Читати книгу - "Декамерон. 10 українських прозаїків останніх десяти років"

старості. Обговорити всі життєві цінності. Як він хоче виховувати дітей. Діти — це не жарти, а серйозна відповідальність. Він мусить уміти рахувати гроші й економити сили. Мусить бути надзвичайно розумним, щоб ти могла сказати: «Так, любий, ти маєш рацію» — і сама в це повірити. Він мусить бути серйозною, дорослою людиною, яка цінує чесне, відповідальне ставлення до стосунків. Він мусить розуміти, на яку жертву ти, як жінка, йдеш, заводячи родину: з дитиною ти втрачаєш шанс — і так невеликий — на будь-яку серйозну кар’єру в цій країні.

Ти знаходиш чорно-біле фото з косою а-ля Тимошенко (це має якимось чином продемонструвати твою духовність), пишеш вдумливе оголошення, виїжджаєш із хати, в якій планували жити з колишнім довго і щасливо, до родичів, дзвониш агенту з нерухомості, виставляєш її на продаж і починаєш пошук того, хто здійснить твої мрії.

Пітер трапляється за кілька днів. Спокійне обличчя в окулярах сумно дивиться вдалину з екрану. Пітер пише, що хоче створити міцну родину й завести дітей з людиною, з якою має багато спільного. І ти одразу відчуваєш, що ця людина — ти.

Ви починаєте переписуватися. Він, як і ти, щойно розійшовся — з дівчиною, з якою жив разом понад вісім років. Він сумував за нею. Дівчина, екзотично чорна донька іммігрантів із Гайяни, була психіатром і вечорами співала джаз. Ти, донька психіатрів з екзотичної України, яка колись писала пісні і їздила по фестивалях, маєш шанс знайти з ним спільну мову.

На папері — чи, радше, на екрані — ви з Пітером неймовірно добре розуміли одне одного. Він описував у деталях, як вони зі своєю дівчиною зустрілися у друзів вісім років тому, як ці всі роки було чудово, а потім — як вона не пішла з ним у похід і зрештою виїхала. Ти відчувала, що своїм розумінням допомагаєш йому. Часом він писав про те, як минув день на роботі, нарікав на шефа, скаржився на втому, дякував, що ти це все читаєш.

На твою сторінку на сайті знайомств починають клювати кавалери. Більшість ти ігноруєш, бо тебе дратують орфографічні помилки в їхніх оголошеннях чи дебільні тексти, які починаються словами «Ой, я зовсім не знаю, що тут писати, це так важко!», проте відповідаєш на листи серба Зорана і сицилійця Маріо. На одній із фотографій Маріо — ефектний брюнет у сонцезахисних окулярах — стоїть на тлі пам’ятника, який видався тобі Богданом Хмельницьким на Софіївській площі. Проте Маріо пише, що це Новодєвічий цвинтар у Москві, куди, як він загадково пояснив, він їздив зустрічатися з друзями і взагалі. У тебе виникає підозра, що він їздив у пошуках російської нареченої, але надто вже імпозантно він виглядає, до того ж пише, що керує відділом маркетингу лондонської філії однієї з найбільших глобальних інтернет-компаній. Такому кавалеру не треба їхати аж до Москви за тьолкою.

Зоран майже на всіх фото був напівголий і на пляжі. І він мав на те добру причину: хоч пика його була схожа на збиту боксерську грушу, м’язи на решті тіла виглядали просто перфектно. Тільки на одній фотографії — мабуть, знімав її сам, бо був так близько від об’єктива, що ніс, і без того гігантський, займав більшість фотографії, а він ще й очі скосив на нього — Зоран був одягнений у якийсь дебільний шолом від геловінівського костюма. Принц, блін. Тільки білого коня домалювати у фотошопі — і приймай клієнта. Фото, пояснив він, переважно з Хорватії, де в нього на острові з назвою на кшталт Хрщж є невеличка хатинка, де переважно зупиняються його батьки. Через його чудову англійську ти подумала, що він просто купив літню віллу, як багато британців, там, де йому сподобалося відпочивати. Ви почали спілкуватися на тему балканської їжі і питва, в чому він проявив неабияку обізнаність. Лише коли після пожвавленої переписки він сказав, як його звуть, тобі дійшло, що він звідти родом. «Я серб, — прояснив він. — Моя мати хорватка, батько серб, я виріс у Сараєво, так що я, можна сказати, югослав».

Ти поселилася в Інтернеті. Кавалери, а точніше, їхні куці фото й невідомої правдивості біографії, ставали все опуклішими й чіткішими. Ти почала думати про них у метро, на роботі і в спортзалі. Ти подумки вела вдумливий діалог із фотографією Пітера, гигикала над якимось дурницями, які казала фотографія Зорана, і вдихала італійські парфуми від фотографії палючого брюнета Маріо, якими насправді був напахчений якийсь плюгавий пасажир автобуса. Яка чудова пігулка від реальності! Не потрібно ані наркотиків, ані дорогих подорожей, на які нема бабла, ні нового одягу, який ніколи купити. Інтернет повний кавалерів, і всі вони кращі, ніж колишній. А може, гірші, але інші, інші, інші, і це головне. І цілком можливо, що один із них — твоя доля. Ти навіть знаєш хто.

Листування з Пітером тривало тиждень. Зрештою ви домовилися про зустріч.

Він запросив тебе до французького ресторану, куди довго планував повести колишню, та так якось і не повів. Він серйозно до цього ставиться, думаєш ти. Це гарний знак.

Ти вдяглася в дорожезні штани, які купила собі на день народження влітку (зла на колишнього, який нічого не подарував, а дозволив самій собі все купити — на твою ж кредитну картку), шкіряний піджак, стриманий шарф і взула черевики на підборах: він хоч і не така тичка, як колишній, та все одно високий. А ти, скажімо, зовсім ні. А в обідню перерву збігала й купила смугастий светрик за повну ціну. Що поробиш: інколи немає іншого виходу.

Після роботи ти записалася на масаж у спортзалі на роботі, бо вже два місяці від стресу й спазмів страшенно боліла спина, пігулки не діяли, а ти не хочеш на побаченні смикатися від болю. Після масажу в тебе лишалася ще купа часу на душ, миття голови (як масажистку не проси, однаково олія потрапляє на волосся), макіяж і повільну прогулянку жовтневим Лондоном.

Проте масаж затримався. Десь, як завжди, сталася катастрофа, клієнтці, яка була записана перед тобою, довелося терміново робити репортаж, вона запізнилася на свій масаж, відповідно, на тебе лишилося менше часу. Масажистка нервувала і поспішала; на шию летіли бризки ароматичної олії з її баночки.

Насилу дочекавшись кінця, ти побігла в душ. Але замість води зі стояка почулося тільки шипіння. Другий, третій, четвертий душ також не працювали.

За відсутності води залишалося стерти олію рушником. Ти терла й терла, але шкіра почувалася масною. Хрін