Читати книгу - "Гордість і упередження і зомбі"

Тут Елізабет уже просто мусила його урвати.

— Сер, ви надто поспішаєте! — вигукнула вона. — Ви забули, що я поки не дала вам відповіді. Дозвольте зробити це просто зараз, аби не гаяти вашого часу. Прийміть мою вдячність за ваші добрі слова й висловлену пропозицію. Я чудово усвідомлюю, яку честь мені виявлено, але мені не залишається нічого, крім як відхилити її.

— Мені добре відомо, — відповів містер Коллінз, — що після першої пропозиції юні леді нерідко відмовляють чоловікам, яких вони потай готові прийняти. А часом свою відмову вони можуть повторити і вдруге, і навіть утретє. Тож ви геть не збентежили мене своїми словами, і я досі щиро сподіваюся, що невдовзі поведу вас до вівтаря.

— Ви забуваєте, сер, що я — учениця Шаоліня! Майстриня семизір-кового кулака! І моя відмова цілковито серйозна. Ви не зможете подарувати мені щастя, і я переконана, що і я — остання жінка на світі, яка могла б ощасливити вас. Я певна: якби ваша покровителька леді Кетрін знала мене, то вона напевно дійшла б висновку, що я аж ніяк не придатна для цієї ролі. Адже я — жінка-воїн, сер, і залишатимусь нею аж до свого останнього подиху, дарованого Господом.

— Невже леді Кетрін і справді могла б так подумати про вас? — стурбовано зауважив містер Коллінз. — Але я й уявити не можу, щоб її ясновельможність не схвалила вашої кандидатури. І будьте певні, що, коли мені випаде честь знову її бачити, я в найприхильніших барвах змалюю вашу скромність, ощадливість і решту чеснот.

— Містере Коллінз, слово честі, всі ці вихваляння нічого не змінять. Дозвольте мені самій приймати рішення щодо себе і, будьте такі ласкаві, повірте моїм словам. Я від усього серця зичу вам щастя й достатку і, відмовляючи вам, роблю все, на що спроможна, аби саме так і сталося.

На цих словах підвівшись, вона вже готова була йти з кімнати, але містер Коллінз звернувся до неї знову:

— Я дуже сподіваюся, що, коли випаде честь іще раз побесідувати з вами на цю тему, я дістану прихильнішу відповідь, аніж та, яку ви дали мені щойно. Я знаю, що у представниць вашої статі є звичай відмовляти чоловікам, коли ті вперше пропонують руку й серце.

— Містере Коллінз! — вигукнула Елізабет. — Ви безмежно мене дивуєте. Якщо все, що я сказала, було сприйнято як заохочення, то я не знаю, якими словами відмовити так, щоб остаточно переконати вас у власній серйозності.

— Дозвольте, люба кузино, тішити себе сподіванням, що ваша відмова залишиться такою лише на словах.

Не знаючи, як іще можна порушити таку самовпевненість, Елізабет рішучо попрямувала до дверей і мовчки вийшла з кімнати. Вона вирішила, що, якщо Коллінз і подальші відмови сприйматиме як улесливі заохочення, вона звернеться по допомогу батька. І вже його відмова прозвучить більш ніж переконливо, адже батькову поведінку напевно не буде сприйнято як манірність і кокетство елегантної панянки.

Розділ 20

НЕДОВГО МІСТЕР КОЛЛІНЗ залишався на самоті, розмірковуючи про свої любовні здобутки. Адже в передпокої на завершення їхньої розмови нетерпляче очікувала місіс Беннет. І щойно Елізабет, вибігши з кімнати, прошмигнула повз матір у бік сходів, та ввійшла до їдальні й узялася гаряче вітати і його, і себе з прийдешньою щасливою оказією, що так їх зблизить. Містер Коллінз не менш радісно вислухав її, відповів на привітання, після чого в деталях переповів свою розмову з Елізабет.

Почуте стривожило місіс Беннет. Вона теж хотіла б уважати відмову дочки грайливим заохоченням, але не наважувалася в таке повірити. Врешті їй довелося сказати про це й родичеві.

— Але не майте сумніву, містере Коллінз, — додала вона, — ми приведемо Ліззі до тями. Я просто зараз скажу їй усе, як є. Вона — вельми вперте і свавільне дівча, і сама не розуміє свого щастя. Але я їй поясню, що й до чого.

Вона одразу ж кинулася до чоловіка і, вдершись до бібліотеки, загорланила:

— О містере Беннет, потрібна ваша термінова допомога! Ми всі такі збентежені. Ви повинні змусити Ліззі вийти заміж за містера Коллінза, адже вона категорично відмовляється.

Містер Беннет одвів погляд від книжки й спокійно глянув на дружину. — Не маю задоволення розуміти, про що ви кажете, — зауважив він, коли вона завершила. — Про що, власне, йдеться?

— Про містера Коллінза та Ліззі. Ліззі заявляє, що не вийде заміж за містера Коллінза. І містер Коллінз уже й сам каже, що не візьме Елізабет за дружину.

— І що я можу зробити в цій ситуації? З ваших слів усе здається так, ніби справа геть безнадійна.

— Побалакайте з Ліззі. Скажіть, що наполягаєте на цьому шлюбі.

— Покличте її сюди. Я висловлю свою думку.

Місіс Беннет задзвонила, і дочку покликали до бібліотеки.

— Підійди-но до мене, дитинко, — звернувся до Ліззі батько, коли вона ввійшла. — Я покликав тебе з приводу однієї важливої справи. Як я розумію, містер Коллінз запропонував тобі руку й серце, чи не так?

Елізабет відповіла ствердно.

— Гаразд. І, як я розумію, ти йому відмовила?

— Саме так, сер.

— Дуже добре. От ми й дійшли до суті справи. Твоя мати наполягає, щоб ти дала згоду. Чи не так, місіс Беннет?

— О, так. Або я більше ніколи не схочу її бачити.

— Отож, Елізабет, перед тобою постає непростий вибір. Відсьогодні ти мусиш стати чужою для одного зі своїх батьків. Твоя мати більше не схоче тебе бачити, якщо ти не вийдеш заміж за містера Коллінза. А я більше не схочу бачити тебе, якщо ти даси згоду на цей шлюб, бо не бажаю дивитись, як один із найкращих моїх воїнів відкладе зброю, аби прислуговувати чоловікові, огряднішому за Будду й тупішому за лезо учнівського меча.

Не стримавшись, Елізабет усміхнулася. Фінал промови виявився дещо несподіваним. Але місіс Беннет, не маючи сумніву, що чоловік у цій ситуації стане на її бік, була страшенно розчарована.

— Містере Беннет, що ви маєте на увазі?

— Люба дружинонько, — відповів чоловік, — я маю до вас два невеличкі прохання. По-перше, позбавте мене від потреби зашивати вам рота. А по-друге, звільніть, будь ласка, мою кімнату. Я буду вельми радий якнайшвидше знову насолоджуватися читанням у тиші власної бібліотеки.