сагунтські медики констатували початок невідворотної руйнації мозку Сіорана Великого, кронпринц Мартін перебував на поверхні Піфії (на військовій базі Вінбад, де піфійки якраз випробовували експериментальні торсіонні двигуни для десантних дискоїдів). Тодішній флагман Одинадцятого флоту «Вега» (індекс А09, 233 року побудови), на борту якого перебував Арвас Еарлан, був у тій самій галактичній локації — на орбіті Планети Жінок. Отримавши повідомлення про смерть батька, Арвас Еарлан заборонив своїм офіцерам присягати Мартіну, хоча Сенат і більшість із десяти флотів присягнули кронпринцу і фактично (ще до клінічної смерті батька) він став сувереном Зоряної Імперії. На раді адміралів Одинадцятого флоту 10 десембрія 241 року було вирішено ігнорувати цю обставину. Адмірали на чолі з Урмінасом присягнули підтримати тронні прагнення Еарлана і знищити законного монарха. 11 десембрія, через чотири години після офіційного проголошення Сіорана Великого мертвим, з «Веги» по випробувальному полігону бази Вінбад було нанесено променевого удару. Мартіна, який щойно (у приміщенні місцевого офіцерського клубу) пройшов через ритуал «малої коронації», було вбито разом з імператрицею Ласармою, канцлером й кількома верховними жрицями Піфії, які брали участь у ритуалі. Адмірали Одинадцятого флоту проголосили новим сувереном Імперії Еарлана І, що спричинилось до громадянської війни.

У перших битвах укомплектовані досвідченими екіпажами рейдери Одинадцятого флоту мали перевагу над роз’єднаними ескадрами супротивників. Тим більше що орбітальна блокада Піфії нейтралізувала один із головних оплотів опонентів Еарлана. Одруження імператора з альфійською баронесою з аристократичного Дому делла Варда додало йому союзників. В октомбрії 242 року земний Конгрес визнав Еарлана І законним імператором. Канцлером Імперії став великий адмірал Влад Урмінас. Крейсери Одинадцятого флоту домінували в локаціях Випереджаючих планет.

Але вже на початку 243 року ситуація змінилась. Під впливом законспірованого впливового Ордену Стражів фінансово-промислові клани Альфи Альфи і контрольований ними П’ятий флот перейшли на бік марсіанських інсургентів і визнали законним імператором Сіорана II, сина Мартіна. До бунтівників приєдналась колонія Марсу Арпікран. Альфійські прибічники Еарлана з числа аристократів зазнали жорстоких репресій, родичі імператриці були страчені. Спроба адмірала Урмінаса придушити повстання бомбардуванням альфійських космодромів і промислових об’єктів не мала успіху. Альфійці виявились підготовленими до атаки, а серед офіцерів Одинадцятого флоту були агенти піфійок і Стражів, які у вирішальну мить вивели з ладу два ударні крейсери. Ослаблена зрадниками ескадра Урмінаса в боях з орбітальними фортецями Альфи зазнала критичних втрат. Канцлер разом зі штабом загинули в рятувальній капсулі при спробі евакуюватись з пошкодженого флагманського зорельоту. Його наступник Моріс делла Варда змушений був відвести бойові кораблі від Альфи.

Перша поразка не вплинула на рішучість Еарлана І покарати бунтівні світи. До системи Альдебарана імператор стягнув нові ескадри крейсерів і рейдерів. Людство готувалось до чергової кровопролитної міжзоряної війни, але історія обрала іншу стежку виповнення часів. Узурпатор Еарлан І раптово помер, як і багато з тих політичних та військових діячів в імперській історії, що насмілювались протидіяти піфійським жрицям та таємним орденам. […]

За часи правління нащадків Мартіна Одинадцятий флот перетворили на другорядне військове з’єднання. За доби Еарлана II флот виконував функцію охорони Лімеса Кита та піфійських орбітальних заводів, на яких імператор будував лінкори і крейсери для Армади Реставрації. У війнах Смутної доби ескадри флоту та його окремі бойові одиниці воювали за різні інтереси. У боях проти Федерації Ноли зі складу кораблів першої лінії Одинадцятого флоту брав участь лише гіперкрейсер І класу «Аякс» (індекс А17, 324 року побудови), на якому певний час перебувала високородна піфійка Дійя та підпорядкована їй група жриць-телепаток. Деякі історики стверджують, що саме завдяки «загону Преподобної Дійї» адмірал Шелтон врешті-решт отримав перемогу над флотом Федерації.

У цілому ж Одинадцятий флот залишався на узбіччі військової модернізації аж до того часу, доки Туре Шактірі II не розпочав багатолітню «м’яку» блокаду Піфії, ведення якої було доручене двом ескадрам Одинадцятого. Флот доукомплектували сучасними рейдерами і важкими безпілотними крейсерами, його навчальні бази та офіцерські кампуси отримали елітний статус та відповідне фінансування. Флагманом флоту став один із найпотужніших військових кораблів Імперії гіперкрейсер І класу «Вікрант» (індекс А54, 399 року побудови). На початку п’ятого століття ЕВ бойова готовність флоту становила 86 %, що було третім показником після Першого і П’ятнадцятого флотів. Після відсторонення Дому Ойзеле від влади Еарлан III зняв блокаду Піфії й передислокував основні сили флоту з Лімеса Кита до орбітальних портів Аврелії. У лютому 417 року Імперська Рада своєю секретною постановою визначила новою зоною компетенції Одинадцятого флоту Сектор Ерідана, а базовою планетою — Сельву.

Наразі ударну основу флоту складають 12 кораблів першої лінії. З них гіперкрейсерів І класу — чотири (флагман А54 «Вікрант», А49 «Адмірал Бімар», А47 «Сігітаріус», А29 «Тукан»), гіперкрейсерів II класу — один (В23 «Пасадена»), ударних рейдерів — два (С04 «Адмірал Туан», CIO «Рігуело»), безпілотних крейсерів — п’ять (К189, К203, К204, КХ09, КХ15).

Також у складі флоту вісімнадцять кораблів другої лінії та