Читати книгу - "Королі і капуста"

Феліпе прийшов і став перед начальником митниці.

Це був хлопець років двадцяти, з правильними рисами обличчя, але з якимсь відсутнім, бездумним виразом. На ньому були білі бавовняні штани, прикрашені по швах червоними пасмужками (він сам нашив їх), у чому виявлявся, мабуть, напівсвідомий потяг до військової форми. Його благенька синя сорочка була розстебнута, ноги босі, а в руках він тримав дешевенький бриль американського виробництва.

— Сеньйоре Каррера, — поважно сказав начальник, показуючи пишний папір, — я послав по вас па вимогу самого президента. Цим документом, що ви його зараз одержите у власні руки, вам надається титул адмірала нашої великої республіки й повна влада над усіма військово-морськими силами нашої країни. Ви, може, скажете, любий Феліпе, що флоту в нас немає. Але ви помиляєтесь! Шлюп «Вечірня зоря», що його мої одважні люди захопили у контрабандистів, віддається під ваше командування. Шлюп служитиме державі. Вам треба бути завжди напоготові, щоб чиновники вільно могли їздити по всьому узбережжі, куди б не лучилась потреба. Крім того, на вас покладається обов’язок охороняти, в міру своїх сил, наше узбережжя від злочинців-контрабандистів. Ви будете підтримувати на морі честь і славу своєї батьківщини й зробите все для того, щоб Анчурія посіла гідне місце серед наймогутніших морських держав світу. Ось інструкції, їх просив мене передати вам військовий міністр. Por Dios! Я не знаю, як це все можна виконати, оскільки в листі нічого не говориться ні про матросів, ні про асигнування на утримання флоту. Можливо, матросів ви доберете собі самі, сеньйоре адмірал, цього я не знаю, але все ж таки вам випала велика честь. Тепер я передаю вам документ. Коли ви будете готові вступити в командування судном, я накажу негайно передати його вам. Такі в мене інструкції.

Феліпе взяв із рук начальника документ. З хвилину він дивився у відчинене вікно на море зі своїм звичайним виразом глибокої й разом з тим пустої задуми. Потім обернувся, не мовивши й слова, і швидко пішов геть по гарячому піску вулиці.

— Pobrecito loco! — зітхнув начальник митниці. І папуга па підставці для олівців заверещав: «Loco! Loco! Loco!»

Другого ранку вулицями Кораліо потяглась до митної управи дивна процесія. Очолював її адмірал флоту. Сяк-так йому вдалося зібрати докупи жалюгідну подобу уніформи — червоні штани, заяложену синю куцину, рясно обшиту золотим шнурком, і старий солдатський кашкет, що його, мабуть, викинув геть якийсь британський солдат у Белісі, а Феліпе знайшов під час однієї з своїх морських подорожей. На поясі в нього була стародавня абордажна шабля, подарована йому Педром Лафітом, пекарем, який з гордістю твердив, що успадкував її від далекого предка, уславленого пірата. Слідом за адміралом виступали його матроси, щойно завербовані на корабель, троє веселих, лиснючих чорних карібів; вони були голі до пояса й знімали босими ногами цілі хмари куряви.

В небагатьох словах, з великою гідністю, Феліпе зажадав від начальника митниці своє судно. Тут чекали на нього нові почесті. Дружина митного начальника, та сама, що цілими днями грала на гітарі та читала романи в гамаку, таїла в своєму безтурботному тубільному серці палкий потяг до всього романтичного. Вона знайшла в одній старовинній книзі малюнок прапора, який нібито був колись морським прапором Анчурії. Можливо, ідея його належала першим анчурійцям; оскільки ж їм не пощастило створити військовий флот, прапор поглинуло забуття. Старанно, власними руками романтична дама виготувала прапор за малюнком: червоний хрест на синьо-білому полі. Вона піднесла його Феліпе з такими словами:

— Одважний мореплавче! Це прапор твоєї батьківщини. Будь вірний йому і — при потребі — віддай за нього своє життя. Хай бог помагає тобі!

Вперше на обличчі адмірала промайнуло якесь почуття. Він узяв шовкову емблему й побожно погладив її.

— Я адмірал, — сказав він дружині начальника. Він не міг примусити себе на суходолі висловити докладніше свої почуття. Але на морі, коли прапор замайорить на передній щоглі його флоту, у нього, можливо, знайдуться красномовніші слова.

Він круто обернувся й пішов геть разом із своєю командою.

Три дні порались вони коло «Вечірньої зорі»: фарбували її в білий колір з голубою окрайкою. Після цього Феліпе знайшов для себе ще одну прикрасу: застромив у кашкет пучок яскравого пір’я папуги. Потім він знов промарширував разом із своєю вірною командою до митної управи й офіційно доповів, що шлюпові дано нову назву — «El Nacional»«Народний» (іспан.)..

Перші місяці були нелегкі для флоту. Адже й адмірали не знають, що робити, коли не одержують наказів. А наказів не було. Не надходило й платні. «El Nacional» байдикував, похитуючись на якорі.

Коли невеличкі заощадження Феліпе вичерпались, він пішов до начальника митниці й завів мову про фінанси.

— Платня! — вигукнув начальник, знімаючи руки до неба. — Valgame Dios!Боже милостивий! (іспан.) Я сам нічого не одержую, жодного сентаво ось уже сім місяців! Ви питаєте, скільки платять адміралові? Хто знає! Щонайменше три тисячі песо! Скоро у цій країні буде нова революція! Перша ознака її: уряд тільки те й робить, що вимагає грошей, грошей і грошей, а сам нічогісінько не платить!

Коли Феліпе вийшов із митниці, його похмуре обличчя виглядало майже задоволеним. Революція — це війна, а якщо війна, то він не залишиться без роботи. Мало честі бути адміралом, коли ти сидиш без діла, а голодна команда ходить за тобою, вимагаючи грошей на тютюн та банани.

Ледве він повернувся туди, де па нього очікувала команда його безжурних карібів, як вони всі скочили на ноги й віддали йому честь — цього він сам навчив їх.

— От що, muchachos, — сказав адмірал. — Виявляється, наш уряд бідний. У нього немає для нас грошей. Нам доведеться самим заробляти собі на життя. Так ми служитимемо нашій батьківщині. Невдовзі, — і тут його тьмяний погляд майже спалахнув, — вона звернеться до нас по допомогу.

З того часу «El Nacional» зробився звичайним робочим судном. Разом з ліхтерами він підвозив банани та апельсини до фруктових пароплавів, що могли зупинятись тільки за милю від берега. Флот, який нічого не коштує урядові, заслуговує, щоб його відзначили червоними літерами в бюджеті всякої країни.

Заробивши досить, щоб забезпечити па тиждень себе й свою команду, Феліпе ставив «флот» на якір, а сам простував до невеличкої телеграфної контори й отирався там, мов хорист з прогорілої опереткової трупи, що підстерігає біля дверей