Читати книгу - "Мрійниця з Остенде"

Від першого дня слухання встановився консенсус на її користь. Другого дня репортери говорили про необґрунтоване звинувачення. Третього дня невідомі жінки ридма ридали на останній лаві в переповненому залі, прийнявши сторону зневаженої невинності. Четвертого дня її діти з’явилися почергово в новинах на всіх каналах, висловлюючи свою схвильованість та обурення.

Ґабріела витримувала допити і надзвичайно уважно стежила за прослуховуванням свідків: вона дбала про те, щоб ніщо ні в неї, ні в інших не підважило вибудовану нею версію; можна було думати, що скрупульозний композитор сидить на репетиціях свого твору, тримаючи на колінах партитуру.

Як і передбачалося, свідчення пастуха виявилися вкрай безнадійними. Він не лише розмовляв приблизною французькою мовою — тоді як у цій країні синтаксична чи словникова помилка не тільки свідчить про брак виховання, а й відображає агресивність щодо всього суспільства, асимілюючись зі зневагою та блюзнірством щодо національного культу мови, — а ще й поскаржився, що йому довелося заплатити за квиток, аби «піднятися на Комп’єнь», і не менш ніж чверть години бурчав із цього приводу. Під час опитування метром Плісьє він схибив, коли визнав, що впізнав Ґабріелу де Сарла «за її світлинами в газетах», потім давав лише гидкі пояснення про свою інертність щодо порятунку тіла, «ясно, що після такого падіння там могла бути тільки купа м’яса, нічого було й перевіряти, я ж не дурень, все-таки».

Окрім пастуха, все підтверджувало невинність Ґабріели. У передостанній день вона трохи розслабилась. І коли перед судом постав сімейний лікар, вона не сподівалася, що її настільки заполонять емоції.

Лікар Паскаль Ракан, вірний друг подружжя Сарла, розповів кілька незначних історій про Ґаба і Ґабі, поміж них і таку:

— Рідко коли побачиш таку закохану пару. Коли один із них щось придумував, то робив це не заради себе, а задля іншого. Так, Ґабі хотіла й далі подобатися своєму чоловікові, тож захоплювалася для цього спортом, цікавилась у мене питаннями дієтології. Ґаб, зі свого боку, хоча був сухий і худорлявий, страждав від гіпертонії, але його непокоїла не сама хвороба, яка контролювалася добрими ліками, а наслідки лікування. Як вам відомо, бетаблокатори знижують лібідо, применшують сексуальний потяг. Він частенько приходив, аби про це поговорити, оскільки боявся, щоби дружина не подумала, ніби він менше її жадає. Це було неправдою, у нього просто трішки ослабло бажання. Я ніколи не бачив, щоби чоловік так про це тривожився. Ніколи не зустрічав такої турботи про дружину. У більшості випадків чоловіки думають лише про себе, лише про своє здоров’я; коли ж вони констатують зниження бажання, це їх влаштовує, зменшує відсоток побічних зв’язків, вони неймовірно радо стають доброчесними через медичні проблеми, бо це не вимагає від них ніяких зусиль. Тоді як Ґаб турбувався лише про Ґабріелу.

Почувши цю невідому їй подробицю, Ґабріела не змогла втриматися, щоб не розридатись. Вона спробувала опанувати себе, але була настільки схвильована, що не змогла, тож метр Плісьє попросив відкласти засідання, суд його прохання задовольнив.

Члени слухань вирішили, що зрозуміли, чому Ґабріела була так схвильована. Вона нічого не пояснила метру Плісьє, але заспокоївшись настільки, щоб нормально говорити, звернулася до нього з проханням:

— Будь ласка, я в’язну, я більше не витримаю… Чи могли би ви попросити мою старшу дочку про послугу?

— Авжеж.

— Нехай вона сьогодні принесе до в’язниці чотири коробки, які стоять на низенькому столику в кімнаті їхнього батька. Вона зрозуміє, про що я.

— Я не певен, що вона має право передати вам усе це в кімнаті для розмов.

— Благаю вас, інакше я не витримаю.

— Ну ж бо, тримайтеся, залишилося не більше доби. Завтра останній день, день судових дебатів. Увечері все буде відомо.

— Я не знаю, що буде вирішено завтра, ви також ні, за всієї поваги до вас і вашого таланту. Прошу вас, метре, я не в силах триматись і зроблю якусь дурницю.

— Чим же ці коробки з-під печива…

— Будь ласка! Я більше не витримаю, я за себе не відповідаю.

Він збагнув, що вона цілком щиро погрожує посягнути на своє життя. Бачачи її стривоженість і боячись, що вона не протримається до кінця процесу, який, на його думку, буде переможним, — білий камінь у його кар’єрі, — він злякався якогось неправильного кроку і присягнув, що сам принесе вказані нею коробки. Нехай, він ризикне!

На його велике здивування, бо вона не привчила його до сплеску почуттів, Ґабріела охопила його плечі й поцілувала.

Засідання відновилось, але Ґабріела його не слухала, її думки крутилися довкола свідчення лікаря, секретних коробок і отого «клацання», довкола того, що вона два з половиною роки приховувала.

Сівши в автобусик, який віз її до в’язниці, вона випростала ноги й замислилась.

Оскільки вона тільки й чула людей, які розповідали про неї та про нього, нічого про це не знаючи, вона, зрештою, почала снувати безладні думки.

Навіщо вона його вбила?

Через «клацання»… Чи не було це помилкою?

У в’язниці вона попросила виняткового дозволу прийняти душ. Завдяки зразковій поведінці та прихильній оцінці її процесу у пресі їй це дозволили.

Вона стала під струмені гарячої, мов окріп, води. Щоб очиститися від дурниць, яких вона могла наговорити чи наслухатись останніми днями. Передумати те, що трапилось, згадати те «клацання».

«Клацання» йшло від Полетти.

…Коли ця висока незграбна жінка з чоловічими рисами обличчя оселилася зі своїм чоловіком у Санлісі, вона почала вчащати до Ґабріели, щоб умеблювати й декорувати свій новий будинок. Навіть якщо за першої зустрічі вона здалась їй вульгарною, як із вигляду — на Полетті було стільки кольорів, скільки на бразильському папузі, — так і за мовою, Ґабріела багато розважалася з цією клієнткою, бо цінувала її зухвалість, зневагу до того, що хто скаже, її вражаючі репліки, шокуючі, але доречні. І неодноразово захищала її перед своїми працівниками та наляканими покупцями. Вона мала до неї особливу довіру: новоприбула мала дар виявляти підступні вчинки. Недовірлива і спостережлива Полетта звернула її увагу на торгівлю фальшивими опалами, на банду, що демонтувала старі каміни; зрештою, їй вистачало одного погляду, щоби розпізнати ґанджі й таємниці сільчан, приховані випадки перелюбу, про які Ґабріела або не знала, або потребувала років, щоби про них дізнатись. Засліплена проникливістю Полетти, Ґабріела полюбляла проводити з нею час, сидячи на виставлених на продаж стільцях.

Одного разу,