read-books.club » Сучасна проза » Вар'яти: Вибрана проза 📚 - Українською

Читати книгу - "Вар'яти: Вибрана проза"

215
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Вар'яти: Вибрана проза" автора Богуміл Грабал. Жанр книги: Сучасна проза. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 23 24 25 ... 52
Перейти на сторінку:
хоч і не більша за краплю, світанкова зоря іскриться на небесному овиді, ніби квінтесенція робочого люду. Озираюсь і бачу: далеким узбіччям суне череда вагонів з вилискуючим литвом. Тепер вона іде на Конєв і з вигляду така маленька, не більша за дитячу гармонійку, або на дванадцять рожевих клавішів. Заходжу до їдальні, але нема вже тут Ярмілки…

КОХАСИК

Ще перед північчю робітники, що працювали в каналі, почали готуватись до відливу. На черзі було шість кадовбів і тридцять шість кокілів. Працювали мовчки, зосереджено, бо там, де тече рідка сталь, усе мусить бути з шамотових рур або ретельно позмазуване графітом. Коли врешті накрили кокілі капелюхами і наготували деревний вугіль, бригадир вирішив:

— Ну хлопаки, до роботи? — і перебіг гнучкою дошкою через канал.

На другому боці згадав собі:

— Гансі, думаєш хто за тебе буде збирав ті пляцки? — показав на затвердлі рештки розлитої сталі, що набрали чудернацьких форм.

— Я, — відказав Єнда.

— Давно б мав зробити, а не чекати.

Єнда стягнув одну з течок, що їх робітники мусили чіпляти на дроти, бо в ливарні було повно щурів.

— Так мені здається, — сказав Майхер, коли вийняв з течки загорнуті у фартух ножиці та машинку, — що колись ті бестії спустяться на нас просто з даху тими дротами.

— Майхере, — нагадав бригадир. — Тільки ж обстрижеш мене так, аби-м не виглядав на обстриженого. Бо інакше в лоб мені дує!

— Ясна справа, зробимо такий американський фасончик, — відказав Майхер, кладучи свій інструмент на бляшану скриньку, та коли помітив, як Єнда на ту скриньку сідає, висмикнув її з-під його задниці. Отож Єнда гепнувся в куряву зі своїми намащеними скибками хліба.

— Найбільше заберемо з боків, — сказав Майхер, мовби нічого не сталося. — Казав мені шваґер, як то на старій гуті піймали в пастку щура, облили ’го бензином, підпалили і випустили. І той щур гасав, як очманілий.

— Майхере, тілько мені над вухами не багато вистригай, — настрашився бригадир.

— Ясно, чейже не будеш ся так фраєрував, як той ґоґусь, нє? — Майхер кивнув на Єнду, котрий обрізав запилюжені скибки.

— Хай кожен стрижеться, де хоче і як хоче! — вибухнув Єнда. — Але я ходжу тілько до Клубу Молоді, а там стриже француз Теодор Олів’єрі. Ото допіру майстер! Запитайте кого хочете, кожен вам оповість, який з него стиляга. Вузенькі штанята, маринарочка вшита до фігури, а в неділю пополудні носить та-а-акого капелюха, тако-о-ого «стетсона», — сказав захоплений Єнда і пальцями провів над головою коло.

— Якого? — запитав Майхер, перестаючи стригти.

— Такого, о, — показав Єнда ще раз. — Але з вами Теодор навіть говорити б не хотів, він тільки мені зробить фризуру таку, як я схочу. «Хвильками чи з гривкою?» А в кінці ще й питає: «Волієте одеколон чи квіткову?» — Єнда скинув шапку, нахилив голову якомога нижче і показав, які в нього чудові хвилі, котрі повистригав йому Теодор Олів’єрі з Клубу Молоді. Тільки йому.

Майхер скористав з оказії і здмухнув з машинки жменьку волосся на вимащені смальцем Єндині скибки.

— Гарне волосся, — погодився.

— Майхере, — занепокоївся бригадир, витягаючи руку з-під фартуха, — змилуйся, не вистригай мені того забагато, бо я вже твою машинку шкірою чую.

— Ясна справа, фризурка буде перша кляса, — заспокоював Майхер, а коли глянув на землю і побачив сліди щурячих лапок, що скидались на малюсінькі лілії, сказав: — Коли я працював на мартені, то одного разу так само піймав у пастку щура. Кинув його до корита, якраз коли воно рухалося до печі. Щур як побачив з другого боку печі діру, то помчав через всеньке полум’я! Через усю піч! Перескочилисьмо на другий бік, а там лежить щурисько вже мертвий, ноги ’му ся на амінь спекли, але як уже мала бестія шанс, то спробувала.

Ливарники вмовкли і далі чутно було тільки ножички.

— Файна погода, — озвався Єнда.

— Що?

— То ся так говоре, коли люди сидять і не знають, про що говорити, ну і тоді хтось — файна погода, — пояснив Єнда.

— Гансі, а як ти залицяєшся до дівок?

Єнда мовби тільки й чекав на те запитання:

— В остатної неділи сиджу си в «Спортсмені» коло бару, нога на нозі, аби було видко шкарпетки в паски і малі мешти, бо я, курва, маю малу ногу; о, гляньте! — і виставив черевика, аби всі побачили.

— Ану-ну, покажи, — попросив Майхер і, коли Єнда випрямив ногу ще раз, Майхер йому на неї прицільно харкнув.

— Ну шо, ну шо! — надувся Єнда. — Заздрите? Тридцять восьмий! А поруч мене сіла одна така біня, і я до неї: чи можна вас запросити на келишечок, що ви п’єте? Замовила рому, ми ся цокнули, я мінеральною, бо я абстинент, вона мене фахово зміряла поглядом, а я їй зазирнув за декольте і кажу, о, пані має чим дихати. А вона спитала: у тебе з головою в порядку? А я на то: аякже, не зовсім в порядку, бо часом чуюся так, мовби мені в голові трамвай їздив. Тоді вона мені порадила, аби я влив собі до вуха краплі на стриманє, а потім фест потрусив головою. Але мав-єм з тою дівкою фрайду!

— А ти часом не прибріхуєш? — спитав бригадир.

— Напевно не бреше! — наіндичився Майхер. — Бо така вже їхня генерація, тілько фрайда і фрайда. Той мій сикун так само. Приходить з рудні додому і каже: «Знаєш, татку, ми вициркулювали пневматичний молот так, аби він мені міг затриматися на два міліметри над носом. Ти, сикуне, кажу, хіба би-сь там лягав? А так, татку, лягав, а вони 'го як пустять, а він фурр! А мені в очах аж потемніло, коли воно мені гримнуло ті два міліметри перед носом». Але на холери ти там ся положив, га, якої гарячки? — кажу. «Знаєш, татку, вірю машинам, то раз. А два: мав-єм бомбову фрайду. І дівчата теперка на мене цілком інакше дивляться!» — Майхер аж скрикнув, погрожуючи ножицями: — Я би вам, сикуниськам, дав фрайду!

У цей мент з ринви полилася розбурхана сталь, з булькотом зриваючись до кадовбу, іскри брицкали на всі боки, мов розпечені зерна, майстер, залитий сяйвом, наче диявол, стояв на помості, одною рукою махаючи, аби їхав кран, а другою тримав перед очима фіолетову шибку. Кранівник, під яким висів кадовб, тримав руки на важелях і стримував

1 ... 23 24 25 ... 52
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Вар'яти: Вибрана проза», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Вар'яти: Вибрана проза"